Впродовж місяця в Ужгороді жив і працював відомий український архітектурний фотограф, дослідник архітектури, автор проєкту «Ukranian Modernism», волонтер та активіст Дмитро Соловйов. Ціллю його візиту на Закарпаття стало дослідження об’єктів монументального мистецтва другої половини ХХ ст.
У рамках участі в мистецькій резиденції «Вибачте, номерів немає» Соловйов провів прем’єрну екскурсію центром міста у пошуках найкращих зразків українського радянського модернізму та монументального мистецтва. Ми теж взяли в ній участь, записали інтерв’ю, по-новому поглянули на будівлі, повз які щодня проходять ужгородці, а також виокремили ТОП-5 об’єктів, що найбільше захопили дослідника.
Дмитро Соловйов
Довідково: Дмитро Соловйов народився в Запоріжжі, останні 7 років проживає в Києві. Магістр філології. Останнім місцем роботи до війни була ІТ-компанія. Любить фотографувати, подорожувати Україною. Власне, під час мандрівок захопився архітектурою модернізму середини-другої половини ХХ ст. У 2018 році створив проєкт «Ukranian Modernism». Фіксує та популяризує пам’ятки цього періоду, проводить лекції, організовує реставрацію і навіть мирні протести проти демонтажу історичних будівель, мозаїк, декоративних зображень.
Дмитро Соловйов
Ти вперше на Закарпатті, тож можеш порівняти особливості монументального мистецтва нашої області та інших регіонів України. У чому головна відмінність?
Тут воно багате і різнобарвне, представлено велике розмаїття технік. Якщо в Центральній Україні переважають мозаїки, на Франківщині сграфіто, то тут і мозаїки, і сграфіто, і багато дерев’яних монументально-декоративних різьблень, гобелени. Ужгород – маленьке місто, все доволі компактно розміщено. При цьому все насичене і різноманітне. Цікаво, що багато художників були мультиінструменталістами і працювали в різних техніках.
Екскурсія Дмитра Соловйова в Ужгороді
Що можеш сказати про стан наших пам’яток у порівнянні з іншими містами?
Ужгород не сильно виділяється на тлі всієї України. Все складно, оскільки немає державних політик щодо поводження з монументальною спадщиною радянського періоду. Тому не можу сказати, де бережуть краще, а де гірше. Приємно було побачити кілька об’єктів і окремих пам’яток у хорошому стані. Але, на жаль, багато чого не застав, що хотів дослідити. Вони вже демонтовані. Тому, напевно, тут тенденції такі, як і по всій Україні, а вони сумні. Але добре, що у вас є активісти, яким це небайдуже.
Що тебе найбільше захопило?
Обласний музично-драматичний театр. Цей архітектурний об’єкт дійшов до нашого часу майже в ідеальному стані. Він зовсім юний – 1987 року побудови, але навіть такі будівлі в Україні розвалюються, розсипаються, розфарбовані або ж взагалі неремонтовані. А цей театр чудово виглядає зовні і всередині так, як і має бути, — це мене сильно порадувало. Всередині майже немає втручань і ти бачиш його таким, як задумали автори. Окрім, звісно, фонтану перед будівлею.
Обласний музично-драматичний театр
Як ти ставишся до будівництва, реконструкцій в центральних частинах міста? Дехто аргументує, мовляв, життя не стоїть на місці і потрібно підлаштовуватися до нових вимог часу.
Відповідь на це питання для мене очевидна і безальтернативна. Розвиток не має супроводжуватися знищенням спадщини. Бо тоді це деградація. Я впевнений, що повинен бути генеральний план розвитку. Хаос відбувається в Україні з 2000-х років. Просто метастазами обростають наші міста і це взагалі не розвиток. Щоб вирішити проблему, її необхідно усвідомити. І виховувати нам треба один одного, і збільшувати бульбашку небайдужих людей, і працювати з політиками і забудовниками, які завдяки владі та ресурсу завдають непоправної шкоди пам’яткам історії і культури.
Екскурсія “Модернізм Ужгорода”
Твоя екскурсія відкрила очі багатьом учасникам на красу нашого міста і змусила по-новому осмислити побачене. Давай зараз спробуємо сформувати невеличкий рейтинг від тебе. Назви ТОП-5 кращих об’єктів монументалізму Ужгорода, які тобі найбільше подобаються.
Окей, спробую.
Закарпатський обласний музично-драматичний театр ім. братів Шерегіїв.
Надзвичайно красивий архітектурний об’єкт. Відкрили його у 19987 році. Над створенням будівлі працювала ціла команда архітекторів із творчої майстерні «Діпромісто», яка займалася проєктуванням видовищних споруд. Головна архітекторка Санія Афзаметдинова.
Вся споруда – асиметрична об’ємно-просторова композиція, що додає їй унікальності. Сценічна коробка має механізми, які дозволяють сцені повертатися.
Надзвичайно гарно виконані внутрішні приміщення. У фоє на другому поверсі можна довго роздивлятися монументальний гобелен-триптих Терезії Чувалової «Сучасний театр», декоративні дерев’яні панно Володимира Щура та інших художників.
Закарпатський обласний центр дитячої та юнацької творчості (Падіюн).
Будівлю спроєктував Петро Гайович і вона виглядає фантастично з точки зору архітектури. Всередині вражає масштабний настінний розпис Надії Кирилової та Петра Гулина.
Закарпатський обласний центр дитячої та юнацької творчості
Я познайомився з директоркою закладу і мене вразило, наскільки керівництво живе своєю працею і розуміє, що їм дано в опіку. Вони показали мені альбом архіву будівлі з кресленнями. Мало установ, де щось подібне зберігається. Ще я звернув увагу, що у закладі поміняні вікна, але обрано не білий металопластик, а коричневий, і це вже ознака того, що цю будівлю люблять.
Обласний будинок культури профспілок (вул. Руська, 3).
Теж насичений мистецтвом простір. Там цікавих пам’яток аж 4: барельєф на фасаді і в театральній залі, неймовірна мозаїка Атілли Дунчака 1982 року і гобелен Терезії Чувалової. Зовні двоповерхова будівля також добре збереглася, не порушуючи на той час навколишню гармонію архітектури.
Готель «Інтурист-Закарпаття»
Збудований у 1979 році. Це перший випадок в Україні, який я пригадую, що готель, який був приватизований в 90-х роках, так зберігся. Бо якщо всюди все відразу було винищене, то тут склалася інша ситуація наперекір. Власник не дуже дбає про об’єкт, зовсім не вкладає сюди гроші, і тільки тому багато що збереглося. Загалом будівля, звісно, у поганому стані.
Я живу в одному з номерів, там дуже холодно. Але з точки зору архітектури через недбалість господарів можна побачити все оригінальне, як воно було, а не споглядати «пшонка-стайлу» і «жлобо-ремонту».
Аеровокзал Ужгородського аеропорту
Аеровокзал Ужгородського аеропорту
Вчора там побував і в захваті від кількох цікавих пам’яток монументального мистецтва. Це гігантський вітраж Атілли Дудчака «Від мрії до космосу», гіпсовий горельєф «Людина. Земля. Космос» Степана Шолтеса і настінний декор «Знаки зодіаку» Володимира Щура, виконаний з міді, латуні і мельхіору.
Щоправда, я дізнався, що там постраждав ресторан і нічого в ньому зберегли, але залу можна вважати таким собі палацом мистецтва.
- Завдяки твоїй підтримці наша команда створює ще більше важливих матеріалів. Підтримай нашу роботу — долучайся до спільноти Varosh.
Зараз люди вороже ставляться до всього, що пов’язано із Радянським Союзом і соціалізмом. У зв’язку з цим загроза знищення українських пам’яток того періоду постає ще більше. Які слова ти добираєш, як пояснюєш, що монументальне мистецтво необхідно зберегти?
Чомусь цей наратив дуже сильно почав ширитися з початку війни і просочився в наш соціум. Я не знаю, чи це російське ІПСО, чи окремим українцям вигідно, щоб знищували спадщину радянського періоду, але дійсно в людях ця стигма вкорінилася і укріпилася. Іноді все навіть переходить у ненависть. Я помічаю це навіть у знайомих, з якими раніше спілкувався. Я намагаюся змусити їх вийти з рамок стигми, ширше подивитися на питання. Монументальне мистецтво — це не абстрактний «совок», його творили професійні митці, художники, на це витрачалися величезні державні гроші. Це купа роботи і ресурсів. Тепер воно раптом стало ворожим і це розбиває мені серце. В людей бракує волі, сили духу зрозуміти те, що в нас є конкретний ворог, і треба консолідуватися, щоб здобути перемогу, а не в тилу розбивати те, що було створено українцями для українців. Та ще й подавати це під якимись патріотичними гаслами.
Дмитро Соловйов
Під час екскурсії я бачила щире захоплення учасників твоїми розповідями. Бачила здивування від того, що вони дізналися про будівлі повз які щодня проходять. І таких скарбів у місті дуже багато. У зв’язку з цим, яке твоє побажання ужгородцям?
У вас неймовірний синтез епох, культур. Цього не треба цуратися, а навпаки – прийняти місто у всій його різнобарвності. Цінувати спадщину всіх періодів, хто і як би до цього не ставився. Бо воно вже є — спадщина і минуле, а з минулим ти вже нічого не зробиш. І твоє ставлення до нього не має значення. Воно буде жити довше, ніж ти, і має дійти до нащадків, особливо, якщо це мистецтво, унікальне надбання. Його треба шанувати, привертати до нього увагу, тоді це може стати міським туристичним брендом. Любити і берегти. Або хоча б не чіпати.
- Незламні захисники: історії військових у фотопроєкті Varosh
- Франківець Ярема Стецик в Ужгороді: про гори, «Петрос», «Пенсію» та особисту відповідальність
- Справа Свидовця: хиткий баланс між природою та людьми
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Наталія Павлик, Каріна Асад, MonumentalTranskarpatia
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
