15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосив незалежність Карпатської України. І того ж дня новостворена держава загинула, а разом із нею й цвіт української нації на Закарпатті, який боронив своє право на свободу в боях на Красному Полі та по всій лінії фронту. Англійський мандрівник Майкл Вінч, який був у цей час на Закарпатті, описав ці події в книзі “Одноденна держава”.
Який спадок залишила нам ця держава? Чому цей один день із тисячолітньої української історії такий важливий для усвідомлення нас тими, ким ми є? Які паралелі можна навести з сучасною російсько-українською війною?
Про те, чим маємо пишатися та кого пам’ятати — з’ясовуємо в розмові з доктором історичних наук, професором Миколою Вегешем. Він був одним із перших дослідників історії Карпатської України та є автором численних наукових праць із цієї теми й популяризатором її спадщини.
Професор Микола Вегеш, дослідник історії Карпатської України
Від автономії до незалежності: як змінювався державно-адміністративний статус Карпатської України
Після закінчення Першої світової війни, поразки та розпаду Австро-Угорщини Закарпаття відійшло до складу демократичної Чехословаччини. За умовами Сен-Жерменського мирного договору Підкарпатська Русь (саме так називалася тоді наша земля) мала отримати автономію, так само як і словаки. Але в силу різних політичних обставин, а також чехізації Підкарпатська Русь отримала її тільки 8 жовтня 1938 року, а через 3 дні, 11 жовтня, було сформовано перший автономний уряд.
Тобто станом на листопад 1938 року Перша Чехословацька Республіка була федерацією за конституцією у складі трьох адміністративних одиниць — Чехії, Словаччини та Підкарпатської Русі. Але не варто перебільшувати державно-правовий статус Закарпаття в той час, адже можливості автономії були досить обмежені. Місцевий уряд міг вирішувати лише внутрішні питання, які стосувалися освіти, культури, але натомість не дозволялося мати свого війська, опікуватися зовнішньополітичними відомствами тощо.
Напередодні Другої світової війни Угорщина на чолі з адміралом Міклошем Горті стала союзницею Третього рейху й, відповідно, мала свої територіальні претензії до сусідніх країн. Перша територіальна зміна Підкарпатської Русі сталася після 2 листопада 1938, коли відбувся Перший Віденський арбітраж. Тоді Угорщина отримала Південну Словаччину та західну частину Карпатської України — Ужгород, Мукачево, Берегово і прилеглі території. Уряд Волошина, який замінив на посаді прем’єр-міністра заарештованого за зраду Андрія Бродія, був змушений перенести столицю до Хуста.
Cпочатку уряд схилявся до думки, щоб столицею Карпатської України був Рахів, аби таким чином продовжити спадкоємство Гуцульської республіки, яка існувала тут 1918-19 (зі столицею у смт, Ясіня). Але туди було складно доїхати, тож вибір зупинився на Хусті.
Адміністративний статус Карпатської України знову змінився 14 березня 1939 року, коли Августин Волошин проголосив незалежність Карпатської України, а зранку наступного дня Сойм ратифікував це рішення й обрав його президентом. Тим часом карпатські січовики намагалися зупинити наступ угорців (зафіксовано понад 20 боїв карпатських січовиків проти наступаючих угорських військ) на різних ділянках кордону молодої держави.
Сама ж назва “Карпатська Україна” почала фігурувати в діловодстві з січня 1939 року. Згідно з чехословацьким законодавством, в усіх державних документах фігурували обидві назви — й Підкарпатська Русь, й Карпатська Україна. Але, звичайно, на неофіційному рівні, у тому числі й у головній газеті краю “Нова Свобода”, вживався саме термін Карпатська Україна.
Діячі Карпатської України віталися між собою “Слава Україні” — “Героям слава”. У тому числі так вітався й Президент Августин Волошин.
Культурне життя Закарпаття у міжвоєнний період
Карпатської України не було б, якби не було двадцяти міжвоєнних років. Чехословаччина — це одна з найбільш демократичних країн того часу, яка дала можливість русинам-українцям випускати свої газети, журнали, формувати свою політичну та культурну еліту.
Величезну роль у національному пробудженні відіграла і “Просвіта”, яка акумулювала в собі всю україноцентричну інтелігенцію того часу.
Саме на міжвоєнний період припадає, мабуть, найбільше піднесення української літератури Закарпаття. У цей час творили такі відомі автори, як Василь Ґренджа-Донський, Зореслав, Юрій Станинець, Юлій Боршош-Кум’ятський. Чому таке піднесення? Бо це був єдиний куточок України, де автори могли вільно друкуватися. Цього не можна було зробити ні в Польщі, ні тим паче в Радянській Україні.
До того ж багато українських письменників проживало в Празі, тобто в одній державі із Закарпаттям, і могли часто приїжджати.
Про Карпатську Україну найповніше писав Василь Ґренджа-Донський у своїй книжці “Щастя й горе Карпатської України” та Улас Самчук, який опублікував свої знамениті “Репортажі з Карпатської України” в газетах. Лише недавно вони вийшли окремою книжкою.
В Ужгороді під керівництвом Юрія Шерегія розквіту набув місцевий театр “Нова сцена”. Саме до нього приїхав Олександр Олесь із сином Олегом Ольжичем. Хоча Олег приділяв більше часу не так поезії, як посиленню військової міці Карпатської Січі.
Уже в Хусті Августин Волошин розробляв проєкт створення там вищого навчального закладу; розглядалася і можливість перенести сюди Український вільний університет, але окупація цьому завадила.
Перші й останні вибори до Сойму Карпатської України
Оскільки в жовтні Підкарпатська Русь отримала автономію, то мала можливість створити й власний законодавчий орган — сойм (не сейм), до складу якого мали увійти депутати, обрані шляхом вільних демократичних виборів. Вибори відбулися 12 лютого 1939 року з попередньою потужною агітаційною кампанією на всій території автономного краю, окрім уже анексованих Угорщиною Ужгородського, Мукачівського та Берегівського округів. Інколи Волошина звинувачують у тому, що він допустив до виборів тільки одну партію, а це заперечує принцип демократії на виборах і більше схоже на авторитаризм. Цією партією стало “Українське національне об’єднання”, яке складалося з проукраїнських політиків. Щодо проугорських політиків, то вони не були допущені до виборчого процесу з очевидних причин.
Так до Сойму Карпатської України було обрано 32 депутати (посли).
Під час голосування 15 березня були присутні тільки 22, тому що інші були або в дипломатичних місіях, або вже на полі бою. Кворум складався якраз із 22 депутатів, тому, щоб прийняти рішення, усі мали голосувати однаково. І проголосували.
Операція “Лом”: угорсько-польський державний тероризм у Карпатській Україні
Треба розуміти, що гортиська Угорщина, маючи намір захопити Закарпаття, але не маючи поки дозволу від Гітлера зробити це, намагалася здійснювати політичний вплив через свої партії, але не гребувала й бруднішими методами. Фактично, тривала диверсійна війна: руйнувалися рейки залізниць, господарства, спалювалися хати, велася інформаційна робота та антиукраїнська пропаганда. У цих диверсіях брала участь і Польща, яка розпочала на Закарпатті таємну операцію «Лом». Її мета – посіяти хаос у регіоні, заселеному переважно українцями, сприяти швидкому його поглинанню Угорщиною та встановленню з нею спільного кордону. Хоча, як покаже потім історія, Польща помилилася з союзником, і після ліквідації Чехословаччини сама стала першою жертвою агресії від нацистів.
За підсумковим звітом майора Анкерштайна, у результаті польських диверсій на території Підкарпатської Русі за неповних два місяці було знищено 12 мостів, одну греблю, телефонний комутатор та будівлю пошти, пошкоджені залізничні колії, лінії електропередач та телефонні лінії. За даними командувача акцією «Лом», втрати з боку українців становили 23 вбитих, 1 поранений, 20 полонених. Втрати поляків – 11 загиблих, 7 поранених, 3 полонені, 3 зниклі безвісти.
Але як чехословацька армія, так і січовики чинили опір. У в’язницях Карпатської України знаходилося близько 300 заарештованих польських і угорських терористів-диверсантів (дані з урядової газети “Нова свобода”). Фактично Карпатська Україна перебувала в стані гібридної війни з часу свого існування.
Карпатська Січ: як формувалися Збройні Сили Карпатської України
Прага не могла допустити формування непідконтрольних їй бойових угруповань на території Підкарпатської Русі та й потреби у їх формуванні не бачила. Станом на 1938 рік Збройні Сили Чехословаччини вважалися одними з наймодерніших та найкращих у Європі. І якби не геополітична ситуація, при якій світ погодився з окупацією території цієї держави, то своїми силами, сам на сам з Третім Рейхом, чехи мали б шанс поборотися.
Проте для державних діячів Карпатської України було очевидно, що треба готувати власні збройні сили, адже агресія Угорщини — це питання часу. Організація народної оборони “Карпатська Січ” була заснована 9 листопада 1938 року. До того ж — як громадська організація. Хоч на паперах це не було мілітарне угрупування, але військовий вишкіл йшов повним ходом.
Члени Карпатської Січі у строю. Лютий – перша половина березня 1939 р. Хуст
Командантом Карпатської Січі став Дмитро Климпуш, а головнокомандуючим Національною обороною Карпатської України — полковник Сергій Єфремов.
Найяскравішою постаттю та командиром того часу був, безперечно, полковник Михайло Колодзінський із псевдонімом “Гузар” — начальник Генштабу Карпатської України. Це командир, який безпосередньо займався військовим вишколом вояків та загинув на полі бою разом із ними.
Активно був задіяний на Закарпатті й Роман Шухевич, який діяв під псевдо “Щука”. Він відповідав за зв’язки між Східною Галичиною та Закарпаттям, а також відповідав за нелегальні перетини кордону галичан, які хотіли допомагати Карпатській Україні.
Підрахунки свідчать, що до лав КС могло вступити до 10 тис.людей, але пройшли військові вишколи не більше 1-2 тис. січовиків.
Критично бракувало зброї, військової форми. Аби сформувати армію, треба було подбати й про злагодження частин, зв’язок між лініями фронту. Колодзінський не встиг підготувати сучасну боєздатну армію через обмаль часу та ресурсів.
Колона карпатських січовиків марширує поблизу будівлі Головної Команди Карпатської Січі в Хусті перед відправкою на фронт. 14-15 березня 1939 р.
Хто такий Августин Волошин та чому його звинувачують у співпраці з нацистами?
Августин Волошин — блискучий політик того часу, і це визнавали тоді всі. Релігійна людина, педагог та політик, який дуже поважав закон.
Часто, згадуючи Волошина, йому дорікають за два листи до Гітлера, написані ним уже після вторгнення Угорщини й звинувачують його в прихильності до нацизму. Свого часу я видав працю “Смерть президента” (у співавторстві з Іваном Чаваргою і Василем Туряницею), де ці два листи опубліковано. У них йдеться про зазіхання угорців на територію Закарпаття і прохання до Гітлера повпливати на це. Волошин і уряд вірили, що Гітлер може допомогти зупинити агресію. Ці листи так і залишилися без відповіді.
Щоб зрозуміти дії та мотивацію президента, треба уявити 1938 рік. Тоді світ ще не бачив справжнього обличчя нацистів, ще не було Голокосту у великих масштабах. Гітлер проводив Олімпійські ігри в 1936 році, його визнавали Президент США Рузвельт, Прем’єр-міністр Великої Британії Чемберлен. Тоді європейські країни проводили політику “умиротворення агресора”, закривали очі на анексії території Чехословаччини, думаючи, що після Судетів (німецький регіон Чехословаччини) Гітлер зупиниться. Проте навіть коли Третій Рейх напав на Польщу, Англія та Франція були змушені оголосити війну, яку в народі назвали “дивною”, бо ніхто не воював.
Станом на 1938 рік Німеччина була потужною європейською державою, з якою рахувався світ, яка ще не була заплямована кривавими злочинами нацизму.
Волошин писав Гітлеру не тому, що був прихильником нацизму, адже це був дуже освічений греко-католицький священник і свідомий українець, а тому, що звертався до європейського лідера, який впливав на політичну ситуацію в Європі.
Після поразки Карпатської України Волошину вдалося емігрував за кордон. Деякий час він працював ректором Українського вільного університету, а з приходом радянських військ відмовився евакуюватися. Був ув’язнений (Лефортово) та помер в Бутирській в’язниці в Москві 19 липня 1945 року. Його останки досі знаходяться на росії.
15 березня: народження і крах Карпатської України
Вранці 15 березня Сойм Карпатської України збирається в Хусті. На засідання присутні рівно 22 депутати — кворум.
Сойм ухвалює документ, згідно з яким Карпатська Україна — незалежна держава, з синьо-жовтим прапором, гімном “Ще не вмерла Україна” та державною українською мовою. Герб молодої держави — тризуб, але зі своїми особливостями — ведмідь у правому півколі й 7 синьо-жовтих стрічок у лівому На середньому зубці тризуба ще зображався хрест, як символ віруючої держави. Президентом був обраний Августин Волошин, який на Біблії склав присягу.
На кінохроніці Каленика Лесюка, який записував подію, видно, що виступи з трибуни були дуже зворушливими. Найбільше вразив Михайло Бращайко — адвокат, який був представником від Ради Закарпаття до Уряду ЗУНР у 1918-19 роках. Його виступ був надзвичайно емоційним, адже часу для державного будівництва залишилося обмаль.
Тим часом угорці погодилися бути сателітами нацистів та союзниками в боротьбі проти Совєтського Союзу, а на заміну отримали згоду Гітлера на окупацію Підкарпатської Русі. 14 березня о 5 годині без оголошення війни угорські війська вторглися на територію Закарпаття в Ужгородському окрузі. Але цей наступ чехословацька армія успішно відбила. Є свідчення, що один чеський вояк підбив 3 угорські танки. Проте чехословацька армія, отримавши інформацію про вступ німецьких військ до Праги, почала дисциплінований відхід з території Карпатської України. Січовики, без достатньої кількості зброї та спорядження, залишилися сам на сам із загарбниками.
Бої точилися майже по всій лінії кордону. Бій на Красному полі, який дещо уповільнив угорський наступ, дозволив Сойму ратифікувати незалежність Карпатської України. Це дуже символічна річ, як Крути. Тому що і тут, і там у бій йшли молоді хлопці, які не мали ні достатньої кількості зброї (одна рушниця на трьох), ні бойових навичок.
Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу смт Ясіня. Березень 1939 р.
15 березня угорці окуповують Хуст, керівництво КУ — Августин Волошин, Юліан Ревай, Степан Росоха — евакуйовується, Іван Грига, Степан Фігура та Федір Тацинець розстріляні, а Колодзінський гине від ран. Бої тривають ще кілька днів, але стає зрозуміло, що Закарпаття окуповане, а Чехословаччина перестала існувати. Світ стоїть на порозі Другої світової війни.
Яке значення Карпатської України в історії нашої державності?
Карпатська Україна — це ще один етап української державності.
Так сталося, що український П’ємонт, який завжди був на Галичині, у 1938 році перемістився до Карпатської України. Івано-франківський історик Сергій Адамович зібрав перелік із 634 прізвищами галичан, які захищали Карпатську Україну. Були думки (особливо в переляканого кремлівського диктатора), що навколо неї може об’єднатися вся Україна. Сталін потім помститься Волошину й іншим керівникам держави.
Цікаво, що коли в 1945 році на Закарпаття прийшла радянська влада, то під репресії потрапили всі, у тому числі й прихильники русофільського напрямку: наприклад, Андрій Бродій, Степан Фенцик були розстріляні. Причина була в тому, що Союз бачив ворога в демократії.
Влада новоствореної держави добре розуміла, що їм не судилося надовго втримати незалежність. Але проголосити її було принципово, бо означало юридично затвердити державницькі амбіції українців.
Поява Карпатської України кардинально змінила ситуацію на Закарпатті, змінився навіть менталітет людей. Це дало підставу члену-кореспонденту Національної академії наук України Олексі Мишаничу сказати, що “Закарпаття пройшло еволюцію від підкарпатських русинів до карпатських українців”.
Піднесення народу було неймовірне! Уявіть собі, що тільки англійська преса, яка до 1938 року й не знала, де знаходиться Закарпаття, видала 520 статей про цей регіон. Та навіть китайська преса писала про Карпатську Україну. Усі з захопленням спостерігали за маленьким Закарпаттям, а міжнародні партнери надсилали велику гуманітарну допомогу для населення.
Бої за Карпатську Україну були першим виявом опору несправедливій окупації з боку фашистських держав.
Чехословаччина з потужною армією здалася без бою, а українці Закарпаття, розуміючи, що шанси неймовірно низькі — дали бій. І ввійшли в історію.
Не випадково Михайло Колодзінський говорив: “В словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”. Сильніший ворог може нас перемогти у бою, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!”
- 5 історій про Перечин в Музеї однієї вулиці
- Мукачівський замок перебудували італійці, замковій горі – понад 10 мільйонів років, а колодязь, вірогідно, викопали до Корятовича
- Озерний замок – історична пам’ятка Берегівщини, що може стати туристичним об’єктом
Галина Гичка, Varosh
Фото: Історична Правда, Інститут національної пам’яті
Пізнавайте історію рідного краю разом з Varosh! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
