«Я з Лисичанська, що на Луганщині. Там народився, жив і вчився… До повномасштабного вторгнення».
Так почалася розмова з Нікітою, який у свої 19 перебував на Донецькому та Харківському напрямках у складі десантно-штурмової бригади. Після поранення і звільнення зі служби він проживає в Ужгороді з близькими, яких евакуював з Лисичанська у березні 2022-го.
Зараз йому 21. Торік хлопець вступив в УжНУ на спеціальність «Журналістика», паралельно працює на кафедрі інженером телерадіоцентру. Саме там і говоримо з Нікітою.
Нікіта Пацаловський
Розкажи, з чого почався твій шлях військового.
Після закінчення Лисичанського державного гірничо-індустріального коледжу, де навчався на електромеханіка, я пішов на конкурсний відбір до поліції. На жаль, потрібну кількість балів не отримав. Чекати нового відбору не хотів. Тому влітку 2021 року, коли мені виповнилося 19, я вирішив піти у військкомат і потрапити в десантно-штурмові війська. Звичайно, не без труднощів, оскільки не проходив строкової служби. На службу мене не взяли, але перевели у запас. Я наполягав на своєму, тому мені запропонували піти на контракт. Через 3 дні поїхав до свого місця призначення. Там пройшов співбесіду з командиром батальйону та потрапив у свій підрозділ, де був на посаді водій БТР. Потім поїхав у Житомир проходити базову військову підготовку. У січні 2022 року я повернувся назад у частину та хотів перевестися на другу посаду, мій командир запропонував бути водієм-санітаром. Ну, а далі почалося повномасштабне вторгнення росіян.
Яким для тебе було 24 лютого 2022 року?
У цей період я хворів на ковід і тільки вийшов із карантину. О 5:00 командир підняв наш батальйон по тривозі. Сказав: «Війна… Збирайтесь, у вас є 10 хвилин». Після цього ми поїхали на фронт.
Що було найважчим під час перебування на фронті?
Втрачати товаришів і побратимів. Коли розумієш, що не можеш нічим їм допомогти й від тебе це не залежить. Важко чути про смерть тих, з ким проходив навчання, був в одній роті та розділяв обід, сніданок і вечерю. До цього неможливо звикнути. Якщо поранять мене, то буде тільки боляче, якщо вб’ють, то навіть не відчую, а коли помирають близькі тобі люди — страшно.
Ще один із найважчих періодів — початок літа 2022 року. Тоді наш батальйон перебував на Донецькому напрямку і вперше стикнувся з артобстрілом та штурмом росіян. Оскільки позиції були не дуже добре облаштовані, то доводилося переховуватись, але через 2-3 дні ми до цього звикли.
Як військова служба вплинула на переконання та цінності?
Кардинально їх змінила. Став по-дорослому дивитися на життя, посерйознішав. Зрозумів, що витрачав багато часу та нервів на проблеми, які того не варті. Зараз не будую плани на далеке майбутнє, бо знаю, що все може змінитися за день або навіть годину. Краще жити тут і зараз, із надіями на хороше майбутнє.
Що ніколи не усвідомить людина, яка не була на фронті?
Їм це і не потрібно усвідомлювати. Не кожен має воювати, не кожен на це спроможний морально, психологічно та фізично. Хтось принесе більшу користь у цивільному житті, ніж на фронті.
Як ти звільнився зі служби й потрапив на навчання?
У червні 2023 року я приїхав у госпіталь до Ужгорода. Тут проходив лікування. Згодом мене направили на лікування в Дніпро, де призначили військово-лікарську комісію. Результати показали, що я не придатний до служби, тому в жовтні мене звільнили з військової частини.
Нікіта Пацаловський
Чому ти обрав спеціальність «Журналістика»?
Під час реабілітації в Ужгороді, місто припало до душі, тому вирішив сюди переїхати й навчатися. Перед вступом обирав між трьома спеціальностями: юридична, журналістика і міжнародні відносини. Зваживши всі за та проти, зрозумів, що журналістика — те, що мені потрібно. Після закінчення університету планую працювати військовим кореспондентом, поєднавши два улюблені ремесла. На жаль, справжніх журналістів дуже мало, бо багато хто боїться казати правду, а я вже своє відбоявся.
Чи важко було адаптуватися до життя в Ужгороді після служби?
Мені було легко адаптуватися, оскільки в Ужгороді безпечно. Тут не прилітають ракети, а діти можуть спокійно навчатися і розвиватися. Це одна з причин, чому наші хлопці віддають своє життя. Добре, що в Україні є міста, де люди можуть знайти безпечний прихисток та продовжити жити.
Нікіта Пацаловський в університетській авдиторії
Чи виникали якісь труднощі в університетському середовищі?
Перший семестр був нелегкий. Після закінчення коледжу пройшов час, тож потрібно було знову звикати до ритму студентського життя та навчання. Розпочавши навчання одразу з 2 курсу, певні дисципліни вивчалися нелегко. До прикладу, я ніколи не вчив поглиблено українську мову, а на філологічному факультеті ганьба її не знати. З профільними предметами було легше, оскільки я маю певні навички монтажу та відеозйомок.
Спочатку спілкування зі студентами було не найкращим. У нас різні погляди. На це вплинули певні фактори. Мій військовий досвід і їхній юний вік. Зараз я адаптувався. Почав працювати на кафедрі та знімати рекламні ролики. Це приносить мені задоволення. До того ж допомагаю першому курсу з монтажем та звукозаписом. Беру активну участь у житті свого факультету.
Нікіта Пацаловський з університетськими друзями
Як ставишся до нового законопроєкту про обов’язкові дисципліни військової підготовки в університеті?
На мою думку, під час війни такі нововведення обов’язкові. Зараз кожен має вміти поводитися зі зброєю і мати базові навички з тактичної медицини.
Законопроєкт пропонує запровадити 6-місячні курси з військової підготовки в університеті. Для хлопців віком з 18 до 25 років – обов’язково, для дівчат – за бажанням. Наразі рішення тільки розглядається.
Під час інтерв’ю
Восени в університеті влаштовували благодійний ярмарок, на якому збирали кошти для бригади, в якій ти служив. Чи плануєте повторювати такі заходи? Можливо, зараз триває якийсь збір?
Наразі збору немає, але плануємо організовувати в межах волонтаріату УжНУ збір на автомобіль для ЗСУ. Це реальна ціль, яку, сподіваюся, нам вдасться досягти. Тому чекайте, донатьте і пам’ятайте, що кожна гривня важлива.
Валерія Мацола, студентка відділення журналістики УжНУ, спеціально для Varosh
Фото Наталії Павлик
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram
