З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну чимало закарпатців взяли до рук зброю і пішли на фронт. Хлопці боронять країну в різних військах та підрозділах, змінюючись від побаченого та пережитого і водночас залишаючись в глибині душі закарпатцями.
За півроку ми розповіли 5 таких історій, поговоривши з хлопцями через Zoom. В редакції ми змогли зустрітися тільки з Владиславом Товтином, коли він перебував у короткій відпустці вдома. Говорили про будні закарпатських військових на фронті: про життя хлопців, їхні мрії, жарти та плани після Перемоги. В кінці розмови кожному ставили невеличкі бліц-питання, щоразу — різні.
Ви спитаєте, до чого ж тут котики? Ну по-перше, саме котиками називають українці хлопців, які виборюють нашу незалежність, бо хто ж вони ще, як не котики? Ну а по-друге, людяність наших хлопців, у тому числі і в ставленні до тварин, підкорила не одне серце…
Чому військові люблять котиків?
Павло Прижегодський “Гітарист”
Йому 27. Він був у Парижі. Об’їздив ще з пів Європи та майже всю Україну з гітарою в руках.
До повномасштабного вторгнення очолював Закарпатський осередок БУР, а потім став асистентом керівника БУР. Координатор волонтерів на концертах та фестивалях. Друг, добряк, музикант та душа будь-якої компанії.
Зараз волонтер Павло Прижегодський з Мукачева — військовий на “передку”. Аеророзвідник. Служить у 68 єгерській бригаді.
Наша перша розмова — саме з Павлом, про те, чому пішов до війська, про музику та БУР, про будні війи та про те, чи допомагає волонтерство на фронті.
Чому військові люблять котиків?
Дмитро Магаляс “Башкір”
Що думає про війну 22-річний хлопець, який тільки вийшов з-за студентської лави? Чому вирішив провести молоді роки в окопах та під ворожими обстрілами?
24 лютого Дмитро Магаляс був у Словаччині. Й того ж дня повернувся захищати Україну. Зараз — наймолодший серед побратимів, кулеметник, який воює на південному напрямку.
Він народився на Буковині, навчався в Ужгороді, згодом поїхав працювати за кордон. Нам розповів про будні війни, мрії та чому після Перемоги хоче виїхати з країни.
Загинув, під час виконання бойового завдання…
Чому військові люблять котиків?
Микола Гаєвой “Історик”
Микола народився в Ужгороді, у Горянах, вчився на історика в УжНУ, а згодом — й в УКУ, у Львові. Має релігійну освіту, навчався у Теологічному інституті в Брюховичах.
Друзі згадують, що на перервах між парами він читав Арістотеля, а спілкуючись з ним, важко уявити собі когось більш підхожого під визначення української молодої наукової еліти.
Зараз йому 26, і він мінометник в одному з підрозділів ЗСУ.
Як закоренілий гуманітарій опанував тонкощі стрільби на складних мінометних установках, що дослідник націоналізму думає про тотальний страх росіян перед Бандерою та які уроки історії отримує на фронті — розпитав Varosh. Ну і про котиків не забули спитати, звісно…
Чому військові люблять котиків?
Владислав Товтин
Історик. Екскурсовод. Краєзнавець. Людина, яка займається культурним і гастрономічним туризмом у Карпатському регіоні, провела тисячі екскурсій по Закарпаттю та була у витоках майже всіх знакових туристичних подій краю.
Це все про Владислава Товтина, який зараз несе службу на сході нашої країни у складі 68-го окремого батальйону 101-ї бригади ТрО.
Проте навіть на службі, у вільний час, він не зраджує професії краєзнавця і досліджує Слобожанщину.
Чому військові люблять котиків?
Геннадій М’ясоєдов “Маестро”
Він — відомий хірург зі стажем 33 роки та легенда українського року, засновник та фронтмен гурту “Калєкція”.
Він говорив у Харкові українською й разом із Сергієм Жаданом формував українськомовну тусовку тоді, коли це ще не було мейнстримом. А на війні Геннадій М’ясоєдов — лікар медпункту 130-го батальйону, який щодня рятує десятки життів. Проте з гітарою не розлучається навіть у пеклі війни.
З Закарпаттям та селом Довге Геннадія з родиною пов’язує довга історія дружби, пригод та сімейних спогадів. Тому край цілком справедливо можна вважати другим домом для них.
Галина Гичка, Varosh
Про героїв наших днів читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш Facebook, Instagram та Тelegram.
