Доктора історичних наук та професора УжНУ Сергія Федаку в Ужгороді та за його межами знає чимало хто, але його шлях до успіху був нелегким, а починався із Маріуполя, Донецької області, де він і народився. Як розповів сам чоловік, його мати родом із Донецької області, яка в студентські роки навчалася на Закарпатті. Тут і познайомилася з майбутнім чоловіком – уродженцем с. Кальник, що на Закарпатті.
Сам Сергій згодом переїхав в Ужгород, де й почав навчатися в середній школі № 15, яку, до речі, закінчив із золотою медаллю. Свою першу батьківщину не забував: кожного літа впродовж тривалого часу їздив на море, а також провідував рідних, зокрема бабусю й дідуся.
Від шахів та малювання до історії
Його улюбленим інтересами в юному віці були шахи та малювання, адже з пішками та пензликом майже не розлучався. Як помітив тоді сам хлопець, батько ж спочатку із зацікавленістю спостерігав за такими захопленнями сина, а згодом вирішив відвести його в спеціалізовані місця, де б допомогли розвинути талант. Відтак першою творчою зупинкою стала студія образотворчого мистецтва, де вчителював художник – Золотов Бакоті. Саме він і допоміг зберегти потяг до цієї справи і до сьогоднішніх днів.
Паралельно Сергій навчався і професійній грі в шахи в тодішній шаховій студії палацу піонерів, де із задоволенням перемагав юнаків свого віку. Своїм захопленням не зрадив, але почав цікавитися й іншим, зокрема історією, яка за його словами, манила своєю нелогічністю та подекуди небанальністю.
“Якщо інші предмети були побудовані на логіці, і знаючи певні вихідні, можемо розв’язати те чи інше завдання, то в історії все зовсім навпаки. Вона вимагає робити з джерелами, дослідництва та аналізу, що власне і відіграло роль на моєму виборі. Історія все ж таки перемогла шахи та малювання, але, скажу відверто – в душі залишилися ці потяги. Ставши істориком, я ніколи не змінював свій вибір стосовно професії – це виявилося виразним аспектом моєї особистості”, – розповідає Сергій Федака.
Коріння також відіграло чималу роль у вивченні історії. Під час нашого з ним спілкування прозвучав цікавий вислів: “Дитину виховують корінці у його батька” – вислів, яким керувався пан Сергій, говорячи про історію. Тож потяг до книг та історії зберігався постійно, і з кожним роком тільки збільшувався. Крім цього, як розповідає сам історик, його батьки та дядьки – філологи, один із яких вирішив присвятити себе музеїстиці. Це вважає одним із чинників, який вплинув на його бажання стати істориком.
Відтак у 1982 році він вступив на історичний факультет УжНУ, де плідно навчався аж до 1989. Відразу ж після закінчення вишу став його аспірантом кафедри історії СРСР і УРСР, роком пізніше — асистент, потім доцентом.
Пошуки того, що раніше знайти нікому не вдавалося
З 2003 року Сергій Федака має звання професора кафедри історії України і передає свої знання студентам. Найбільш захопливим у викладанні вбачає бажання молоді вчитися та пошуки того, що раніше нікому не вдавалося. Каже, що семінарські заняття цінує найбільше, адже практичні знання – особливо важливі. Завдяки ним у студентів є змога розвинути дискусію на ту чи іншу тематику, бо історія – наука, яка не передбачає загальновизнаної схеми чи конкретних правил, які є в інших дисциплінах.
За роки викладання помітив, що найбільшим запалом для студентів є спостереження за історичними постатями, яким вдалося ставали найвидатнішими людьми того часу і попри різні перепони творити майбутнє держави.
“Люблю слухати студентів, коли вони справді горять чимось. Захоплення історичними діячами, напевно, одна із тем, що по-справжньому цікавить більшість. Я помітив, що часто таке захоплення виникає з художньої літератури, що впливає і на сприйняття подій в реальному житті. Справжні історичні документи бувають “сухими”, де немає інформації з повсякденного життя. Таким чином, літературні твори стають вікном у минуле, що допомагає нам розуміти тодішні події зараз.
Існує цікавий афоризм: “Історичний роман починається там, де закінчується історичний документ”, який підкреслює, що уява може доповнити наше розуміння минулого на основі фрагментарних даних. Тож художню літературу вважаю цікавим доповненням до історії, що люблять і мої студенти”, — розповідає Сергій Федака.
Самого ж викладача захоплює чимало історичних епох, які охоплюють велику шкалу часу. Майже в кожній із них є не до кінця досліджені факти, до яких він повертається упродовж років. Зокрема, захоплюється історією Київської Русі, яку досліджував у своїх дисертаціях про “Слово о полку Ігоревім”. Цей твір не лише літературний, але й історичний артефакт, залишається наповнений значною кількістю підводних течій та загадок, над якими Сергій Федака працює впродовж років, аби з часом видати монографію з цієї теми. Крім цього, часто досліджує Литовсько-польську та козацьку доби.
Однак XX століття вважає по-особливому цікавим. Найбільш загадковою називає сфальсифіковану чекістами справу спілки визволення України, до якої досі має багато запитань: наскільки вона була раціональною і чи існувало щось на кшталт підпілля. Чи, може, це й взагалі було вигадано? У список досліджень історика входить і дисидентський рух, Карпатська Україна 1938-1939 років, і загалом вся історія Закарпаття, що цікавить його через велику кількість подій, які відбувалися в цьому регіоні.
Для історії характерні паралелі, тому її варто знати всім
Історію країни викладач закликає знати всіх, не тільки студентів. Її вважає важливим інструментом для розуміння сучасності, оскільки минуле неодмінно впливає на сучасні події. Тут можемо простежити цікаву аналогію на прикладі сьогоднішньої російсько-українській війні, події якої історик пов’язує з Руїною 2 половини XVII століття.
“Для історії характерні паралелі, коли на певному її етапі події розгортаються в такому ж стилі, який вже нам відомий з певної доби. У подіях сьогоднішньої війни дуже багато перипетій, які перегукуються з усім нам відомою Руїною. А це – внутрішні протистояння, які ідентичні тій добі, а також ситуація на фронті та навіть люди, які беруть активну участь в протистоянні. Тому скажу відверто, що знаючи минуле та маючи можливість передбачити деякі ситуації, я більш спокійно реагую на події фронту. Хоча часом вони на жаль, не завжди приємні”, – розповідає Сергій Федака.
Викладач та історик вбачає значний потенціал у подальшому дослідженні історії України, особливо, якщо враховувати сучасні події. За його словами, підходи до історії стали постійно еволюціонувати, зокрема через те, що нещодавно Україна вийшла з густої тіні російського впливу. Зараз спостерігаємо віддзеркалення історичних наративів, зокрема в контексті ведення росією війни.
“Ще кілька десятиліть тому все, що відбувалося в нашій країні, розглядалося крізь призму російських наративів та її історичного дискурсу. Тепер ми поступово виходимо з цієї тіні і пишемо автентичну історію, бачимо, скільки нового відкривається перед нами. До речі, зараз працюю над книгою про історію України в 16 томах, в якій пишу про те, чого не бачив в підручниках, за якими ще я вчився. Тому я впевнений, що з кожним роком історія України буде цікавішою і несподіваною”, – запевняє Сергій Федака.
Про більш сучасну історію згадує книгу “Стратегічні і фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України”, яку видав у 2010 році. Тут описав понад 30 стратегічних операцій Великої Вітчизняної війни. До речі, саме ця книга в рейтингу українських книг року іменована спеціальною відзнакою президента рейтингу в номінації “Обрії”. Про неї сам автор каже наступне:
“Написати таку роботу я хотів насамперед для допомоги студентам, оскільки належної наукової літератури про фронтові операції під час цієї війни майже немає. Відтак, спираючись на понад 100 мемуарних джерел, я звернув увагу на те, що подіям фронту, що є основою війни, не приділяють достатньої уваги. Саме через це у своїй книзі я наголосив на ролі України у Великій Вітчизняній війні, де радянські війська реалізували понад 50 стратегічних операцій, змінюючи обстановку на фронті. Такий підхід, гадаю, створює цілісну картину бойових подій на українському фронті протягом тривалого періоду часу, що допомагає предметно розуміти цю війну”, – зауважив Сергій Федака.
Зупинятися на цьому не збирається, позаяк хоча досліджувати історію України й надалі. Зараз активно стежить за подіями російсько-української війни. Про неї вже почав писати.
“Насправді, я не вважаю себе мілітарним істориком. Мені ближче етнокультурні та історико-культурні процеси. Хоча за подіями цієї війни не можливо не стежити чи писати. Зараз я готую історичні статті напів репортажного типу, які за військовими подіями хронометрую, наповнюю аналітикою та різними фактами, які хочу опублікувати найближчим часом”, — зазначає Сергій Федака.
Крім цього, зараз активно працює над монографією про “Слово о полку Ігоревім”: збирає матеріали та досліджує окремі загадки. В увазі автора і дослідження літописання минулих літ, адже цій темі присвячено не так багато матеріалів.
Від викладання до літератури та журналістики
Як зізнається сам Сергій Федака, любов до письма та літератури прищепив йому батько, адже свого часу був завідувачем відділу художньої літератури у видавництві “Карпати”. Тож перебування молодого історика у творчому середовищі спонукало спробувати свої сили у письменстві, ліриці та історичному повістярстві.
Спочатку писав невеликі вірші, а після вдалих спроб зрозумів, що таке захоплення йому до душі. Пізніше почав видавати збірки, серед яких згадує “Дороги кохання”, “Окрушини дзеркал” та “Небесні суходоли”, які присвятив художньому дослідженню феномену кохання та цільної збірки громадянської лірики “Калейдоскоп календаря”. Варто згадати і сюрреалістичні новели про пошуки людиною свого місця в житті, над якими працював тривалий час. Їх вклав у збірку “Яблуко від Єви”.
Сергій Федака також значно сприяв розвитку журналістики на Закарпатті. “Цього року відзначаю 30-річчя в публіцистичній діяльності Закарпаття, завдяки чому побачив майже все Закарпаття. Про цей чудовий регіон та сотні людей, з якими я познайомився за це час опублікував близько 3000 газетних публікацій у таких виданнях, як “Срібна Земля”, “Ужгород”, “West-експрес”, “РІО” та багато інших. Тут досліджував різні закарпатські культурні процеси, писав про нові прем’єри у театрах, представлення книг, та навіть виставки художників. Цей досвід вважаю виснажливим, але дуже корисним”, – наголосив Сергій Федака.
Своїми улюбленими літературними епохами вважає модерн та добу Лесі Українки. Каже, що колись хотів написати сонет або роман, але так і не наважився. А на запитання, чи вплинула любов до літератури на викладацький погляд, відповідає з усмішкою і запевняє, що лекція має будуватися, як художній твір: спочатку експозиція і зав’язка, поступове нагнітання інтриги, далі кульмінація і спад, а в кінці підбиття певних підсумків.
Зараз Сергій Федака працює більше над історичними творами. Нещодавно віддав у видавництво 14-й том історії України. Книга охоплює період 1954-1986 років. Говорячи про це, згадує 1954 рік:
“Коли в СРСР відбулося велике випробування атомної бомби за участі тисячі солдатів, почалася по-справжньому атомна доба Радянського союзу. Цю книгу я так і назвав, враховуючи лютий 1986 рік, коли світ сколихнула моторошна Чорнобильська катастрофа. Через такі події я хотів описати історію України у складі СРСР під час правління Хрущова та Брежнєва. Крім цього, зробити акценти на цікавих економічних та політичних перипетіях, які були серед компартійної еліти в УРСР. Тут згадав і драматичні події у культурному житті України, зокрема дисидентський рух – дуже цікаву, як на мене, добу нашої країни”, – розповідає Сергій Федака.
Складність у написанні таких творів письменник вбачає в компактному та стислому викладенні матеріалу. Цей том, каже, писав нелегко, оскільки важко звести все до купи та лаконічно викласти матеріал. Хоче, аби всі розділи між собою гармоніювали, а за наявності великої кількості інформації треба відібрати найголовніше і найважливіше.
В майбутньому письменник планує видати 15 та 16 томи, які стосуватиметься періоду унезалежнення України з 1986 по 1996 рік та розбудови держави від 1996 року до сьогоднішніх днів. Це буде драматична книга з великою кількістю інтриг та історичних загадок , що й досі вважаються нерозгаданими.
Мирослав Лисович, Валерія Мацола, студенти відділення журналістики УжНУ, спеціально для Varosh
Фото: Наталія Павлик
