Два тижні серед карпатських гір та мальовничої осені у селищі Ясіня провели митці з усієї України – тут тривала міжнародна арт-резиденція та фестиваль «Фантазери». Фестиваль зібрав талановитих представників сучасного андеграундного мистецтва, щоб допомогти місцевій громаді, вимушеним переселенцям, які знайшли тут новий дім, та самим художникам, гончарам, музикантам відчути себе живими навіть попри жахливу реальність.
Організаторка «Фантазерів» Оксана Усачова розповіла Varosh, що ідея зробити фестиваль виникла в неї близько 15 років тому саме тут – на Драгобраті під час відпочинку. В команду вона покликала мисткиню Жанну Кадирову, яка зараз курує арт-резиденцію. Разом жінки збирали фантазерів із усієї країни та з-за її меж уже 5 разів і завжди в тому самому місці – у селищі Ясіня та на горі Драгобрат.
«За роки початкова ідея фестивалю не змінилася: кожна людина може бути фантазером, творча енергія є в кожному. Зараз через повномасштабну війну ми трошки змінили фокус. У нас була паралельно програма для митців у Ясінях і ми співпрацювали із вимушеними переселенцями. Нам хотілося зробити спільне свято, щоб за допомогою мистецтва відрефлексувати наслідки російського вторгнення. У людей, які втратили домівку і залишилися із нічим, мало радощів у житті — хотілося зробити щось разом із ними, щоб вони були творцями, а не спостерігачами. Відгуки жителів селища підтвердили, що ми обрали правильний напрямок: вони щасливі і чекатимуть нас знову», – ділиться Оксана Усачова.
Протягом двох тижнів арт-резиденції учасники фестивалю та жителі громади брали участь у культурно-мистецьких заходах фантазерів: театральних постановках, танцювальних, музичних і художніх подіях та перформансах. Як стверджує пані Оксана, їм вдалося змістити фокус уваги вимушених переселенців від думок про війну та зруйноване життя на нові й цікаві заняття та досвіди.
Серед учасників – гості з тимчасово окупованих Донецька, Маріуполя та Лисичанська, а також прифронтового Краматорська, Харкова та інших міст.
Кураторка арт-резиденції Жанна Кадирова каже: «Ми робили програму так, щоб познайомити нових мешканців Ясіня з місцевими та нашими гостями. Художників ми запрошували проводити публічні події, хтось займався своїми творчими роботами.
Ми зробили акцент саме на художників-переселенців, бо вони мають власний досвід переміщення і краще порозуміються із людьми, які вимушено переїхали у Ясіня. Для місцевих ВПО було віддушиною побачити людину з рідного міста, розпитати як у неї справи. А крім того митці й самі змогли трошки відпочити у Карпатах. Були й іноземні художники – із Чехії, Словаччини, Австрії, Польщі, Латвії, Румунії – їх ми запрошували побачити, як живе тил воюючої країни.
Ми об’єднуємо людей, даємо їм платформу для спілкування, щоб підтримати тих, які втратили свої домівки. Загалом резиденція мала умовну назву «Тил», бо це зовсім поруч із європейським кордоном. Ми не вперше у Ясіня і бачимо, що зміни в громаді дуже серйозні: багато людей пішло на фронт, багато загинули, навіть тут, в глибокому тилу все просякнуто війною і втратами. Життя селища у нібито безпечному регіоні зазнало великих змін».
Програму й заходи фестивалю коригували на ходу саме у зв’язку з війною. Приміром, місцевий Будинок культури з початку повномасштабної став місцем прощання з полеглими ясінянцями. Тож тут не проводили ані концертів, ані розважальних заходів, аби не образити почуття місцевих мешканців.
У рамках арт-резиденції учасники старалися якомога активніше взаємодіяти із місцевими. Найбільш популярним проєктом стало «Фотоательє чудес у Дани і Наталки», яке реалізували киянки Дана Брежнєва і Наталка Дяченко.
«Ми знали, що у громаді дуже багато вимушених переселенців і резиденція спрямована на партисипацію з ними, – говорить Дана Брежнєва. – Так у нас народилася ідея, як привнести позитивні нотки в їхнє життя і ми реалізували наше фотоательє чудес. Я робила мейкапи, а Наталка – фотопортрети.
Протягом 2 тижнів у нас були повні записи, всі були дуже вдячні і тішилися. На наших сеансах фарбування люди ділилися переживаннями, травматичним досвідом, казали, що від початку великої війни нічого не хочеться, а тут вони перевідкрили себе й повертаються до себе колишніх. Це була така свого роду точка повернення до самих себе. Потім нам розповідали, що після нашого проєкту люди подіставали прикраси, ошатний одяг, який не вдягали з 24 лютого, почали фарбуватися і при зустрічах вони були більш відкритими і красивими».
Громадська діячка й мисткиня Діана Берг через росію двічі вимушено покинула свій дім – спочатку Донецьк, а тоді Маріуполь. У коментарі Varosh вона розповіла, що з Донецька вона виїжджала без розуміння, що більше туди не повернеться. А з Маріуполя їхала з найважливішими речами та усвідомленням, що їде надовго, а можливо й назавжди.
Із собою вона вивезла свою першу довідку переселенця із Донецька в Маріуполь, у дорогу взяла банку кільки, бо не знала, скільки часу проведе в дорозі з окупації. Вже після виїзду Діана випадково знайшла у своєму рюкзаку шматки смальти зі своєї улюбленої маріупольської мозаїки «Туризм і відпочинок» Віктора Пономарьова. Діана любить збирати різні артефакти з різних міст Донбасу та Приазов’я. Ці речі й лягли в основу її робіт на фестивалі.
«Із часів повномасштабного вторгнення я постійно рефлексую тему переміщення та втрати дому. Минулоріч на фестивалі в мене була робота «Укриття» про драмтеатр, бо я жила поруч із ним і те, що його розбомбили, для мене було величезним ударом. Протягом року я майже нічого не робила, бо мені потрібен час, щоб відчути і зловити цю ідею, – зізнається Діана Берг. – Моя довідка переселенки дуже важлива. Там зазначена адреса на тодішньому проспекті Леніна в Маріуполі – цієї адреси більше немає, будинок зазнав сильних пошкоджень під час повномасштабного вторгнення і росіяни його знесли. Я бережу цю довідку і вона разом із моїм фото в Бердянську стала частиною моєї роботи.
Чому Бердянськ? Коли я жила в Донецьку, не цінувала Азовське море – це було чимось таким другосортним, коли немає часу поїхати на Чорне в Крим до гір і природи. Я стала його цінувати, коли почала жити в Маріуполі – дослідила все Приазов’я, коса в Бердянську – це найпрекрасніше місце із неймовірною природою, синім-синім морем, дичиною. Саме там чоловік мені освідчився, там неймовірні заходи сонця. На фото у воді видно дуже багато медуз – їх ніколи не було в Азовському морі, але перша фаза війни, Кримський міст вплинули на екологію нашого краю.
Після евакуації з Маріуполя я почала розуміти цінність якихось речей, які зв’язують тебе з локацією. Я привезла речі, які мають для мене велике значення. Шматок смальти з мозаїки – він про те, яким був Маріуполь до повномасштабної війни. Банка кільки в томаті – це Маріуполь під час повномасштабної війни. Це й нагадування мені самій про те, які в нас є великі привілеї, які ми не цінуємо. Третій артефакт не з Маріуполя. Це шматок спаленого російського танку із Гостомеля – це проєкція майбутнього.
Я хочу, щоб це була історія пророцтва і в Маріуполі теж були такі знищені російські танки й місто повернулося додому в Україну».
Фестиваль мав також музичну частину й окрему сцену електронної музики від партнерів із Дніпра. Що стосується музики, під час арт-резиденції проводили курси діджейства з дітьми, діяла музична лабораторія.
Зі слів Оксани Усачової, взаємодія та активна включеність ВПО надихнули її на більш тісну співпрацю з селищем, постійних подій, щоб досягнути змін. «Ми віримо, що далі буде більше співпраці та інтеграцій», – запевняє Оксана.
Ксенія Шокіна спеціально для Varosh
Фото Наталки Дяченко та авторки
