«Поки ми з вами розмовляємо, можливо, просто зараз в області руйнується один з унікальних мистецьких творів», – каже дослідник мистецтва Закарпаття Олександр Нікітчук, демонструючи папку з матеріалами про мозаїчні панно, вітражі, сграфіто, барельєфи.
Понад 12 років тому з цікавості він почав фотографувати і збирати інформацію про твори монументального мистецтва краю. Повз них щодня проходять тисячі людей і часто навіть не здогадуються про їхню цінність. Декоративно-мистецькі твори часів УРСР знаходяться на автобусних зупинках, фасадах будинків, в інтер’єрах громадських установ. Їх у другій половині ХХ ст. Художфонду замовляли архітектори, держава фінансувала такі проєкти. Авторами були професійні художники, а виконавцями – ремісники чи студенти. Зрідка це могли бути дипломні роботи випускників художнього училища, які пізніше ставали відомими митцями.
Хобі Олександра поступово переросло в об’ємне дослідження. А паралельно з цим зростало й занепокоєння. Бо, як виявилося, монументальними творами ніхто особливо не переймається і багато з них просто зникають.
Дослідник монументального мистецтва Закарпаття Олександр Нікітчук
Запобігти знищенню або покарати вандалів неможливо. На державному рівні питання не врегульоване, такі об’єкти незахищені законом, бо офіційно не вважаються мистецтвом і навіть не внесені до державного реєстру пам’яток охорони культурної спадщини. При цьому багато творів закарпатських монументалістів унікальні, окремих технік виготовлення немає більше ніде у світі, ними захоплюються і приїжджають вивчати іноземні фахівці.
З кожних роком кількість пам’яток монументального і декоративно-прикладного мистецтва в Україні стрімко меншає. Багато з них потребують реставрації. Якщо тенденція триватиме, може статися так, що наступні покоління розглядатимуть ці твори вже лише на фото.
Вітраж на першому поверсі УжНУ на вул. Університетській в Ужгороді. Автор не встановлений
Вітраж на першому поверсі УжНУ на вул. Університетській в Ужгороді. Автор не встановлений
Як зберегти багате монументальне надбання українського народу у складний період війни? Діяти чи перечекати? Яким чином, відповідно до вимоги закону про декомунізацію та демонтаж елементів радянського тоталітаризму, не знести одним махом і мистецькі скарби?
Поспілкувалися про це з фахівцями, які закликають не накоїти такого, про що будемо жалкувати.
Вікіпедія визначає монументальне мистецтво як рід образотворчого мистецтва, розраховане на масове сприйняття. Його твори існують у синтезі з архітектурою, в архітектурному ансамблі (рідше в природному середовищі), у взаємодії з якою набувають остаточної ідейно-утворюючої завершеності.
До монументального мистецтва, окрім пам’ятників, паркових фігур та фонтанів, належать скульптурні та живописні зображення, вітражі, мозаїки, включені в інтер’єр чи екстер’єр архітектурної споруди.
Василь Скакандій. «МИР». Сграфіто, 1979 р. Локація: м. Ужгород, вул. Л.Толстого, 46. Бічний фасад
Йосип Медвідь. Дипломна робота. Сграфіто, мозаїка, 1963 рік. Локація: м. Ужгород, набережна Незалежності, 19. Ужгородський ліцей №3
Якщо прогулятися Ужгородом, у різних локаціях всього за один день можна знайти кілька десятків чудових творів. Більшість із них доступні для споглядання і є справжнім народним мистецтвом. Красиві естетичні мозаїчні панно, настінні розписи, сграфіто прикрашають споруди, зведені здебільшого під час радянської розбудови міста в 60-80 роках минулого століття, й гармонійно доповнюють цілісний архітектурний ансамбль. Багато з них створювали митці, які на той час входили до Спілки художників України або ж це були художники-авангардисти. Серед авторів відомі імена: Володимир Приходько, Павло Бедзір, Василь Скакандій, Едіта Медвецька, Атілла Дунчак, Василь Габда, Іван Ілько, Михайло Санич.
«Мирний труд». Мозаїка, смальта, 1982 р. Локація: м. Ужгород, вул. Руська, 3. Обласний будинок культури профспілок. Фото: Автор: Аттіла Дунчак, виконавці: Аттіла Дунчак, Петро Фелдеші, Володимир Базан
У різних районах області декорували автобусні зупинки, державні громадські установи, санаторні комплекси, заклади харчування. Працювали над такими замовленнями професіонали і навіть класики Закарпатської школи живопису. Наприклад, Гаврило Глюк займався оформленням зупинки у селі Гать Берегівського району, а народний художник України Федір Манайло – у селі Гукливий Воловецького району.
Автори: Гаврило Глюк, Василь Габда. Сграфіто, 1970-ті роки. Локація: с.Гать
Автор: Федір Манайло, сграфіто. Назва: «Олекса Довбуш. До повстання», 1972 р. Локація: с.Гукликий
Автори: В’ячеслав Приходько, Аттіла Дудчак. Кінець 1970-х років. Локація: зупинка в с.Дубриничі
Олександр Нікітчук каже, що на Закарпатті єдиної бази, де була б зібрана вся інформація про цей пласт культури, немає. У різних виданнях зустрічаються лише поодинокі статті та згадки. З власної ініціативи він почав систематизувати свої дослідження й створив сторінку в фейсбуку під назвою «Монументальне мистецтво Закарпаття/Monumental Art of Transkarpathia».
Цим видом образотворчості я захопився десь у 2012 році, – розповідає Олександр. – За 70 кілометрів від Ужгорода, у селі Ставне, моя сестра має садибу. Дорогою туди ти минаєш щонайменше 5 автобусних зупинок – усі декоровані мозаїкою. Вони дуже гарні. Особливо, коли їдеш взимку – все навколо біло-сіре, а вони виділяються яскравими елементами. Це завжди мене приваблювало. Уже на той час я захоплювався закарпатським монументалізмом. Мені стало цікаво, хто це робив, як, коли. Так була зібрана досить непогана база. Для обміну інформацією, публічності і збереження таких творів створив сторінку в фейсбуку.
Декомунізація і здоровий глузд
Закарпатське професійне образотворче мистецтво зародилося на основі народних традицій та перетину кількох європейських шкіл. Активний розвиток розпочався за часів Чехословаччини та з появою професійних об’єднань художників, якими опікувалися Адальберт Ерделі і Йосип Бокшай. Після возз’єднання з радянською Україною культурний розвиток набув нового поштовху. Була створена обласна організація закарпатських художників, відкрили Ужгородське промислове училище, обласну картинну галерею, почали проводити численні виставки. Розросталась міська архітектура, а з нею – монументальне й декоративно-прикладне мистецтво, яке замовляла держава й задавала тематику.
В умовах жорстокої нинішньої війни з Росією, що прагне повернути СРСР, для українців усе, що пов’язане з «радянщиною» – тема тригерна і болісна. У межах декомунізації в Ужгороді перейменовують вулиці, віддають на макулатуру книги російських письменників і вождів пролетаріату, знищують комуністичну символіку. Восени 2022 року на кордоні зі Словаччиною демонтовали монумент «Україна-визволителям». Місто позбулося бюста О.Пушкіна та художнього панно П.Чайковського на фасаді музичної школи, в районних центрах і селах демонтовано десятки пам’ятників радянським солдатам.
Демонтаж 11-метрового пам’ятника радянським воїнам «Україна-визволителям». Ужгород, 2022 рік. Фото Сергія Гудака
Монументалізм періоду УРСР потрапив під хвилю декомунізації. Але як знайти грань між тим, що підлягає знищенню, і тим, що необхідно зберегти?
Олександр Нікітчук усі об’єкти свого дослідження умовно поділяє на 3 види: чітко вираженого ідеологічного спрямування, частково ідеологічні та непричетні до ідеології.
Ідеологічні монументальні твори були елементом та засобом загальної комуністичної ідеології. Їх характерними ознаками є соцреалізм, ура-патріотизм, наявність символів і гасел. Функціонал установи визначав її оформлення. Тож часто комуністичну символіку інтегрували в оздобу мозаїчного панно чи декоративного розпису ще на стадії архітектурного проєкту.
Споруда нинішнього ректорату УжНУ колись створювалася як Будинок політосвіти. Відповідно оздоба приміщень передбачала втілення ідей ленінізму і тогочасної системи загалом.
Автор: Іван Ілько. Мозаїчне панно «Професії». Сьогоднішня локація: м. Ужгород, фоє ректорату УжНУ
Олександр Нікітчук розповідає, що свого часу Художфонд оформлення головної стіни Будинку політосвіти доручив Івану Ільку. Художник створив кілька ескізів, які все не схвалювала комісія. Нарешті один із варіантів затвердили. У центрі мозаїчної композиції «Професії» – профілі Леніна і Маркса, обабіч стіни ми бачимо представників професій, які на той час активно з’являлися на Закарпатті.
Сьогодні масштабне панно продовжує прикрашати фоє ректорату. Лики вождів пролетаріату заховали за стенд. Решта ж композиції цілком відповідає тематиці освітнього закладу, оскільки його випускники з 1945 року ставали представниками зображених професій.
Автор: Іван Ілько. Мозаїчне панно «Професії». Локація: Ужгород, м. Ужгород, фоє ректорату УжНУ
Ескіз мозаїчного панно Івана Ілька «Професії»
Щодо декомунізації, то деякі мистецтвознавці вважають: якщо переробити центральну частину композиції, попередньо проконсультувавшись з автором панно Іваном Ільком та сучасними художниками, робота заслуговує на те, аби бути збереженою. Інша справа, що у практичній площині це питання складно реалізувати через відсутність законодавчої норми, фінансування та банально матеріалу для заміни мозаїки через те, що завод смальти у Львові перестав працювати.
Дослідник монументального мистецтва Закарпаття Олександр Нікітчук
Типовим прикладом ідеологічного монументального твору в Ужгороді був графічний портрет Леніна на стіні житлового будинку в мікрорайоні «Білочка». За часів незалежної України його кілька разів зафарбовували, але радянський малюнок вперто проявлявся крізь нанесену фарбу. Нарешті остаточну крапку поставили в 2022 році. На цій стіні тепер зображена гігантська синичка у жовто-синіх кольорах. Символу тоталітаризму позбулися, проте естетична складова й художнє виконання сучасного муралу викликають запитання.
Зображення Леніна на фасаді будівлі біля колишнього гастроному «Білочка» в Ужгороді
Сучасний вигляд стіни
Частково ідеологічні
Таким панно чи вітражам, – вважає мистецтвознавець Михайло Сирохман, – можна пробачити натяк на комуністичну ідеологію періоду, коли вони були створені. Як правило, це нецентральні, дрібні та непомітні елементи в загальній композиції. Значно страшніше в такому випадку втратити всю пам’ятку, особливо якщо її створював видатний художник.
Мистецтвознавець Михайло Сирохман. Фото Каріни Асад
На думку пана Сирохмана, елементи тоталітаризму можна демонтувати або ж замінити, не руйнуючи цілісності композиції. А поки коштів на такі роботи і матеріали немає, доцільно було б пам’ятку законсерувати й повернутися до питання після перемоги.
Архітектор: Степан Шолтес. Автори: Михайло Санич, Іван Бровді. «Людина. Земля. Космос». Горельєф, гіпс. Початок 1980-х років. Зал попереднього продажу квитків аеропорту «Ужгород». Фото: Каріна Асад
Подібну ідею підтримує й дослідниця архітектури, співзасновниця спільноти Uzhhorod Modernism Ліна Дегтярьова:
«На мою думку, знаки тоталітарного радянського режиму мають бути рано чи пізно прирівняні до емблематики нацистської Німеччини. Тобто серп і молот, пролетарську зірку потрібно забороняти і вилучати, чи приховати, залежно від кожного окремо взятого об’єкту. Але якщо їх можна позбутися без шкоди для композиції, а сам твір виконаний якимось видатним художником, майстерно, має виняткову художню цінність, то його необхідно зберегти. Ми маємо пам’ятати, що твори радянського монументального мистецтва виконували високо професійні митці. У той час у них не було можливості іншої реалізації в публічних просторах, тож максимум таланту було вкладено в ці зображення. Це наша культурна спадщина, долю кожного об’єкту якої потрібно розглядати індивідуально. Також ми не можемо викреслити 70 років нашого життя, сліпо знищуючи все, пов’язане з тим періодом. І ті твори, які містять у собі державну символіку та зображення постатей тоталітарного режиму, можуть стати важливими історичними експонатами в майбутніх музеях тоталітаризму».
Ліна Дегтярьова. Фото: Каріна Асад
Вітраж у будівлі заводу ФМК, Ужгород. Автора не встановлено
Непричетні до ідеології
Таких пам’яток монументального мистецтва радянського періоду на Закарпатті найбільше. Це справжні скарби місцевої самобутньої культури, окраса нинішніх населених пунктів, будівель, придорожньої інфраструктури. Уявіть собі, якою цікавою могла б бути тематична туристична екскурсія такими пам’ятками і яку промоцію нашому краю вона б робила.
Настінний малюнок на фасаді Мукачівського дитячого будинку-інтернату. Автор не встановлений
Мозаїчні панно, вітражі, сграфіто, дерев’яні декоративні решітки, чеканки в інтер’єрах та екстер’єрах чудово доповнюють архітектуру будівель і сучасного Ужгорода. Ідеологічні елементи, які би підлягали декомунізації, у них відсутні. Твори переважно присвячені народним ремеслам, космосу, фольклору, спорту, освіті, індустріалізації. Ці об’єкти, – вважає Ліна Дегтярьова, – не тільки важливі як частина культурної спадщини регіону, а водночас є власністю громади, адже створювалися з бюджету нашої республіки та повинні перебувати під захистом держави.
Проте навіть вони сьогодні нещадно знищуються.
Закарпатська обласна лікарня ім. А.Новака. Сграфіто. Автор: ймовірно М.Медвецький. Фото: Каріна Асад
Втрачене мистецтво
Внаслідок дії атмосферних явищ, плину часу, неналежного догляду твори монументального мистецтва зазнають руйнації. Частину з них демонтують під час ремонтів чи реконструкцій, утеплень стін, брутального вандалізму.
«Багато чудових панно, інформацію про які я збирав, залишилися вже тільки на фото, – констатує Олександр Нікітчук. – Боляче проїжджати село Сіль біля Великого Березного, де на місці яскравої автобусної зупинки тепер бачиш тільки обдерті стіни. На торці будинку №42 на вулиці Толстого в Ужгороді вже немає стінного розпису «В очікуванні» авторства Людмили Корж-Радько. Одні за одними зникають мозаїки і вітражі, якими може пишатися Закарпаття».
Знищене мозаїчне панно на автобусній зупинці. Автор: Гаврило Глюк. Локація: с.Сіль
Сучасний вигляд зупинки
Михайло Сирохман жалкує за творами Володимира Щура. Свого часу скульптор здійснив потужний вплив на розвиток монументального та декоративно-прикладного мистецтва краю. «Це дуже драматична ситуація, – каже мистецтвознавець. – Такою пластикою як коник-пегас перед будівлею 4-ї школи мало яке місто може похвалитися. А там уже деформували площу, що задумувалась як гармонійна цілісність».
Автор: Людмила Корж-Радько. Ескіз стінного розпису «В очікуванні», 1984 р. Робота знищена. Знаходилася в Ужгороді, на торці будинку №42 на вул. Л.Толстого
Не побачимо ми вже й інші цікаві твори. У процесі реконструкції на фасаді кінотеатру «Верховина» у селищі Воловець знищений унікальний рельєф. Немає художнього панно «Барви Закарпаття» в кафе-барі «Каштан», виконаного 1968 року Едітою Медвецькою у техніці сграфіто і на яке авторку надихнув народний декоративний розпис. На початку 1990-х років знищено стінний розпис В’ячеслава Приходька «Розвиток побуту на Закарпатті» у вестибюлі Будинку Побуту в Ужгороді.
Автор та виконавець: В.Приходько. Стінний розпис «Розвиток побуту на Закарпатті», 1978 р. Локація: м. Ужгород, вул. Мукачівська, 11. Вестибюль будинку Побуту. Знищений у 90-х роках. Фото надане О.Нікітчуком
Нещадно потріскався величезний вітраж у залі попереднього продажу квитків аеропорту «Ужгород». Поруч на стіні гіпсовий горельєф під назвою «Людина. Земля. Космос» авторства Михайла Санича. На початку 1980-х років будівлю спроєктував Степан Шолтес, декоруванням займалися Михайло Санич, Атілла Дунчак, Петро Фелдеші, Володимир Щур. Нині у кількох фігур композиції про космос віддерті кисті рук.
Автор: Атілла Дудчак. Виконавець: Володимир Кузнєцов. Вітраж «Від мрії до космосу», 1981 р. Локація: м. Ужгород, зала попереднього продажу квитків аеропорту «Ужгород. Фото Каріни Асад
Державний захист
Опікуватися пам’ятками культурної спадщини – обов’язок державних органів. Але це можливо лише в тому випадку, коли доведено, що конкретний об’єкт занесений до реєстру нерухомих пам’яток культури місцевого чи національного значення. Обліком таких творів, як настінні панно, мозаїки чи інші види декоративних зображень, ніхто в Україні не займався. Процедура клопітка, потребує часу, людських та фінансових ресурсів.
Автор: В’ячеслав Приходько. Мозаїка, смальта. 1980-ті роки. Локація: с.Вільхівка
Працівники Управління охорони культурної спадщини Закарпатської ОВА пояснили порядок занесення пам’ятки до державного реєстру.
З моменту виявлення об’єкту, він досліджується, готується історична довідка, фотофіксація. Якщо на думку ініціатора (фізична чи юридична особа) твір має мистецьку цінність, то подається пропозиція до органу охорони культури облдержадміністрації. Консультативна рада погоджує проєкт, розпорядженням голови ОВА затверджується перелік щойно виявлених об’єктів нерухомої спадщини, далі консультативна рада рекомендує внести твір до державного реєстру пам’яток культури. Відбувається більш ґрунтовне дослідження, готується облікова документація, супровідні документи для розгляду Міністерством культури. Якщо методична рада Мінкульту визначить об’єкт цінним, йому призначають категорію. Робота митця світового рівня може бути занесена до державного реєстру як пам’ятка національного значення (її своєю постановою затверджує Кабмін). Пам’ятка місцевого значення затверджується наказом Міністерства культури.
Томаш Сопко, начальник відділу збереження об’єктів культурної спадщини Закарпатської ОДА
Очевидно, що пройти таку процедуру не всім до снаги. Але прецеденти є. Олександр Нікітчук вже подав до ОДА інформаційну довідку про мозаїку В’ячеслава Приходька «Дерево», яка прикрашає фасад будівлі дитячого садка №28 в Ужгороді. Ще два десятки твори монументального мистецтва в роботі. Хочеться сподіватися, що на Закарпатті це будуть перші ластівки, які дозволять забезпечити державний захист усіх мистецьких об’єктів.
В’ячеслав Приходько «Дерево», 1986 р. Мозаїка, смальта. Локація: м.Ужгород, вул. Добролюбова, 4а, на фасаді ДНЗ №28. Фото Каріни Асад
Волонтерський рух
Поки державі не до пам’яток монументалізму, ініціативу у свої руки взяли активісти. Дмитро Соловйов – киянин, дослідник архітектури та монументального мистецтва, громадський активіст, автор проєкту Ukrainian Modernism. На кілька тижнів він приїхав до Ужгорода вивчати твори закарпатського модернізму. Ми зустрілися в Ужгороді біля міської дитячої бібліотеки, фасад якої прикрашає абстрактне геометричне мозаїчне панно «Казки Закарпаття» Терезії Чувалової.
Дмитро Соловйов. Фото Каріни Асад
Дмитро досліджує і документує монументальне мистецтво із 2018 року. Він припускає, що в період з 1955 по 1995-й роки в Україні були створені десятки тисяч таких об’єктів. Це справжнє українське надбання, оскільки його творили професійні художники з вищою освітою і фахом «Монументальне мистецтво», – переконує активіст. І додає, що у кожен твір вкладалася інтелектуальна і важка ручна фізична праця.
Автор: Терезія Чувалова. 6 мозаїчних панно, смальта. Назва: «Казки Закарпаття». 1984 р. Локація: м. Ужгород, пл.Б.Хмельницького,3 на фасаді дитячої бібліотеки «Казка». Фото: Каріна Асад
Масово втрачати такі пам’ятки ми почали з другої половини 90-х років. Старі будівлі знищували, натомість розпочалася хаотична безсистемна забудова. У 2015 році Верховна Рада ухвалила 4 закони, які стосувалися декомунізації. Дмитро Соловйов стверджує, що під час цієї масової хвилі багато пам’яток знищували незаконно.
У законі чітко прописано, що твори мистецтва, створені до набрання його чинності, не підлягають знищенню. Тобто монументальні об’єкти, створені раніше 2015 року, закон мав би захищати, але люди цього не читали і під знищення потрапили радянські мозаїки, де символіки взагалі немає. Наприклад, народні мотиви. Їх знесли тільки за те, що вони були створені при Радянському Союзі.
Мозаїка в УжНУ (автор не встановлений)
Автор та виконавиця: Терезія Чувалова. Гобелен, вовна, ручне ткацтво. Триптих «Сучасний театр», 1987 р. Площа гобелену 48 кв.м.; кількість кольорів та відтінків 519. Локація: м. Ужгород, фойє третього поверху Музично-драматичного театру ім. братів Шерегіїв. Фото: О.Нікітчук
Соловйов вважає, що асоціювати Україну другої половини ХХ століття з усім тоталітарним Союзом неправильно. Українська РСР – частина нашої історії, в якій, окрім радянської ідеології, розвивалися наука, освіта, медицина, культура. У цей період українськими митцями були створені неймовірні роботи, які мають високу художню й естетичну цінність. Зараз на наших очах вони нещадно знищуються.
Аби зберегти унікальні твори монументалістики в різних регіонах України, самоорганізувалися активісти і волонтери. У Києві, Чернігові, Львові, Івано-Франківську створені громадські організації і рухи, які добровільно збирають кошти на реставрацію мозаїк, судяться проти неправомірних забудов, влаштовують фестивалі та культурно-мистецькі акції, виявляють, документують і відновлюють декоративні зображення.
Василь Беца. Мозаїчне панно на фасаді магазину «Електрон» в Ужгороді. Складається з 4-х частин. Локація: пр. Свободи, вул. Л.Толстого
Авторка: Людмила Корж-Радько. Виконавець: Володимир Кузнєцов. Розписний вітраж «Видатні лікарі Закарпаття» (зображені: Микола Бакшеєв, Олександр Фединець, Олександр Кішко), 1989 р. Локація: м. Ужгород, пл. Народна, медичний факультет УжНУ
Дослідники монументального мистецтва обурюються, що за стільки років незалежності ані Верховна Рада, ані Міністерство культури нічого не зробили, аби захистити українські мистецькі твори радянського періоду від масового знищення. «Це мистецька спадщина ХХ ст, яка не менш цінна, ніж спадщина попередніх епох», – запевняє Дмитро Соловйов. Іноземці захоплюються тим, як в Україні 60-90-х років талановито облагороджувався побут соціуму, як естетично і гармонійно мистецтво інтегрувалося в середовище, як вулиці, площі, сквери ставали безкоштовними мистецькими галереями, музеями під відкритим небом. «Це ексклюзив нашої країни, тому ми маємо берегти його, як зіницю ока. Тим більше, що в епоху капіталізму за останні 30 років в Україні нічого цінного в такому плані не було створено, окрім муралів, які я не готовий відносити до творів монументального мистецтва», – каже Соловйов.
Автор: Іван Ілько. Виконавець: Володимир Кузнєцов. Вітраж, кольорове скло, свинцева пайка, 9 творів. 1984 рік. Локація: м. Ужгород, вул. Мукачівська. Другий поверх студентського центру дозвілля «Ювентус» (колишній кінотеатр “Комсомолець”)
Активісти звертаються до державних органів з метою пришвидшити процедуру занесення творів монументалістики до реєстру. Тоді можна зобов’язати місцеві громади, дорожні структури, власників будівель берегти і доглядати за щойно виявленими пам’ятками. Адже часто для цього не потрібне велике фінансування, або ж гроші можна віднайти завдяки приватним ініціативам. Нещодавно Закарпатська академія мистецтв почала готувати фахівців-реставраторів і також готова долучитися до збереження творів мистецтва.
«Обережно крихке!»
Згідно з даними Міністерства культури, з 24 лютого 2022 року до 25 січня 2024 року в регіонах України, що регулярно потрапляють під обстріли ракет та артилерійської зброї російської федерації, знищено або пошкоджено 902 об’єкти культурної спадщини. Скільки втрачено творів монументального мистецтва невідомо, оскільки більшість із них не паспортизовані.
У лютому 2024 року у Львові відбулася фотовиставка маріупольського фотографа Івана Станіславського «Обережно крихке!» Протягом 2019-2021 років митець досліджував і фіксував на світлинах вітражі рідного Маріуполя. Під час повномасштабного вторгнення місто зазнало нищівних бомбардувань з боку Російської Федерації, а далі було окуповане. Вразливі навіть до незначних вібрацій скляні вітражі не витримали. У коментарі для Varosh Іван розповів, що має достовірне підтвердження цілковитого знищення окремих творів. Тепер 6 знакових вітражів Маріуполя живуть тільки на світлинах.
Фото: Виставка «Обережно крихке!», лютий 2024 року. Фото надані Іваном Станіславським
Сьогодні багато дискусій ведеться з приводу того, на що першочергово українці повинні сконцентрувати зусилля. Підтримка фронту у пріоритеті і рух щодо декомунізації важливий. Однак мистецтвознавці, дослідники момунентального мистецтва, музейники та активісти закликають до розумної межі та уникнення фальшивих маніпуляцій на темі історичної пам’яті. Якщо вчасно не провести реставрацію або консервацію, художній твір може зникнути.
Надто багато втрачено. Збережімо те, що можливо.
Автори: Надія Кирилова, Петро Гулин. Виконавець: Надія Кирилова. Настінний розпис, 1986 р. Локація: м. Ужгород, Студентська набережна, 8. Хол Падіюну на 2 поверсі
- Я не вмію збирати дрони, але можу робити те, що вмію: Христина Єрем – про волонтерів-стоматологів на передовій
- 12 археологічних знахідок з руїн церкви Святого Юрія на території Ужгородського замку. Розповідає Володимир Мойжес
- Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Каріна Асад
У матеріалі використані фото та інформація зі сторінки «Монументальне мистецтво Закарпаття/Monumental Art of Transkarpathia», а також світлини з особистого архіву Олександра Нікітчука, Сергія Гудака, Івана Станіславського
Якщо вам подобається Varosh – ви можете підтримати нас.
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
