Після початку повномасштабного вторгнення в Україні все більше і більше з’являється кінофестивалів у регіонах та обласних центрах. Наприклад «Миколайчук – Open» у Чернівцях, «Тактична пауза» у Миколаєві чи Kherson Film Fest у Херсоні. Восени на Закарпатті відбувається традиційно Карпатський гірський міжнародний фестиваль, присвячений тематиці гір. Однак у серпні головною культурною подією безумовно став інший кінофестиваль — «Кіно сусідів». Це міжнародний фестиваль, який об’єднує кіномитців з країн Центральної Європи, які мають тісні культурні зв’язки та спільний історичний досвід із Закарпаттям.
Цьогоріч «Кіно сусідів» не лише зумів об’єднати покази з кількох європейських сусідніх країн, а й створити насичену програму зустрічей з кінематографістами з Польщі, Словаччини та інших країн.
Вся програма фестивалю була абсолютно безкоштовною для глядачів та проходила у таких символічних ужгородських локаціях, як театр ляльок «Бавка» та дворику Ужгородського замку, де відбувались покази просто неба, що було ідеальним виходом у серпневу спеку останніх днів літа.
Однак фестиваль завершився, а його покази ще ні. У вересні продовження показів «Кіно сусідів» вже відбулося в Мукачеві і планується в Тячеві (21-27 вересня у кінотеатрі «Скай»). Фестиваль співфінансується урядами Чеської Республіки, Угорщини, Польщі та Словаччини у межах Вишеградського гранту від Міжнародного Вишеградського фонду, місія якого — просування ідей сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі.
Організатор Міжнародного фестивалю “Кіно сусідів”, директор KISFF Кирило Марікуца розповів Varosh про те, як змінились «Кіно сусідів», куди рухатиметься фестиваль та чому такі заходи важливо проводити на Закарпатті.
—«Кіно сусідів» уже вдруге відбувається у Закарпатті. Що головне змінилось у фестивалі?
— Цього року ми показали більшу програму. У нас було представлено 8 повнометражних стрічок та 5 програм короткого метра. Чотири з програм ми створили з нашими партнерами — кінофестивалями зі Словаччини, Польщі, Словенії та анімаційним факультетом Університетом мистецтва та дизайну Могой-Надя з Будапешту.
Щоб представити якомога ширшу панораму короткометражного кіно, ми також представили добірку західноукраїнського короткого метру. А також 8 повнометражних стрічок, серед них ігрове, анімаційне і документальне кіно. Минулого року ми стартували, цього року ми продовжили, збільшили кількість фільмів, гостей і маємо надію, що будемо продовжувати цю традицію кожного року. На кожному показі було десь 100-150 глядачів.
Загалом фестиваль відвідало більше 1000 глядачів. Також змінились локації: минулого року ми були на березі річки Уж, а цього — у дворику Ужгородського замку. Цього року ми також вперше показуємо фільми не тільки в Ужгороді, а й в інших містах Закарпатської області.
— Розкажіть детальніше про фільм-відкриття.
— Ми відкрились фільмом «Марійка-Невірниця», який створений у 1933 році на Закарпатті. Це одна з перших стрічок, створених у цьому краю у часи Чехословаччини. Знята вона повністю у селі Колочава. Стрічка унікальна тим, що у ній можна почути безліч мов.
Це ті мови, якими люди спілкувались у ті часи на території Закарпаття: русинська, українська, чеська, словацька, польська, ідиш. Це символічно, адже фільму цього року виповнюється 90 років.
Це дуже важливий фільм з точки зору того, що Закарпаття — мультинаціональний край, який досить залишається ним через сторіччя, через роки. І, що приємно, люди тут живуть у мирі, злагоді й добробуті. Також руйнує всі ці наративи про сепаратистські настрої угорців в Україні. Тут люди жили та продовжують жити мирно, і ця стрічка — чудовий тому приклад.
— Наскільки жанрово та тематично різноманітний фестиваль?
— Тематично — у нас дуже широка програма. Ми показали два анімаційні фільми з Угорщини. Це фільм «Чотири душі Койота», який нещодавно отримав приз журі на одному з найпрестижніших фестивалів анімації у світі — Ансі у Франції. А також угорську анімацію «Пластикове небо», яка була представлена цього року у програмі «Панорама» на Берлінському кінофестивалі.
Також в програму увійшла польська документальна стрічка про одну з найстарших діджейок в Європі — це 84-річна діджейка Віка, яка грає, розважає, підтримує і ділиться своєю музикою до сих пір у Польщі. Чехію представив фільм про Мілана Кундеру — відомого чеського письменника, який нещодавно нас покинув. Цей фільм теж є цікавим з тієї точки зору, що письменник в цьому фільмі згадує про те, як росіяни в нього, чеха, забрали чеське громадянство. Це було в далеких 1960-х роках, коли Радянський Союз окупував Чехословаччину. Історія повторюється, ті ж принципи і підходи Росія намагається впроваджувати і зараз, і ми намагались відрефлексувати наше сьогодення через фільми, які розказують про далеке і не дуже минуле.
Цього року ми змогли додати також кіно з Австрії та Румунії — це невелике розширення програми. Попри війну до нас приїхало більше іноземних гостей — представники кінофестивалів і кінематографісти. Наприклад, польський режисер Даміан Коцур особисто представив глядачам свій повнометражний дебютний фільм «Хліб і Сіль», який до цього вже побував в основному конкурсі Венеційського кінофестивалю. У нас була чудова можливість не тільки подивитись кіно, а ще й поспілкуватися з його творцями.
— Але кінофестиваль — це не лише про покази, а й про дискусії. Про що дискутували цьогоріч на «Кіно сусідах»?
— Цього року ми зробили невелику індустрійну та освітню сесії. Наприклад, була дискусія, між представниками кінофестивалів з наших сусідніх країн та України, де вони ділились своїм досвідом та думками, як ми можемо сформувати дружній простір для центрально європейського та українського кіно та підтримувати один одного в цей час. Багато говорили про те, як живе взагалі кінофестивальна індустрія та кінофестивальне ком’юніті сьогодення.
— Знаємо, що «Кіно сусідів» виходить на спільні проєкти з фестивалями країн Центральної Європи.
— Так, у співпраці з фестивалями Azyl Shorts у Словаччині та Żubroffka у Польщі ми зробили спільну тріо-програму: на кожному з фестивалів будуть представлені програми двох інших, отже український короткий метр західного регіону цього року помандрує до Словаччини та Польщі, де будемо представляти й українське кіно.
— В організаторів фестивалю, як правило, одразу після його завершення зразу починається підготовка до наступного. Чи чекати «Кіно сусідів» у 2024 році та яким ви його бачите?
— В сьогоднішніх реаліях, планування фестивалю починається в значного стислих термінах, але ми віримо, що «Кіно сусідів» повернеться до Ужгорода у 2024. Головне, яким хочеться його бачити — це у вільній Україні, після нашої перемоги.
Varosh,
Фото: “Кіно сусідів”
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
