Life

Чому військові люблять котиків? Дмитро Магаляс “Башкір”

25 Серпня 2022 2 713

Що думає про війну 22-річний хлопець, який тільки вийшов з-за студентської лави? Чому вирішив провести молоді роки в окопах та під ворожими обстрілами?

24 лютого Дмитро Магаляс — був у Словаччині. Й того ж дня повернувся захищати Україну. Зараз — наймолодший серед побратимів, кулеметник, який воює на південному напрямку.

Він народився на Буковині, навчався в Ужгороді, згодом поїхав працювати за кордон.  

Нам розповідає про будні війни, мрії та чому після Перемоги хоче виїхати з країни в другому інтерв’ю з серії “Чому військові люблять котиків?” про життя наших захисників на передовій.  

Dima (2)

 

Як зустрів 24 лютого? Очікував повномасштабне вторгнення?

—  Я тоді якраз був в Словаччині. Чесно —  взагалі не очікував повномасштабного вторгнення. Вранці мене розбудив батько, який телефонував сказати, що почалася війна, ситуація складна і щоб я залишався за кордоном поки не стане спокійніше. 

—  Що мотивувало не просто повернутися, але й піти на фронт?

—  По-перше, не хотів, щоб росіяни почали бомбити рідні Чернівці чи Ужгород. Не сумнівався, що з їх нездоровими імперськими амбіціями, в разі поразки України дійдуть і до Словаччини та сусідніх країн. 

По-друге, я знав, що якщо один член сім’ї пішов на війну, то іншого не будуть мобілізовувати. Я не хотів, щоб тато воював.

По-третє, після татового дзвінка зранку я подивився перші кадри бомбардувань. Росіяни розстрілювали житлові квартали мирних міст, які просто спали! Висаджувався десант, заїжджали танки, літала авіація. В цей момент з’явилася така непереборна ненависть до них! Тож вирішив, що теж мушу докласти сил до Перемоги над окупантами. 

В обід 24 лютого я вже був в ужгородському військкоматі, а наступного дня —  у частині. Так і почалася служба. 

Ти не мав військового досвіду. Важко було навчатися цього та ще й у такі терміни?

— Під час бойових дій ти швидко всьому навчаєшся. Автомат свій (РПК) отримав ще на полігоні, і через два дні вже прострілював його. Потім навчили стріляти й з РПГ-7 та ПГ. Зараз під час бойових дій стріляв з “німецьких мух” (ред. РПГ-18), знаю принцип роботи NLAW та панцерфауста, кулеметів ДШК. 

Dima (5)

—  Твій перший бойовий досвід. Де це було?

—  Новомиколаївка, Миколаївська область. Ми займалися “зачисткою” села від залишків російських військових та колаборантів. Перший раз було страшно, адже ти йдеш, а тебе “криють” з артилерії, танків, САУ, а потім ще в додачу й касетними снарядами й винищувачами.

—  Який твій позивний? 

—  “Башкір”. То цікава ситуація, як він з’явився. Ось у Новомиколаївці, куди нас перекинули, нашими першими противниками були буряти та башкирці. Коли нас “накривали”, я від нервів постійно матюкався криком й виходило щось на кшталт “*** башкіри”. Я так часто це казав, що “приклеїлося”, й побратими стали звати мене “башкіром”.

—  Як виглядають твої військові будні? Що входить у твої обов’язки?

— Найелементарніші речі —  караульна служба, періодичні “зачистки” від залишків окупантів визволених сіл. Моя постійна робота —  це аеророзвідка. Зараз я корегувальник для наших артилеристів. Дроном дивимося позиції росіян, шукаємо техніку, піхоту. Дані надсилаються нашим і вони вже “криють” їх вогнем.

Ти наймолодший у своєму підрозділі? Буває, що старші побратими намагаються тебе якось більше захищати або не доручають складних завдань?

—  Так і є, я наймолодший у цілій роті. Але вік тут не відіграє ніякої ролі, бо всі виконують однаково важкі завдання. 

Dima (3)

—  Що найскладніше на фронті —  фізичне виснаження чи психологічна втома?

—  Психологічне навантаження. Коли немає відпусток, важко перемкнутися. 

—  Є речі, які подобаються на фронті? 

—  Побут з побратимами. Спільні сніданки, робота над окопами, походи в село за матеріалами, поїздки по зоні бойових дій. Ми як одна родина, без перебільшення. У нас тут в основному всі закарпатці, але різних професій —  фермери, айтішники, підприємці. 

 Станом на 24 лютого ти ще навчався на магістратурі в УжНУ. Освіта історика десь пригодилася на фронті?

—  Частково так. Коли нудно, то розповідаю побратимам щось цікаве, що вивчали на парах. Знати історію, то нікому не завадить. Особливо у час, коли ворог нею так маніпулює. 

—  Щоб ти сказав українцям сьогодні?

—  Не забувайте про війну, яка триває та допомагайте її закінчити. 

—  Які плани на життя після Перемоги?

— Переїзд і нове життя в новій країні. 

Чому? Адже зараз є шанс цю нову країну побудувати вдома. 

—  У Словаччині живе моя кохана дівчина, тож це рішення ми ухвалили разом. Вона вже пів року мене чекає, і я дуже хочу повернутися до неї. В ту квартиру, з якої я вирушив на фронт. 

Не шкодуєш, що пішов на фронт?

—  Ні, жодного разу. Навіть живучи за кордоном я хочу бути спокійний, що мій батько та мої близькі люди тут в безпеці. Ніхто в цьому світі не має права нападати на чужу країну та кидати ракети у житлові квартали, вбивати людей. З цим злом в особі росіян треба покінчити раз і назавжди. 

Dima (4)

 

Бліц питання для військового:

—  Що має рости на місці Кремля?

—  Лише бур’ян.

—  Найбільша мрія на фронті?

—  Почути по рації, що ми перемогли. 

—  Що або хто у плей-листі зараз?

—  Різне, в основному Bakermat. 

—  Чиї пейзажі найгарніші буковинські, закарпатські чи херсонські?

—  Все по-своєму особливе, херсонський степ, закарпатські гори, буковинські ліси.

—  Чому військові люблять котиків?

—  Не лише котиків, а й собак, тому що тварини не обирали бути на цій війні й не можуть захиститися. 

Галина Гичка, Varosh

Фото з особистого архіву Дмитра Магаляса

Про героїв наших днів читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш FacebookInstagram та Тelegram.

0 #
# військові # військові з Закарпаття # дмитро магаляс