Елеонора Кулчар, Руслана Полянська, Вікторія Чорна, Петро Русанєнко, Ігор Антоненко — роми, які з початку повномасштабного вторгнення знайшли своє місце у допомозі іншим.
Впродовж грудня 2022 – січня 2023-го ми поспілкувалися з ромами, які є закарпатцями / були тут або ж тільки мріють приїхати, однак їхній досвід та дорога, яку вони пройшли, їхні рішення у час війни не можуть не надихати.
Матеріали було підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проєкту “Протидія упередженням та стереотипам щодо ромів під час війни, консолідація навколо спільного прагнення до перемоги”.
“Це війна, сьогодні захист потрібен всім”: Елеонора Кулчар про роботу першого шелтеру для ромів в Ужгороді
Елеонора Кулчар, без сумнівів, є тією українкою та ромкою, яка зачаровує та захоплює своїм бажанням допомогти кожному та кожній. Вона очолює благодійний фонд «Благо» та є національною координаторкою проєкту мережі REYN-Україна, яка займається раннім розвитком ромських дітей.
І навіть працюючи у нон-стоп режимі, вона продовжує випромінювати величезну силу, яка буквально відчувається у повітрі: “Я знаю, що маю це робити. Я прошу допомоги у Бога і відчуваю, як він наповнює силою кожну клітинку мого тіла”.
“В Італії роми здебільшого не кажуть, що вони роми”.
Історія Руслани Полянської
Руслана Полянська ― журналістка з Запоріжжя, наразі мешкає в Італії. Її, як і мільйони інших, змусила виїхати за межі України повномасштабна війна. І так само, як і мільйони українців, її настигало і відчуття провини, і туга за домом, і сумніви щодо прийнятого рішення.
Свою місію жінка знайшла в інформуванні українців та всієї спільноти за кордоном.
З Русланою ми говоримо про труднощі адаптації, провину вцілілого та те, як можна бути корисним Україні, навіть якщо ти далеко від неї. А також ― про стереотипи щодо ромів в Італії та в Україні і те, який вони мають вплив на ромську спільноту в обох країнах.
Під час Форуму ромського громадянського суспільства (Берлін, 2022). Руслана — ліворуч.
Війна, Миколаїв, циганський танець: Вікторія Чорна про любов, яка спонукає повертатися
Вікторія Чорна є солісткою одного з кращих ромських ансамблів у світі — миколаївського “Бахтале”. Володарка Кубку світу із циганських танців. Вона ж створила свій ансамбль “Терне рома” — єдиний ромський ансамбль в Україні, який має статус зразкового.
За час повномасштабного вторгнення Вікторія майже весь залишалася з родиною в Україні, в Одесі, проводила уроки онлайн. А зараз повернулася до рідного Миколаєва і переконує, що місто, як і його люди, продовжує жити та з нетерпінням чекає на Перемогу.
“Миколаїв поранений, але живий. Тут все моє, і я нікуди не хочу звідси їхати”, — каже жінка.
“Війна насправді всіх зрівняла”: Петро Русанєнко
про сприйняття ромів за кордоном
Активіст та актор. Двічі переселенець. Йому вже довелося жити в окупації у 2014 році, і спогади про той час змусили поїхати за кордон. Зараз він працює з ГО українських активістів “Віче” у Берліні та бореться з російською агресією на інформаційному фронті. +
— Мій соціальний статус не був значущим, люди намагалися допомогти одне одному без прив’язки до нього. Було неважливо, скільки в тебе грошей, наскільки ти відомий, тобі треба було просто елементарну людську підтримку, — каже Петро.
“Ми вважаємо себе українцями”. Як роми з Харкова організували в Ужгороді літній табір для дітей
21-річний Ігор Антоненко — молодіжний лідер ромської молоді, родом з Луганської області, боксер та волонтер.
Коли у 2014 році війна прийшла у його дім, він з родиною переїхав до Харкова. З початком повномасштабного вторгнення разом з великою родиною був змушений приїхати до Ужгорода. Тут не сидів без діла і разом з друзями організував для дітей спортивний табір під егідою ЮНІСЕФ. А зараз розвиває релігійну ромську спільноту у Кельні (Німеччина).
У розмові з ним говоримо про покликання, служіння та любов, які допомагають не втратити віру у перемогу.
Галина Гичка, Ірина Сов’як, Varosh
Фото надані героями публікацій
Про героїв наших днів читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш Facebook, Instagram та Тelegram.
