Ужгородський історик, а нині воїн 68 батальйону 101-ї бригади Закарпатської ТрО Владислав Товтин цікавиться закарпатською традиційною кухнею вже не перший рік. Готувати почав, каже, ще зі студентських часів прості страви: яєшню та макарони, але з роками, коли дослідження кухні та культури стали хобі, то пішов уже на “вищий рівень” страв. Влад почав досліджувати історію та експериментувати зі стравами, відтворюючи давні закарпатські рецепти. Крім того, коли подорожував, то намагався теж завжди дослідити місцеві кулінарні традиції.
Чому військові люблять котиків? Владислав Товтин
Та на фронті умови вимагають окремого пристосування. Влад з самого початку повномасштабного вторгнення служить у бригаді Закарпатської ТрО і з самого початку тут були в основному ужгородці та хлопці з Ужгородського району. Всі свої. Ну то й готували закарпатські страви. Далі — пряма мова Влада.
Влад Товтин
— Пам’ятаю, в один з перших днів, коли ще нічого не було, форми майже ніхто ще не мав, харчування було ще не налагоджене, то волонтери привезли польову кухню і там Толік Пасєвич зварив боґрач, — розповів Влад Товтин Varosh. — Потім з кухнею все налагодилося, харчування — армійське: макарони і тому подібне, але зрозуміло, що хочеться чогось більш цікавого… Особливо, коли ми рушили на схід — там часто готували різні закарпатські страви.
Звичайно, що не всі вміють готувати, але все ж довелося самим викручуватися, готували на відділення — на 8-10 чоловік. Тільки на закарпатських стравах не зосереджуємося, готуємо борщ, макарони з тушонкою, рис, плов, — хто що вміє. Готуємо або по черзі, або призначається хтось відповідальний за кухню — залежно від колективу. Часто буває так, що ти раз приготував, другий, а потім уже тебе питають: а чого ти нічого не приготував?.. Тобі ж подобається готувати! Я кажу: то вчора мені подобалося, а сьогодні ні… Я можу готувати, але тоді більше нічого іншого не робити.
…З нами служать з різних регіонів Закарпаття і тут уже таке: коли смачно, то всім подобається, гостроту страв уже кожен регулює собі сам. В мене була така історія, що ми якраз були на Донбасі, і в мене був день народження, 21 червня, я був на чергуванні, потім змінився і зварив повний казанок боґрач-гуляша, докупив ще в магазині інгредієнтів, яких не вистачало. У нас у підрозділі був один хлопець угорець, він покуштував і дуже його одобрив, мовляв, оце справжній хороший боґрач-гуляш (сміється). Бо часто угорці вважають, що справжні угорські страви тільки вони вміють готувати правильно.
Дзяма
Пікниця, паска і грибова поливка
Готуємо з продуктів, які нам видають, з консервів, чи від волонтерів щось приходить, чи гуманітарна допомога якась. Завжди щось з дому передають. В перший період війни, коли було дуже багато різної допомоги, особливо з-за кордону, і інколи можна було побачити дуже цікаві продукти, які не всі куштували: спаржа в банках чи якось навіть артишоки були. І це ти сидиш у лісі на Донеччині і їси артишоки (сміється).
В посилках хлопці зазвичай отримують солонину (сало — ред.), ковбасу, пікницю, все воно, звичайно, йде в приготування, особливо у свята — Різдво, Паска (розм. Великдень — ред.). Тоді буває такий надлишок тих продуктів, що і не знаєш, куди то все дівати…
Галина Репарюк, кондитерка, якось перед Різдвом прислала мені сушені гриби і домашню локшину тоненьку на бульйон (лашку), і я приготував грибову поливку з тою лашкою.
А зараз була Паска, вже третю Паску зустрічаємо не дома… Першу ходили святити в церкву на Донбасі, минулого року на Сумщині, було спокійніше. А цього року з дому нам прислали паску, шовдарь, пікницю, сир, масло домашнє з Селиської сироварні, я зварив яйця — так ми повністю зібрали наші пасхальні кошики, попросили приїхати капелана, і він освятив нам паску, кошики.
З Селиської сироварні нам регулярно присилають сир, бринзу, масло, ми ділимо це все. Був з нами хлопець, з Міжгірщини, йому з дому якось прислали бринзи, то він так зрадів їй! Він тоді приготував фріґу (“гуцульське фондю” — ред.) — нарізав солонину, розтопив бринзу, яйця туди дав — то було дуже масне, але він то їв з таким задоволенням!
Кіфлики: як на Закарпатті відроджують старовинні рецепти і вигадують сучасні
Ерош пішта і паприка
Нам усі продукти видають: м’ясо, риба, курка, консерви, тушонка, крупи, каші, макарони, і навіть спеції — лавровий лист, чорний перець горошком, сіль, чорний і червоний перець. Але закарпатці завжди особливо цінують ерош пішту, просять, щоб присилали, і червону доброньську паприку. Я тепер коли був у відпустці, зайшов на базар і купив на прохання хлопців паприку солодку і приправу Podravka, щоб була. Бо все інше можна купити в магазинах.
Була якось історія, що наш побратим один замовив якусь особливу спецію з Будапешту у знайомих, щоб передали з гуманітарним багажем, і коли той багаж приїхав, він дивиться, а спеції нема… І він давай з’ясовувати, чи відіслали її друзі, куди поклали, підняв на ноги людей і виявилося, що в іншу коробку її кинули (сміється). Так знайшли ту спецію.
Кава мусить бути, її або надсилають волонтери чи рідні, або ж просто хлопці купують у магазині, якщо закінчилась
Голубці і сублімована їжа
Зазвичай, я тут готую всі ті страви, що і вдома, хіба що в казанку супи варю… Складні страви я не готую, голубки ми не крутимо, їх зазвичай присилають волонтери чи з дому. Але буває по-різному — якось я навіть капусту квасив тут.
Зараз є багато ініціатив, що волонтери готують страви і надсилають на фронт. І якщо раніше це були голубці в 3-літрових банках, каструлі з різними стравами, то тепер це вже “вищий рівень”: присилають страви в герметичних пакетах, які потрібно відкрити, розігріти і вже можна їсти. Там зазвичай порції на двох. Є різні громади греко-католицької церкви, які надсилають нам різні страви. В нас був боґрач з Дубриничів, недавно були голубці з Богдана, присилали торгоню з куркою.
Що ви уявляєте, коли чуєте словосполучення “закарпатська кухня”? Колонка Віктора Михайлова
Є ще й сублімована їжа, я стикався з цим, ще коли туризмом займався — це висушені дегідровані продукти, які треба тільки залити окропом чи висипати в каструлю з водою, якийсь час поварити і ти вже маєш готову страву. Зараз дуже смачні присилають нам з Одеси борщі, каші, це дуже зручно і смачно.
Зараз якраз збираюся зелений борщ приготувати, бо вже й щавель з’явився. Зараз готую нечасто, десь раз на тиждень, і то коли є натхнення. Можна сказати, що готую для себе, але решта теж їсть зі мною. Та й місцеві жителі нас підгодовують, інколи навіть надмірно (сміється).
Довго розмовляти з Владом не було можливості — його раз по раз турбували у справах побратими. Та за кілька днів він прислав фото зі спаржею та Селиським сиром, які прислала йому Інна Пригара з Селиської сироварні. Закарпатська кухня на фронті, направду, така несподівана і така закарпатська…
- Команда Varosh збирає кошти на авто для Збройних сил. Підтримати збір та пришвидшити нашу Перемогу можна за посиланням.
Зорна Попович, Varosh,
Фото надані Владом Товтином та з його сторінки у Фейсбуці
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram
