Публікуємо новий матеріал від Ярослава Гулана про те, як певні журналістські записи завершувалися у судді.
Суд за публікацію: обмеження для медіа чи запобіжник проти брехні на Закарпатті? Розповідати можна про все, але якщо в інформації є брехня чи наклеп, за це може настати відповідальність. Для медіа, що дбає про свою репутацію та довіру аудиторії, це аксіома. Утім, є випадки, коли ЗМІ чи окремі автори цілеспрямовано поширюють завідомо недостовірну інформацію. Тоді справа може закінчитися у суді. На Закарпатті у 2020 році зафіксовані окремі судові справи щодо спростування інформації. Також було принаймні одне кримінальне провадження за фактом розкриття регіональним телеканалом особистої інформації про людину.
- Справи щодо злочинів проти закарпатських журналістів досі не дійшли до суду
- 2020-й для медіа: як закарпатські чиновники перешкоджають у роботі журналістів, а справи застрягають у судах
Головні медіа області у 2020 році відповідачами у суді не були
Протягом 2020 року автор не зафіксував на Закарпатті випадків судових позовів відносно провідних впізнаваних онлайнмедіа, а також редакцій газет, телеканалів, радіостанцій. Варто пам’ятати, що будь-хто в країні може звернутися до Феміди з метою спростування інформації та захищати свою честь і гідність, це передбачено законодавством, зокрема – статтею 277 Цивільного кодексу України.
Чи може згадана стаття – “Спростування недостовірної інформації” – бути фактором, що обмежує свободу слова? Скоріш за все – ні, адже, якщо у журналіста є докази тверджень, озвучених у його матеріалі, тоді й викладена інформація не може вважатися недостовірною. Якщо ж медійник знає про якісь факти, а втім немає цьому доказів, то таки варто утриматися від розповсюдження можливо хибної інформації. Натомість – шукати докази, адже докази є маркером достовірності інформації.
Чи були на Закарпатті у 2020 році судові позові щодо спростування недостовірної інформації? Були, але стосувалися записів у соціальних мережах, хоча ці записи і позиціонувалися як продукт журналістської діяльності. При цьому йдеться про ЗМІ, які не є загальновпізнаваними брендами.
- Як закарпатські чиновники порушують Закон «Про доступ до публічної інформації»
- Кримінальне провадження у справі журналіста: пильнуй, чи не закрите
Наприклад, з рішення Берегівського районного суду (не набуло законної сини, справа – в апеляції) можна дізнатися, що відповідач розмістив у соціальній мережі публікацію із назвою – «Справа “білого автобуса” спущена на гальмах, або, знову замаячила тінь керівника місцевої прокурори ОСОБА_6». У рішенні суду, серед іншого, констатується, що «вказана стаття опублікована головним редактором “НАЗВА ГАЗЕТИ” ОСОБА_1 і як встановлено в судовому засіданні та власне визнавалось відповідачем, останній є автором спірної публікації, поширеної в соціальній мережі «Facebook». Позивач ОСОБА_2 вважав, що відповідач у справі оприлюднив недостовірну інформацію, неправдиву та такі відомості, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, чим завдали шкоди його особистим немайновим правам».
Рішення суду першої інстанції – визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію: «От тут і з`являється на світ, як чорт з табакерки, « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в особі його батька ОСОБА_10 , який і вніс кошти (всього 306 тисяч гривень) у статутний фонд «НАЗВА ПІДПРИЄМСТВА» за сина та, схоже, і за свого шовгура ОСОБА_11»; «На фоні цієї, як виявилося, сумнівної фірми, ОСОБА_12 , засвітився декілька разів»; «А тим часом ОСОБА_13 знову збирається на вибори, на цей раз, схоже, під прапором «НАЗВА ПАРТІЇ»; «Нібито, пан ОСОБА_14 , говорить щиро, але хто буде мати справу з людиною сумнівної репутації, до того ж з кримінальним душком?». Суд відмовив у решті позовних вимог, у тому числі – і щодо відшкодування моральної шкоди. Наголосимо – це рішення суду першої інстанції і воно не набуло законної сили.
У рішенні Ужгородського міськрайонного суду, що вже вступило в законну силу, йдеться, що проти позивача була розповсюджена негативна інформація, зокрема – «працівник прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1, закривши свій недавно розмитнений автомобіль (із серії Євроблях) у гаражне приміщення Будинку ветеранів-залізничників (на невідомих підставах його використання), приїхавши мабуть із тяжкої роботи, та будучи в якомусь незрозумілому стані (не в гуморі), безпричинно почав ображати нецензурною лайкою молоду вагітну ОСОБА_5 , яка просто проходила повз цього гаражу, та розмовляла в цей час по мобільному телефону. Оскільки це було фактично в темний час доби, і не було включено освітлення, цей виродок, викрикуючи всіляку мерзоту зі своїх вуст, дуже налякав вагітну жінку, яка просто не очікувала почути все це в свою адресу, так як до цього часу знала його і будь-яких конфліктів з ним не мала. Та його це мабуть тільки підбадьорювало, і він не переставав кричати за нею вслід, тому що зрозумів, що це якраз той випадок, коли можна просто показати себе як «Хероя», і ніхто йому в цей час відсіч не дасть. Тільки чомусь до чоловіків, з якими можливо у нього щось не склалося, він собі не дозволив це кричати, бо мабуть трошки побоявся, душонка то боязлива, і совістю не блище».
Власне, можна зрозуміти з тексту судового рішення, ця публікація і стала предметом судового оскарження. Текст був розміщений у мережі “Фейсбук”, у тому числі і у спільноті, яка позиціонує себе як – “незалежна соціально-політична газета”.
Рішення Феміди щодо цієї ситуації – визнати недостовірною інформацію відносно позивача; зобов’язати відповідача спростувати поширену інфо у мережі “Фейсбук”; стягнути від позивача відшкодування за моральну шкоду – дві тисячі гривень (позивач просив – 90 тисяч).
Як бачимо зі згаданих двох кейсів, стилістика оприлюдненої інформації може суперечити й журналістській етиці, не говорячи вже про правдивість описаних фактів. Разом з тим, як бачимо, рішення закарпатських судів щодо відповідачів не були такими, які б могли призвести до економічних збитків редакцій чи безпосередньо авторів публікацій. То ж, можемо констатувати, наявність у законодавстві України статті щодо можливості спростування недостовірної інформації таки може стати запобіжником від розповсюдження завідомо неправдивої інформації, у тому числі – у стилі “чорного піару”.
Поширення конфіденційної інформації журналістом може обернутися криміналом
Із постанови слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду стало відомо, що в поліції Закарпаття на початку 2020 року було кримінальне провадження за фактом викладення нібито конфіденційної інформації про померлого. Інфо була випущена у репортажі одного з регіональних телеканалів Закарпаття.
Як можна дізнатися зі згаданої постанови, суд зобов’язав поліцію поновити кримінальне провадження за частиною 1 статті 182 Кримінального кодексу України – незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу.
Як йдеться у судовому документі, «журналісткою ОСОБА_2 у своєму репортажі ТРК “НАЗВА ТЕЛЕКОМПАНІЇ” викладено неправдиву конфіденційну інформацію про її покійного чоловіка, зокрема про наявність у нього психічних розладів, а тому вбачає в діях ОСОБА_3 склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 ч.1 КК України». Нам не вдалося знайти у відкритих джерелах інформацію щодо висунення обвинувачення представникам телеканалу за згаданою статтею Кримінального кодексу.
Тож є велика ймовірність, що провадження було повторно закрито через невстановлення факту злочину. Як зазначає щодо цієї ситуації медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко, провадження могло бути закрито слідчими поліції за відсутністю складу злочину, оскільки конфіденційна інформація не може бути неправдивою, а захист права конфіденційності померлої людини річ доволі неоднозначна, оскільки зі смертю людини зникають і її права.
Втім ця історія наочно демонструє – інформацію, що стосується приватного життя людини, у тому числі про стан її здоров’я, – не слід розголошувати назагал, якщо у цьому немає необхідності. І тим більше – робити це з метою додавання “сенсаційності” до свого журналістського продукту.
Згадані випадки показують: журналістам і журналісткам слід дуже виважено подавати факти у їх історіях для загалу. Інакше, крім репутаційних втрат, медійники і медійниці можуть отримати власну історію: судовий позов чи кримінальне провадження.
Ярослав Гулан, регіональний представник Інституту масової інформації в Закарпатській області
Матеріал підготовлено в межах проєкту “Мережа медіаспостерігачів”, який виконує ІМІ за підтримки Freedom House
