На початок 2021 року на Закарпатті правоохоронці розслідували чотири кримінальні правопорушення за ознаками 171 статті Кримінального кодексу України – перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Ці чотири справи були відкриті у 2020 році. Торік, до слова, жодна зі справ щодо злочинів проти медійників не була направлена до суду, натомість п’ять справ, що були відкриті, у 2020 році і були ж закриті – через невстановлення правоохоронцями факту злочину.
Чи ця статистика може щось сказати про рівень свободи слова та безпеки журналістів як в країні, так і в її конкретному регіоні, як, наприклад, Закарпатті? Напевне – ні, оскільки відкриття кримінального провадження не означає, що дійсно був склад злочину, що у справі є підозрювані, обвинувачені тощо. Проте непокоїть, що протягом року кримінальні провадження таки були, але не закінчилися доведенням справи до суду із обвинувальними актами щодо обвинувачених. Це не може не наводити на думки – а чи все гаразд зі свободою слова у нашій країні? Чи ефективно працюють правоохоронці – як поліція, так і прокуратура, працівники якої не осторонь досудових розслідувань?
Автор цього матеріалу подав інформаційний запит до прокуратури Закарпатської області. За даними відомства, протягом 2020 року в межах області обліковано загалом дев’ять кримінальних проваджень за статтею 171 Кримінального кодексу України – перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Із них на кінець року п’ять справ було закрито на підставі 284 статті Кримінального процесуального кодексу.
Якщо простими словами, то ці справи були закриті без пред’явлення кому-небудь обвинувачення, оскільки правоохоронці не встановили факту злочину. Чотири справи, пов’язані із статтею 171, на кінець 2020-го року розслідувалися. Лишається сподіватися, що у 2021 році ці чотири досудові розслідування таки закінчаться судом.
Стаття 171 Кримінального кодексу – не єдина, яка передбачає відповідальність за злочини проти працівників і працівниць медіа. Варто згадати, що для недоброзичливців передбачена відповідальність за:
- погрозу або насильство щодо журналіста (стаття 345-1);
- умисне знищення або пошкодження майна журналіста (стаття 347-1);
- посягання на життя журналіста (стаття 348-1);
- захоплення журналіста як заручника (стаття 349-1).
До слова, щодо статті 348-1 – то тут винуватцеві загрожує найвища міра покарання – довічне ув’язнення. Справ за такими статтями на Закарпатті, за інформацією обласної прокуратури у 2020-му році не було зовсім.
У Кримінальному кодексі наявна також стаття 375, яка передбачає відповідальність суддів за завідомо незаконні рішення проти журналістів. Конкретно частина 2 цієї статті гласить: постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Нам невідомо, чи були на Закарпатті порушені справи саме за частиною 2 статті 375, оскільки у відповіді від прокуратури Закарпатської області йдеться, що інформація за конкретними частинами статті 375 у звітах не виокремлюється. Натомість із звіту прокуратури відомо, що у найзахіднішій області країни торік було обліковано три кримінальні провадження за статтею 375, всі вони – закриті, тобто – не доведені до суду.
Як бачимо, у Кримінальному кодексі України досить чітко прописана відповідальність за злочини проти журналістів. Втім чи буде теорія застосована на практиці – залежить тільки від роботи правоохоронців: як на стадії досудового розслідування, так і на етапі справи в суді, де сторону обвинувачення представляє прокуратура.
Якщо правоохоронці не можуть якісно провести досудове розслідування, встановити обвинувачених і знайти цьому переконливі юридичні докази, відстояти правоту державного обвинувачення у суді – тоді журналісти в країні не можуть почуватися у безпеці, виконуючи свою роботу. Якщо так, країна не може вважатися такою, де для медійників гарантується свобода слова, де журналісти мають безпечну роботу. Дуже не хочеться, щоб так було у нашій країні, щоб наша держава перебувала серед тих країн, де не забезпечено свободу слова, а винуватці злочинів проти медійників почуваються безкарно.
Ярослав Гулан, регіональний представник Інституту масової інформації в Закарпатській області, спеціально для Varosh
Фото: Сергій Мазур
***Матеріал підготовлено в межах проєкту «Мережа медіаспостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House
