Війна

10 неочевидностей про Ужгород та Закарпаття очима немісцевої людини

25 Вересня 2023 8 563

Це — Катерина Майборода. Ми познайомились минулої осені на професійному підґрунті — Катя теж журналістка, як і я. Тільки я місцева, а Катя переїхала сюди із Запоріжжя на початку повномасштабного вторгнення.

011 майборода2

Під час нашої першої розмови я з’ясувала, як багато неочевидного бачать люди, що приїхали, в нашому рідному місті чи й краї загалом. А це ж теж важливий елемент адаптації, про який ми чомусь забуваємо. Що таке “палачінтовка”? Де зробити дублікат ключів? Чому ніхто не працює в неділю? Безліч запитань, на які доводиться самостійно, методом проб та помилок, шукати відповідь.

Тож ми вирішили поглянути на неочевидності Ужгорода та Закарпаття очима Каті. Воно таке різне, хоч ми цього й не помічаємо, бо бачимо його лише зсередини. Далі — пряма мова.

Тут немає централізованого опалення 

Я з Запоріжжя, і у нас там всюди централізоване опалення. Хіба що, може, в приватному секторі є в когось автономне; в неприватному теж, але це велика рідкість, загалом всюди централізоване.

001 майборода2

Коли я евакуювалася, я збиралась буквально за день і не мала часу моніторити нічого: мені запропонували підселитись в кімнату, де можна було перебути перший час.

Вже потім я на OLX і всюди, де шукала квартири, зазначала “централізоване опалення” — і мені нічого не знаходило. Я не могла зрозуміти, в чому річ. І лише потім, десь аж майже за рік, мені розповіли, що в Ужгороді в принципі немає централізованого опалення, що його колись відключили, і тепер воно в усіх автономне: або газове, або електричне.

Діалекти: складнощі перекладу

Я перший місяць не могла зрозуміти оце “но”. Типу, я щось кажу, а мені відповідають “но”. Я думаю: “Но що?!”. Для мене “но” — це “але”. А тут люди кажуть “но”, і далі думка не продовжується. Так я й дивувалась, поки мені не сказали, що “но” — це як “ага”, це просто згода.

002 майборода2

Є деякі слова, які мені зрозумілі за перехресним звучанням, наприклад, “пасулі” чи “лазиво”. А є такі, що зовсім незрозумілі — наприклад, “парадичка” чи “палачінта”.

Але мені подобається вивчати ці слова, дивитися, звідки вони походять, з’ясовувати, як саме вони трансформувалися тут після приходу з іншої мови. Єдине, що хотілося б, щоб люди з розумінням ставилися до того, що хтось може цих слів не знати.

Ціни на житло

У Запоріжжі довоєнному за п’ять тисяч гривень можна було сміливо зняти нормальну однушку. Тут за ці ж гроші я ледь-ледь могла знайти кімнату. Причому, в однокімнатній квартирі ти живеш один, а тут ти живеш з абсолютно чужими людьми.

003 майборода2

Як мені розповідали, ціни зросли так сильно через те, що приїжджали заможні люди з великих міст, і вони були готові платити будь-які гроші, абсолютно шалені суми, аби їх одразу заселили. Ніколи не забуду випадок, як я їхала в таксі, і водій мене запитав “Ну як вам тут?”. Я кажу “Класно, все подобається, тільки от ціни..”. А він мені: “Ну, пора вже й закарпатським заробити”.

Звісно, я знаю так само багато випадків, коли люди абсолютно безкоштовно віддавали своє житло, поселяли родини, аби тільки прихистити. Через це і відбуваються усі ці сварки в соцмережах: бо “гонять” зазвичай на одних, а відгукуються інші. Треба просто не забувати, що люди – це завжди люди, незалежно від того, де вони живуть. І такий відсоток неприємностей може статися серед будь-якої групи людей.

Що таке ABC-шки

Я взагалі не розуміла, що це таке. Мені кажуть “а там абецешка є” — і я спочатку ішла собі, щось шукала (щось, що називатиметься ABC, хоча це могло і не називатися АВС), а потім вже почала питати, бо, відверто, мене кожного разу кудись посилали, а я не розуміла, куди. Я різні напрямки знаю, але не АВС (усміхається). В результаті виявилось, що АВС — це просто невеликі продуктові магазини. І це загальна назва, а не назва бренду.

004 майборода2

У нас в Запоріжжі немає такої великої кількості маленьких магазинів, зате всюди є АТБ, буквально на кожній вулиці. Принаймні до повномасштабного вторгнення ти міг вийти посеред ночі на будь-якій вулиці і зайти в АТБ, вони працюють цілодобово. Коли я переїхала в Ужгород, то спочатку жила на Радванці, і там було нормально, бо там є АТБ (усміхається). А потім АТБ у моєму житті змінились на АВС.

Громадський транспорт

В мене складається враження, що всі маршрути були спеціально складені так, аби люди більше ходили пішки. На щастя, Ужгород невеликий і тут це можна зробити. Але якщо говорити серйозно, то часто громадським транспортом реально довше їхати, ніж йти пішки. Це завжди якісь оглядові екскурсії містом зі стоянкою на площі Корятовича у хвилин 15-20.

005 майборода2

А ще було дуже дивно, що міжміська маршрутка може просто не приїхати. Наприклад, ми поїхали зранку до Лумшор, дізналися, коли має бути вечірній автобус — а коли прийшли, то його просто не було. Як ми потім з’ясували, водій не набрав людей. А нам що робити?! На щастя, нас потім підібрала якась жінка на авто і довезла до Перечина.

Ніхто не працює в неділю

Коли я приїхала, то знайти щось, що працює в неділю, виявилось завданням із зірочкою. У нас субота і неділя — це золоті дні для сервісу і продажу, тому що в людей вихідні. Це дні, коли все місто з ранку до вечора скуповується на тиждень, люди стрижуться і все таке. Тому у вихідні в нас всі працюють до останнього.

006 майборода2

Мені розповідали випадки, коли в людей, наприклад, не вивозили сміття, бо вихідні – хоча там все вже вивалюється і тхне. Але це ж не окей. Є купа служб — медики, пожежники, поліція – які працюють у вихідні. Хай люди отримують за це подвійну плату, як це встановлено законодавством, але ці послуги потрібно надавати.

Сервісність 

Продовжуючи попередню тему, хочеться сказати, що сфера послуг в Ужгороді розвивається і це дуже добре. Можливо, саме завдяки тому, що приїхало багато людей з інших регіонів і просто з’явився попит на те, щоб в неділю робили манікюри, стригли і так далі. Бо викроювати час в будні на ці речі не завжди є змога.

007 майборода2

При цьому подекуди за увагу офіціантів чи адміністраторок ще доводиться боротися (навіть у будні), для мене це дивно, якщо чесно. Інколи складалося враження, що люди не хочуть заробити, і я йшла до іншого закладу чи перукарні, поки вони гортали соцмережі чи розмовляли між собою.

Мала кількість культурних заходів

Зараз це чи не єдиний регіон, який може заробляти культурою на всю країну. Але він цього не робить. Мені здається, що це якийсь “комплекс”: мовляв, міста, які обстрілюють, мають моральне право щось робити, а якщо заходи робити тут, то це буде “офігівше Закарпаття”. Давайте тоді нічого не робити: не святкувати дні народження, не гуляти, не кохатися, не народжувати дітей.

008 майборода2

Самі військові ж кажуть – нам потрібно, щоб життя продовжувалося, щоб ми розуміли, за що ми воюємо. Це, звісно, не означає, що потрібно влаштовувати мегапаті з прямою трансляцією. Але культурні заходи потрібні – щонайменше для того, аби самі військові, коли приїздять у відпустку на пару днів, могли розслабитись. Щоб люди з обстрілюваних міст, коли приїжджають на пару днів, мали куди піти ввечері. До того ж, це податки, які зараз дуже потрібні. А ще цих же заходах можна зробити вхідний квиток такий, щоб можна було купити, наприклад, 10 дронів. Чому б і ні.

Клімат

Мені подобається тут клімат. Це так дивно, коли ти ще восени можеш ходити в літніх речах, і може, ще наприкінці осені — в футболці.

Спочатку мені не вистачало дуже сильних вітрів — у нас вітер якщо є, то він аж здуває. А в Бердянську, звідки я переїхала в Запоріжжя, так взагалі: один віє зі степу, інший – з моря, і тебе на перехресті кидає. Але цього літа і це Закарпаття мені дало.

010 майборода2

А ще мені дуже не вистачає великої води. Я ж спочатку жила біля моря, потім — біля Дніпра І мені не вистачало оцього простору — коли дивишся, а горизонт далеко. А тут його то будинки обрізають, то ще щось. І лише коли я піднялася в гори, я отримала це відчуття – коли горизонт далеко.

Люди

Люди, яких я тут зустріла, були завжди хороші і готові допомогти. Я тут вперше пішла на айкідо: записалася до тренера, який надзвичайно класний — Василь Талапа, — який зрештою став мені не просто тренером, а й наставником і другом.

012 майборода2

Спочатку, перший рік, мені здавалося, що все важко, ніхто мене не розуміє, ніхто не відчував на Закарпатті того, що я. Але зараз, коли мене трохи попустило і я вже можу спілкуватися з людьми без травматичного досвіду, то все досить легко: просто усміхаєшся барменці або баристі – і все, якось зав’язується.

Звісно, є багато людей, з якими у нас полярно різний погляд на життя в суспільстві, роль жінки та дозволеність навіть хатньої роботи в неділю. До цього, звісно, потрібно було звикати.

Замість післямови

Зараз моє самовідчуття тут можна охарактеризувати так: “Вже не чужа, але ще не своя”. Направду не думаю, що я зможу колись стати прям “своєю-своєю”. В мене зовсім інший досвід. Але зараз я принаймні розумію контекст. Я знаю, де що можна зробити. Ти ж коли приїжджаєш в нове місто, ти не знаєш банальних речей: де відремонтувати взуття, де зробити дублікат ключів, такі різні побутові речі. Багатьох місць немає на карті, і ти маєш все це вивчати заново. А тепер я вже знаю, де можна заточити ножі в моєму районі.

Я насправді не знаю, чи повернуся.  Тому що поки я тут, я змінююсь, і відповідно всі, кого я знала,  і моє місто теж, — вони також змінюються і ми маємо всі зовсім різний досвід. Нам треба буде все заново починати, якщо я повернусь.

009 майборода2

Але поки я тут. Мій дім зараз тут.  Дім — це там, де я. І мій кіт.

Ірина Сов’як, Varosh
Фото Катерини Майбороди

0 #