Війна

Що буде з людьми після війни? Розмова з Євгеном Глібовицьким

22 Лютого 2024 2 355

Зізнаюся чесно, питання того, що буде після війни, дуже сильно мене лякає. Бо, як жити у війні, ми за ці роки навчилися, а як жити після війни — ми не знаємо і не вміємо. Особливо, коли йдеться про це в контексті людей — людей, яких стає менше щодня.

Під час панельної дискусії, присвяченої демографії воєнної та повоєнної України, на форумі ReOpen Zakarpattia’23 Євген Глібовицький — засновник pro.mova, учасник Несторівської групи  — зауважив, що нам важливо не просто повертати українців, потрібно постійно бути привабливими і відкритими для тих, хто зацікавлений в Україні.

Після цього ми записали коротку розмову з Євгеном про те, які ризики можуть чекати нас в майбутньому і до яких рішень ми можемо готуватися вже сьогодні.

Чи можемо ми вже зараз спрогнозувати, що чекатиме на нас після війни і які рішення нам, можливо, доведеться ухвалювати вже під час того, як війна триває? Чи повернуться люди з-за кордону, якою буде ветеранська політика, чи потрібно залучати мігрантів тощо.

Зараз дуже складно про це говорити, тому що це дуже сильно залежить від того, як довго і як саме буде тривати війна. Ми не маємо звуження цього конуса можливостей — він і далі дуже широкий. 

Війна вимиває політичну серединку — в результаті суспільство стає більш поляризованим. Війна виснажує і забирає енергію для змін — а це, власне, та енергія, яка живить і економіку, і соціальні перетворення; яка є в основі цього реформаторського запалу. Це та енергія, яка дає нам можливість мати прискорення, щоб не просто розвиватися в паритеті з розвиненим світом, а швидше рухатися. 

глібовицький 2

Євген Глібовицький

І от ми зараз цю енергію втрачаємо. Тому дуже важко наразі щось спрогнозувати.

З чим ми зайшли у війну

Наші вихідні демографічні умови були не надто сприятливими і до війни. Війна ці процеси прискорила, вона їх посилила, але в нас ця криза була і до війни. Що війна зробила: вона просто знелюднила значну частину сходу і півдня України, де й до того була дуже низька народжуваність і висока смертність. Вона перемістила значну кількість людей на захід, центр та північ України, відповідно, в цих регіонах склалося на якийсь час хибне враження, що демографічна ситуація стабільна — просто багато людей приїхали сюди в один момент. Але насправді це не робить ситуацію стабільною.

Потрібно шукати рішення, і це займе деякий час. Я зараз дивлюся по середовищах, які цим займаються, — всі на етапі досліджень, побудови розуміння, пошуку відповідей, яким чином підходити до цієї проблеми. Це хороший процес, але його майже неможливо прискорити. Та вже незабаром почнуть з’являтись обриси рішень.

Які обмеження ми бачимо чисельно? Зараз ми доходимо до точки, де до дітородного віку доходить покоління, якого кількісно є дуже мало. Тому навіть якщо ми ближчими роками виходимо з війни фантастичним переможним сценарієм, то математично менша кількість батьків означає меншу кількість дітей. Навіть якщо після перемоги ми увійдемо в ейфоричний стан і станеться бейбі-бум, то цей бейбі-бум буде мати дуже обмежений вплив.

Мігранти: рішення vs ризики

Виходить, що нам треба залучати в країну просто всіх, кого можемо залучити?

Ще кілька років тому ми мали надію, що, можливо, можна буде обійтися якось без міграції — зараз вже бачимо, що ні. І розглядаючи ці варіанти, маємо зважати на те, щоб вони не зашкодили українській культурі, кримськотатарській культурі. Крім того, ми маємо корінні народи, які не мають іншої батьківщини, ніж у себе вдома (кримські татари, караїми і кримчаки – авт.). Ті можливості соціального, економічного чи будь-якого іншого розвитку або культурного обміну, які ми даємо вихідцям з інших суспільств і культур, мають бути не ціною обмеження розвитку чи занепаду української або кримськотатарської культури.

глібовицький 1

Євген Глібовицький

Я розумію, що кримськотатарська культура так само тільки виходить з-під колоніального гніту, так само обмежена. І якщо з’являться, наприклад, більші групи культур, наприклад тюркських, чи культур, де домінантну роль має іслам, то це може сильно вплинути на те, яким чином розвиватиметься їхня культура. І це важливо пам’ятати. Фактично кримськотатарська культура тримає українську культуру в такому інклюзивному, північноамериканському стані — це означає, що ми є як українського, так і неукраїнського походження, але всі ми українці. І якщо забрати цей кримськотатарський компонент, то буде велика кількість українців, які бачитимуть себе скоріше в традиційному європейському контексті лише етнічних українців і все.

У цьому сенсі наша громадянська ідентичність є важливою, бо вона нам дає можливість пройти через оці хвилі міграції, не втративши себе — якщо ми будемо відповідально до себе ставитись.

До чого потрібно готуватися

Якщо ми хочемо, щоб міграція була керованим процесом, це означає, що початок нашої роботи з міграцією має бути ще на території країн, звідки будуть приїжджати мігранти. А це, своєю чергою, означає, що вивчення української мови, підготовка дітей до ЗНО має бути ще там. Це означає, що наші університети і школи повинні підготуватися до того, що вони є інтеграційними установами. Те саме мають розуміти і релігійні громади. Це цілий набір речей, які треба зробити всередині країни. 

Про що саме йдеться, до прикладу? Які зміни потрібно буде зробити?

Це так само, наприклад, питання того, як виглядатиме найм на роботу чи як відбуватиметься розселення. Ми бачимо, що набуття статусів, наприклад, українцями в країнах Європейського Союзу пов’язане з виконанням великої кількості умов. Якщо процес хаотичний, то мігранти переважно будуть там, де є найбільші економічні можливості, зокрема, у великих містах, і це, своєю чергою, означає, що там будуть створюватися умови до формування оцих етнічних гетто.

Якщо ми зацікавлені в інтеграції,  то так, щоб гетто не було єдиним варіантом розвитку. А якщо будуть створюватися місця компактного проживання, то ми зацікавлені в тому, щоби знайти спосіб, яким чином українські інституції мають бути присутні там. Дуже простий приклад — яким чином поліція має проникнути всередину громад? Це означає, що поліціянтам треба буде наймати людей з тих середовищ і стежити, щоб вони були сумлінними поліціянтами, а не зливали інформацію всередину своєї спільноти тощо. Подібне було в багатьох країнах. 

Рівень викликів буде дуже високим, і, щоб комплексно до цього підійти, потрібно зрозуміти, як акуратно розмінувати цю ситуацію, щоб ми отримали ту експоненту розвитку української культури і при цьому всьому не зламалися, не задихнулися, отримали ту підтримку, яку дають мігранти.

Мігранти дають фантастичну підтримку — це люди, яким потрібен успіх. Вони готові важко працювати, вони вмотивовані, більшість із них є дуже сумлінними в тих умовах, в яких є. І от наше завдання полягатиме в тому, щоби сумлінними були практично всі.

глібовицький 3

Євген Глібовицький

Спочатку потрібно вижити

Це ми вже обговорюємо сценарій нашого розвитку. Але перед нами ще стоїть екзистенційне питання, питання виживання. 

Але чи можемо ми відкладати ці всі речі на “після перемоги”? Тобто, очевидно, що нам треба якось напрацьовувати обриси майбутніх рішень.

Я можу сказати, що процеси всередині експертного середовища зараз дуже динамічні; вони працюють з такою швидкістю, з якою можуть. Я думаю, що вже через певний час ми, може, не будемо мати повністю наведеної різкості, але бачитимемо загальні образи. Будемо розуміти, як підійти до проблеми, як проблематизувати виклик, як почати шукати відповіді на нього. 

Прокинулися всі — прокинулося громадянське суспільство, прокинулися аналітичні центри, прокинувся державний сектор. 

Наскільки сильно держава залучена в цьому процесі?

Держава є жонглером з більшою кількістю куль, ніж вона спроможна вхоплювати. Унікальна роль держави — це легітимація процесу. Усі інші його аспекти —  експертне середовище, громадянське суспільство, академічне і дослідницьке середовище — спроможні тягнути на собі. Важливо, щоб держава вчасно була спроможна оформлювати рішення, які будуть розроблятися у відповідні нормативні акти, затверджуватися, впроваджуватися і так далі. 

Треба бути свідомим, що зараз корупційна компонента в міграційному секторі, напевно, є однією з ключових, яка формує мотивацію чиновників, і нам потрібно зробити ще цей простір — переконатися, що ті інституції, які мають справу з мігрантами (розглядають їхні справи, аплікації, дають дозволи і так далі), вичищені від власних корупційних компонентів. Це означає, скоріше за все, зміну підзвітності відповідних служб; частина кар’єр будуть розвиватися не таким чином, як вони розвиваються зараз. Я очікую, що буде в тому числі й опір.

Але це не перший і не останній раз. Ми цю саму ситуацію маємо з судами, цю саму ситуацію маємо з прокуратурою. Якщо ми державтоінспекцію подолали, то я думаю, що з рештою теж впораємося.

Ірина Сов’як, Varosh

Фото Сергія Денисенка та Наталії Радченко

0 #