«Червений Шаркань»: як на горі під Мукачевом китайський чай вирощують

«Червений Шаркань» – так називається чай із плантації під Мукачевом, який влітку цього року вже мали змогу продегустувати відвідувачі чайного фестивалю у Києві. Десятки років унікальна плантація на горі Жорнина стояла закинутою й забутою. Масштабні експериментальні роботи з вирощування чаю тут були завершені в середині ХХ століття, а подальші поодинокі спроби окремих ентузіастів дати плантації друге життя не мали успіхів.

У 2019 році одну з ділянок плантації, де збереглися окремі чайні кущі, рекультивували. Роботи проводилися силами учасників проєкту з адаптації ветеранів та їхніх сімей «Україна-Норвегія», приїхав тоді на Жорнину і киянин Максим Малигін, котрий опікується плантацією й понині.

На той час Максим Малигін вже як кілька років досліджував можливості відродження унікальної закарпатської чайної плантації. Вперше потрапивши на об’єкт у 2013 році, весь цей час він понині вивчає все, що пов’язано з вирощуванням чаю на так званих «нових чайних територіях».

Сьогодні Максим Малигін є членом Асоціації європейських чайних фермерів. Varosh поговорив із чайним експертом про актуальний стан плантації на Червоній горі, про особливості «чайної справи» на Закарпатті та про перспективи «Закарпатського Шарканя» загалом.

Жінка у бізнесі під час війни. Колонка Олени Ціви, Ліка-Комфорт

Історія чайної плантація під Мукачевом

Чайну плантацію на горі Жорнина у 1949 році експериментально заклала група науковців із Грузії під керівництвом академіка І. І. Чхаїдзе. Відведену під плантацію земельну ділянку площею близько 20 га розбили на 18 секторів, де висіяли кілька сортів чаю. Основною метою масштабного проєкту було «…повне задоволення потреб радянських людей у вітчизняному чаї». Раніше проєкт із вирощування чаю був успішно втілений у Грузії, тож успішний досвід сподівалися продовжити тепер уже в Україні.

Очікування науковців щодо вирощування чайного куща Camellia sinensis саме на Закарпатті справдилися: першу зиму на плантації, навіть без спеціального утеплення, перезимувала майже половина сіянців чайного куща. А вже на третій рік робіт на експериментальній плантації зібрали понад тонну чайного листа.

«Цікавий факт: наразі у вільному доступі практично немає світлин, на яких зафіксовано тодішній стан чайної плантації. У мережі збереглася всього одна світлина з 50-х років, якою ілюструють майже всі розповіді про плантацію. Оригінал сьогодні зберігається в російському архіві, доступ до якого закритий, – розповідає Максим Малигін. – Ще буквально кілька фото можна побачити у книзі «Культура чаю на Закарпатті» авторства доктора І. І. Чхаїдзе від 1953 року, який очолював експериментальну групу з закладання плантації. На цих світлинах висота кущів сягає приблизно 40 сантиметрів. Також у книзі є згадка про те, що в 1953 році на ділянці плантації в 1,4 га урожайність свіжого листа становила 1300 кг з 1 гектара. Понині це єдина зафіксована в науковій документації інформація щодо врожайності чаю в умовах Європи».

Проєкт із закладання плантації був завершений у 1953-1954 роках, після смерті Сталіна його фінансування припинили. Остаточно проєкт згорнули у 1956-му – чайні кущі на основній плантації викорчували, засадивши ділянку традиційними сільськогосподарськими культурами.

Після того, як експеримент з вирощуванням чаю на Закарпатті був припинений, лише одна із 18 чайних ділянок, на якій втілювали дослід з вирощування чаю під пологом лісу, збереглася – впродовж багатьох років за нею доглядав, зокрема, доктор біологічних наук, професор УжНУ Василь Комендар.

Від початку 90-х основна частина колишньої плантації поступово заросла здичавілими фруктовими деревами та диким виноградом, перетворюючись на непролазні хащі.

У 1993 році на збереженій ділянці створили заповідне урочище Широкий і передали у відання Мукачівського лісгоспу. Саме на цій ділянці зараз зростає 300 чайних кущів, які «взяли під опіку» Максим Малигін з однодумцями.

На думку Максима Малигіна, позиція лісівників з невтручанням в екосистему заповідного урочища в контексті збереження чайних кущів була «максимально правильна»: «Відповідно до законодавства, у заповідному фонді не можна проводити жодних робіт, аби не порушувати природне середовище. Проблема в тому, що чай на тих ділянках – уже не природне середовище: це культура, яка висаджується людиною, і яка без догляду людини не виживає. Але камелія, попри все, змогла зберегтися. І, може, почасти й завдяки тому, що там ніхто не проводив якихось специфічних заходів. Адже тоді ми просто не мали фахівців, які би зналися на агротехніці чаю, яка є доволі специфічною».

Ще одним негативним фактором, що загрожував чайним кущам на колишній плантації, була… людська жадібність. Доступ до заповідного урочища – необмежений для всіх охочих. Тож впродовж багатьох років люди, що навідувалися в ліс, зривали листя й пагони чаю та викопували кущі, вочевидь, з метою висадити у подальшому у себе на городах.

“Одна звичайна батарейка може забруднити 15 м² ґрунту” — екоактивістка Анна Сабадош

«Але це так не працює: без спеціальних знань і обладнання приживаємість цих кущів на іншому місці становить приблизно 0,5%. Тобто, з 200 викопаних кущів приживеться, грубо кажучи, один, – розповідає Максим Малигін. – Чайні кущі потребують специфічної агротехніки. Є люди, які роками займаються вирощуванням чаю, поки у них щось починає виходити. Більше того: я знаю окремі ботсади, де камелію безрезультатно намагаються виростити. Камелія дуже примхлива рослина, не під наш клімат: їй треба, щоб було і прохолодно, і волого, і щоб не було сильних морозів».

Відродження чайної плантації: останні три роки взірці чаю – відмінні

Після першого візиту на плантацію у 2013 році Максим Малигін спершу взявся за інформаційну кампанію та промоцію об’єкта. Паралельно налагоджував зв’язки з місцевими ентузіастами, хто був готовий посильно «включитися» в роботу.

У 2019 році збірна група київських та закарпатських волонтерів здійснила рекультивацію чайної плантації: розчистили ділянку із залишками чайних кущів, що всуціль заросла акацією та дикою ожиною. Для підживлення кореневої системи камелії внесли перегній. А ще – вкрили чайні кущі на зиму агроволокном.

«Перших три роки ми організовано укривали чай на зиму: заздалегідь оголошували дату, коли будемо проводити роботи, і збирали групу волонтерів. Коренева поросль, яка зберігалася на плантації на той час, сама по собі була вже не життєздатна для «відродження» кущів, особливо, в умовах нашого клімату. Якщо в теплому кліматі було б достатньо лише обрізки, у нас знадобилися додаткові заходи, – каже Максим Малигін. – З часом утворилося активне ядро ентузіастів, до якого щоразу долучалися охочі. Приїздили працювати навіть гості з Польщі, Чехії. В такому складі ми працювали до 2022 року: волонтерське ядро складалося із хлопців-військових, які з початком повномасштабної війни мобілізувалися і нині служать».

Разом із тим, за словами чоловіка, для робіт на ділянці, позаяк вона невелика, багато людей не потрібно. В цьому разі йдеться якраз не про кількість, а про те, аби ці люди знали, що і як правильно робити. Цього року на чайній плантації, до прикладу, працювала команда із 5 волонтерів.

Перший вдалий взірець чаю з плантації вдалося отримати у 2020 році. З того часу якість сировини залишається незмінно високою, і це, за словами Максима Малигіна, дуже важливо, адже свідчить про те, що камелія сіненсіс в наших умовах не лише може вдало рости, але й із неї можна отримати власне добрий чай. Так, взірці ферментованого улуну з плантації на Червоній горі, який назвали «Червений Шаркань», для отримання експертного висновку відправляли для оцінки незалежним експертам у Великобританію та Францію. Там підтвердили: якість висока, заявленим вимогам відповідає.

“Волонтерство — це про велику любов”: як кожен з нас може щодня наближати українську перемогу

Влітку цього року «Червений Шаркань» також представили на чайному фестивалі Kiev Tea Festival у Києві. Щоправда – в обмеженій кількості: чай на плантації збирають дуже обережно та у дуже невеликих обсягах. Бо ж основна мета нині – формування куща, а зовсім не збір листа.

«Те, чим ми зараз займаємося – це формування скелетних гілок, з цією метою щовесни проводимо обрізку, а влітку – прополку. Тоді як збір листа – це, фактично, протилежність до обрізки та формування куща: ми або займаємося обрізкою та формуванням, або збираємо чай. Тому чаю збирається дуже-дуже мало: цього року було менше, ніж 1 кілограм  сирого листа, до цього – й того менше. Тобто, зараз я збираю трохи, щоб сформувати кущі, і щоб за кілька років чаю можна було збирати більше», – пояснює Максим Малигін.

Перспективи чайної плантації та скільки ще проживуть «кущі-старожили»

Тривалий час, аж до 1999 року, чайна плантація під Мукачевом вважалася найпівнічнішим таким об’єктом у Європі. З моменту, коли чайні плантації розбили у Німеччині та Великобританії, вона цей статус втратила. Однак і понині чай, вирощений на Червоній горі, є однією з найбільш морозостійких культур, яка здатна вижити і відтворитися при морозах аж до -26 градусів.

Попри те, що в суспільній уяві побутує думка про те, що чайна плантація могла би стати комерційним об’єктом, Максим Малигін такої можливості у найближчій перспективі не вбачає. Та й загалом сумнівається, чи варто об’єкт комерціалізувати, каже: по-хорошому, плантацією мали би займатися науковці, адже першочергово це – наукова база.

«Наразі з тих 300 кущів, які сформовані на плантації, в кращому випадку вийде 3 кг готового чаю. Якщо говорити про потенціал всього об’єкта, згадаймо, що станом на 1953 рік тут було зібрано 1300 кг сирого листа, це мінімум 200 кг готового чаю. Для Європи це дуже вагома величина, і цього було би достатньо для самостійного проєкту, – каже Максим Малигін. – Але питання в тому, що це – дуже «довгі» гроші».

За словами експерта, в умовах Європи, залежно від нюансів клімату, для повноцінної дорослої плантації, яка буде фінансово вигідною, потрібно від 6 до 8 років. А перші гроші від вирощування й виробництва чаю можна буде отримати не раніше, ніж через 4 роки. Нині, коли Україна проходить крізь велику війну з великими втратами, горизонт планування дуже нечіткий. Та й, скажімо, завод дронів, зі зрозумілих причин, в найближчій перспективі буде в більшому пріоритеті, ніж комерційне виробництво чаю.

До всього, спрогнозувати наразі, скільки ще зростатимуть чайні кущі на плантації, які з’явилися тут у 1949 році, точно неможливо. Максим Малигін розповідає, що наразі у світі немає достовірних даних про тривалість життя чайних кущів, адже на плантаціях їх після 80-100 років викорчовують. Тож у середовищі експертів лише приблизно говорять про ймовірний вік життя чайного куща – 100-120 років.

«Отже, за підрахунками, чайним кущам на плантації під Мукачевом нині – 74 роки. Й існує зовсім не нульова вірогідність, що у найближчі кілька десятків років вони почнуть природним способом відмирати», – каже Максим Малигін.

І тому також, наголошує чоловік, важливо правильно й надалі за плантацією доглядати: якщо її занедбати, з великою ймовірністю у майбутньому відновити плантацію буде просто неможливо.

І хоч перспективи відновленої ділянки чайної плантації непевні, Максим Малигін називає ідею створення на Закарпатті нової комерційної плантації, а то й одразу кількох, цілком реальною. Тим більше це можливо, каже експерт, з огляду на великий прогрес та досвід у цій сфері на прикладах Європи та США – у так званих «нових чайних регіонах світу», а також – в умовах продовження зміни клімату.

• Дзвони Ференца Еґрі: від Малих Геївців до Австралії
• 10 років гірських мандрів: Орест Когут – про активне десятиріччя Клубу піших туристів
• Павло Казарін: “Момент, коли львівська бригада воює поруч із донецькою, позбавляє нас усіх цих регіональних стереотипів”

Тетяна Клим-Кашуба

Varosh,

Фото зі сторінки Чайна плантація “Жорнина” – Чай зростає в Україні! – Tea-across-the-world у Фейсбуці

Якщо вам подобається медіа Varosh – ви можете підтримати нас.

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття, слідкуйте за нами в соцмережах — Facebook та Instagram.