Війна

Закарпатський тигр приготувався до стрибка. Колонка Наталії Іщенко

12 Липня 2022 741

Для багатьох пересічних українців до 24 лютого 2022 року Закарпаття було або проміжною зупинкою перед закордонною подорожжю, або місцем оздоровчого туризму. З політичної точки зору центральна українська влада та мешканці інших регіонів країни відносилися до Закарпатського регіону із недовірою через «підозру» чи то в угорському, чи то в румунському, чи то в «чехословацькому» сепаратизмі, та ще і в проросійських настроях.

Втім, чотири з половиною місяці великої війни довели: Закарпаття – це Україна.

Розшифровувати, чому так сталося, треба було б дуже довго, бо ця теза отримала яскраве підтвердження практично в усіх аспектах. Відзначу лише головні, на мою думку, моменти:

Втім, війна продовжується, життя не стоїть на місці й найзахідніший регіон України має знаходити себе в новій військовій реальності. Нове місце Закарпаття має забезпечувати, з одного боку, розвиток регіону, і іншого — максимізацію регіонального вкладу в перемогу України в широкому сенсі цього слова.

Очевидний напрямок, за яким вже почав рухатися Закарпатський регіон – це прихисток для підприємств, що евакуюються із зон бойових дій та постійних обстрілів.

Сьогодні на територію області переїхали понад 350 підприємств, що становить майже 50% від усіх релокованих по Україні. Понад 50% — це ІТ-галузь, 25% — сфера торгівлі та послуг, 22% — підприємства переробної промисловості (зокрема, деревообробна), близько 3% — будівельна галузь. Точково представлені й інші галузі, наприклад, машинобудівництво.

Нині Закарпатська область – перша серед областей України за кількістю релокованих підприємств.

Втім, у зв’язку із цим процесом виникає кілька проблем.

По-факту, має відбутися прискорена індустріалізація регіону, його економгеографічне перепрофілювання. При чому розвиток ІТ-кластера – це також про індустріалізацію, просто йдеться про індустрію  XXI століття. І я вже не кажу про традиційні промислові підприємства, навіть якщо вони відносять до легкої промисловості. Напевно, в області має запрацювати системна, всеохоплююча, адаптивна та динамічна програма індустріальної перебудови. Не буду вдаватися в деталі, але загальний напрямок – це вигідне в першу чергу для самого регіону пристосування до зміненої парадигми регіональної економіки.

Втім, релокація – не єдина причина, чому треба сформулювати нове бачення економіки Закарпаття. Думаю, не треба пояснень того, що туризм не може бути нині перспективним напрямком. Насправді він не був таким із лютого 2014 року, але, здається, наразі цей факт нарешті став очевидним і для широкого загалу, і для влади. В той самий час, бальнеологічні ресурси регіону в ситуації війни мають не занепадати, а розвиватися, бо реабілітація та оздоровлення є актуальними зараз, як ніколи.

В області це розуміють, кажуть, що планують «розвивати діяльність реабілітаційних центрів». Втім, що саме буде відбуватися, поки не озвучено.

Зауважу, що для розвитку санаторно-курортному кластеру в воєнних умовах треба й інший поточний менеджмент, і інше планування діяльності цього сегменту місцевої економіки — принаймні на найближчу перспективу. Абсолютно очевидною є постійна потреба в путівках від держави для постраждалих від війни як військових, так і цивільних. Це, з одного боку, врятує здоров’я, а може і життя людей, з іншого — допоможе підтримати економіку туристичних регіонів, зберегти робочі місця для місцевих мешканців. І так, на подібні проєкти треба шукати й знаходити кошти міжнародних партнерів.

Якщо ж казати про інші складові економічних трансформацій Закарпаття, то це людський вимір змін.

Переїзд підприємств – це й переїзд людей: трудових колективів, родин співробітників… Чи є в Закарпатській області достатня кількість дитячих садочків? Груп продовженого дня в школах? Чи налагоджена робота громадського транспорту на приміських маршрутах? Чи достатньо розгалужена в регіоні мережа медичних закладів? Чи готові міста та села до забезпечення більш-менш звичного побуту для киян, харків’ян, мешканців інших, більш урбанізованих регіонів? Або чи готові мешканці міст зі сходу, центра та півдня швидко призвичаїтися до правил та умов життя пересічного закарпатця?

Як ви розумієте, ці питання не стільки про комфорт, як про забезпечення ефективної роботи переміщених кадрів, і, відповідно, підприємств. А ще про відсутність соціальної напруги та про попередження регіональної екологічної катастрофи. Бо окрім рекордної кількості переміщених підприємств, Закарпаття є рекордсменом із прийняття переміщених осіб, і перевантаження усіх систем забезпечення життєдіяльності є реальністю, з якою в регіоні живуть вже не перший місяць.

Вирішуючи поточні проблеми, важливо, щоб всі ці релокації, переміщення, та інші нинішні виклики не стали для Закарпатського регіону «епохою навали чужинців», яку треба «перетерпіти», дочекавшись повернення нормального життя, чи «цікавим періодом», який пройде без жодного довготривалого позитивного ефекту для області та її мешканців.

Зростання економічної потужності області вже можна побачити наочно: коштом релокованих підприємств кількість надходжень від сплати податку з доходів фізичних осіб збільшилася майже на мільйон гривень. Не забувайте, що 64% від цієї суми залишається у бюджеті тієї громади, на території якої здійснюється діяльність.

Наразі патріархальне, «буколічне» Закарпаття має шанс додати до своїх традиційних привабливих рис розвинену економіку та соціальну сферу. Хоча жодна людина в Україні не може радіти обставинам, за яких появилася ця можливість, тобто війні, втрачати шанс, що випав, через неефективність державного менеджменту чи відсутність драйву на місцевому рівні, буде невірним вибором.

Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

Наталя Іщенко, Київ – Закарпаття – Київ

Читайте більше про Закарпатття, яке розвивається в наших соцмережах — FacebookInstagram та Telegram.

0 #
# бізнес на Закарпатті # релокований бізнес # Україна після Перемоги