Війна

“Словаки щиро відкрили двері свого дому та душі для українців”: журналістка Габріелла Бровді про словацько-українські відносини під час великої війни

22 Березня 2023 483

Габріелла Бровді – українська журналістка зі словацьким корінням. З 1996 року працює на телебаченні та донедавна разом з командою знімала єдину в Україні словацькомовну програму – «Словацькі погляди». Після початку повномасштабного вторгнення багато спілкувалася зі словацькими колегами, розповідала про війну в Україні.

У нашій розмові Габріелла розповідає про україно-словацькі зв’язки, культурні стереотипи та інформаційну політику. Далі — пряма мова.

Brovdi F (1)

Повномасштабне вторгнення та допомога Словаччини

— Я була здивована, як людяно словаки прийняли українців, які рятувалися від російської агресії. На кордон приїхали звичайні люди з ближніх сіл, які на машинах забирали мам з дітками до себе додому, до сусідів. Багато хто безкоштовно віддавав свої будинки для проживання. Це й чехів стосується, які безоплатно відвозили українців зі словацького кордону аж до Чеської Республіки.

В мене особисто телефон розривався: всі знайомі питали, чим і як допомогти, пропонували виїхати.

Писав словак з Аргентини, словацький професор з Токіо і навіть один давній знайомий, з яким ми спілкувалися один раз багато-багато років тому: “Я не пам’ятаю, звідки я тебе знаю, але якщо тобі потрібна допомога — скажи мені це”.

І ця підтримка та готовність допомогти дуже відчувалися. Та що казати, якщо навіть Генеральний консул Словацької республіки в Ужгороді Павол Паніс особисто на машині перевозив дітей з інвалідністю та їхніх мам до кордону.

Словаки щиро відкрили двері свого дому та душі для українців.

Треба відзначити, що словацька влада — і президентка, і прем’єр офіційно підтримують Україну, а уряд надає і гуманітарну, і військову допомогу. От нещодавно передали МіГи. Є безліч благодійних фондів, які діють на території України, як-от “Človek v ohrozeni“, „Úsmev ako dar“. Як на маленьку країну з населенням понад 5 млн людей Словаччина дуже сильно допомагає.

Проросійські наративи у Словаччині дійсно є, але за моїми спостереженнями їх не так багато, принаймні у моєму колі спілкування.

Але зараз у Словаччині політична криза — парламент пішов у відставку, будуть дострокові вибори. Маю трохи побоювання з цього приводу, адже опитування свідчать, що проросійські сили стають більш впливовими.

Російські наративи та доступ до верифікованої інформації

— В Україні бракує медіа, котре б мовило словацькою мовою, розповідало про українські реалії, цікавих людей, туристичні родзинки. Програма «Словацькі погляди» на Суспільному була і є поки єдиним таким ресурсом.

Показовою є ситуація, котра склалася у 2014 році. У Словаччині дуже поширене кабельне телебачення, і людям безкоштовно у пакет додавали російські канали. Інформація саме з них ставала першоджерелом про події в Україні. Висновки очевидні – словаки піддавалися масовій пропаганді з боку росії і їхнє ставлення до України цим і пояснюється. Особливо це зачепило старше покоління, котре володіє російською й пам’ятає Радянський Союз. Молодше покоління вже краще фільтрує інформацію, хоча теж сприймає ті фейки які активно транслюються у соцмережах.

Я слідкувала за тим, як на словацькому телебаченні висвітлювалися події Революції Гідності. Добре, що були мої знайомі, котрі дзвонили й особисто питали про поточну ситуацію. Ніхто не розумів, що відбувається, багато хто був дезорієнтований тим, що транслювала росія. І мені доводилося пояснювати, що тут нема фашистів, тут не вбивають російськомовних тощо. Але не всі журналісти мали доступ до українських джерел, тому були різні репортажі. Наприклад, мої друзі з TV JOJ Катаріна та Марек Клекнери  щирі фанати України. Це подружжя, чоловік – оператор, жінка – журналістка. Вони були на всіх майданах у Києві, а також у Чорнобилі, на Донбасі та знімають дуже змістовні проєкти про українські реалії. Були й інші поодинокі журналісти, які їздили робити репортажі у “гарячі точки”

Звичайно, з початком великої війни кількість візитів словацьких кореспондентів зросла.

Тоді ситуацію дуже рятував і Олександр Дулеба, словацький політолог і великий фанат України. Під час Євромайдану він влаштовував невеликі зустрічі для журналістів та всіх охочих, де пояснював, що відбувається в Україні та всіляко боровся з фейками.

Пропаганда поширювалася не тільки через ЗМІ, а й через культуру. На території Словаччини до повномасштабного вторгення діяло кілька російських культурних центрів (Пряшеві, Братиславі). У таких закладах проводили культурні заходи – перегляди фільмів, концерти, вечори фольклору, також читання сучасної літератури. Росія надавала також багато стипендій, аби молодь зі Словаччини їхала навчатися у їхні виші. Таким чином РФ популяризувала себе через культуру і так намагалася виправдати своє ім’я у світі. 

Зараз доступ до інформації з боку українців є. В перші місяці повномасштабного вторгення словацьке суспільне телебачення на одному зі своїх каналів транслювало “Єдині новини”. Також словацькі канали користуються матеріалами великих інформаційних агенцій, як-от Reuters, Associated Press та інших, тому мають дуже якісні кадри та доступ до перевіреної інформації.

 

Brovdi F (3)

Що словаки знають про Україну?

— Це не новина, що у Словаччині є поділ на тих, хто після 2014 року підтримує Україну та тих, хто на боці росії. Причин цьому є багато.

По-перше, з 1993 року пройшло добрих 10 років, перш ніж громадяни Словаччини усвідомили, що Україна та росія – це дві різні країни.

Річ у тому, що для людей, які живуть поза межами нашої країни, важко розуміти її специфіку. До прикладу, коли ми чуємо, що людина приїхала з Міннесоти, мало хто уявляє, де це. Зате всі знають, що це десь у США. Приблизно так само вийшло з країнами СНД. Багато хто досі думає, що Україна – це десь в СРСР. Для багатьох словаків українці – це вихідці з Радянського Союзу, для них що українець, що росіянин – це одне й теж, котре описують словом – «rusky».

З часом сприйняття змінилося, адже про Україну почали більше говорити. Люди більше чули про сусідню країну, у їхній пам’яті вже відкладалася інформація про її особливості.

По-друге, ще з 90-х років у Словаччині почали говорити про українську мафію та контрабанду. А по-третє, українці почали їздити на заробітки у Чехію і Словаччину. Звичайно, вони говорили про себе як про українців, а не росіян.

Зараз, я впевнена, люди чітко розуміють, що Україна — не росія. І, у зв’язку з війною, їх мало хто може сплутати.

Про відмінні та спільні риси українців та словаків та культурні стереотипи

Коли йдеться про відмінні риси, першою на думку спадає педантичність словаків. Там дуже сумлінно ставляться до своїх робочих обов’язків. Коли тобі потрібна допомога з якимись довідками в державних органах тощо, то немає принципу «віддячити», як у нас заведено. Для словаків якісь подарунки від клієнтів – неприпустиме явище.

Спільне в тому, що словаки, як і українці, дуже щирі та завжди готові допомогти. Вони ставляться з розумінням до чужих проблем. Якщо ти звернешся по допомогу, то отримаєш її.

В Україні побутує стереотип, що словаки скупі. Але ті, з якими я зустрічалася, були щедрими, гостинними та дуже класними людьми. Допомагали навіть у дуже критичних ситуаціях.

Загалом у Словаччині люди живуть спокійніше. Дуже впадає у вічі, коли вперше туди потрапляєш, що ніхто нікуди не поспішає, все робиться чітко та розмірено. Часом я це сприймаю як уповільнений фільм. Словакам теж незвично спостерігати за нашим темпом життя. Адже, окрім основної роботи, у нас багато хто має ще й підробітки. Тому в нас всі кудись поспішають. У Словаччині людина зазвичай працює на одній роботі й повністю їй віддається.

Словаки говорять, що українці – співучий народ. Хоча такої любові до фольклору, як у Словаччині, в Україні немає. Коли я в 1993 році потрапила у Словаччину, для мене було культурним шоком побачити таку любов до своїх традицій. Там дуже багато фольклорних фестивалів, вони дуже велелюдні, туди приходять всі – від найменших до найстарших. Майже у кожному населеному пункті є свої народні колективи для різних вікових груп. Здається, відколи дитина тільки починає ходити, вона вже починає відвідувати такі гуртки. Люди це дуже люблять, просто живуть цим. Так вони зберігають свої традиції, ідентифікують себе, розвивають та передають це майбутнім поколінням. Такій любові й повазі до свого українцям варто вчитися.

Є частина словаків, які люблять Україну, і були тут не один раз. Є такі, котрі не були тут жодного разу, хоча ми й сусіди.

Деякі з них бояться сюди приїздити, адже ще з 90-х у свідомості людей побутує стереотип про українську мафію. Зараз ця думка потроху відходить. Раніше їздили до нас в робочих питаннях або на шопінг, адже тут дешевше. Ясно, що зараз до України їздять або волонтери, або кореспонденти. 

Мої українські колеги питали мене, що словаків так цікавить в Україні, навіщо вони сюди їздять? Я довго думала і зрозуміла, що їм вдома не вистачає адреналіну. А тут його – на кожному кроці.

Чому українцям варто відкрити для себе Словаччину

Це країна замків і палаців, туди можна їхати не тільки на шопінг. Тут багато відомих в цілому світі печер, озер, гарні гори. Тут люди бережуть свої традиції та звичаї, національні надбання. Тут багато музеїв, передусім етнографічних. Це дуже релігійний народ. І досі люди, які живуть у гірських селах, у Татрах, йдуть на літургію у національних костюмах.

Словаччина – цікава і спокійна країна. Якщо є можливість відвідати її, то це однозначно варто зробити.

Гичка Галина, Varosh

Фото: Ukraїner

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — FacebookInstagram та Тelegram.

0 #
# габріелла бровді # словаки україни # словацька спільнота