СПЕЦПРОЕКТ

Словаки: історії вчителів, які переїхали на Закарпаття із Словаччини

Відносини між країнами в історіях (не)звичайних людей

Ян Поханіч, Валерія Кізакова, Світлана Сурова, Дагмар Кралікова та Ева Дюрошова – п’ятеро вчителів, які переїхали до Ужгорода з різних міст Словаччини. Усі вони у різні роки та за різної мотивації подалися на державну програму, пройшли конкурс на викладання за кордоном та за наявністю вакантного місця, потрапили до Ужгорода.

Хтось із них тут два роки, а дехто – дев’ять. У кожного – власне бачення навчального процесу, успішності учнів, життя в Ужгороді, розуміння України. У кожного з них – своя історія.

105

Ян Поханіч

Пан Ян в Ужгороді живе вже 7 років. Має контракт ще на рік, але наступного року йому якраз випадає взяти першокласників і вчитель вважає, що буде справедливо бути з ними до завершення початкової школи, тобто до 4 класу. Окрім того, має й деякі плани, котрі хотів би реалізувати саме тут.

З Ужгородом вчитель познайомився ще задовго до цього. У 2004 році грав тут у футбол. Колись існувала команда «Лотос Ужгород» і він їздив щоразу на футбольні матчі.

– Я вважаю, що культурні діти можуть створити культурне суспільство, тому з ними потрібно займатися – ходити у музеї, в замок, на концерти, спортивні події, – переконаний вчитель. – Маю багато друзів митців, тому часто буваю в різних майстернях, на виставках, у філармонії. Людина повинна жити культурним життям. І всім кажу, що Ужгород – це культурне місто, де зустрічаються різні генерації – не тільки старші люди, але й діти.

Вчитель каже, що словацькі та українські діти для нього однакові і що все залежить від того як дорослі впливають на них, в якому середовищі вони ростуть.

– Дуже велике значення має те як вчитель ставиться до дітей, – каже пан Ян. – Якщо він їм відкриється і дасть зрозуміти, що він на їхньому рівні, тоді діти звикнуть до того, що вчитель такий як вони і поступово відкриються перед ним. Якщо це не вдасться зробити одразу, то діти закриються і щось змінити буде важко. Завдання вчителя – відкрити дитину і запропонувати їй дорогу, направити її чи то в мистецтво, чи то в математику, хімію, а може навіть в астронавтику. Для того, щоб було цікаво працювати, треба шукати нові можливості, нові розваги. Я пишу казки, але підключив вже до цього і дітей. Мене цікавить мистецтво, тому і діти ходять зі мною у різні музеї, на вистави у театр. Це є співпраця. Це розвиток не тільки дітей, але й мій.


Одна з проблем ужгородців, на думку, пана Яна, – це пунктуальність. Часто вони не дотримуються зазначеного часу та можуть прийти на зустріч на півгодини, а то й на годину пізніше. А от порозумітися з українцями не викликає жодних проблем, якщо ви не вдаєте з себе когось, ким не є насправді.

– Українці і словаки дуже привітні люди, відкриті, щедрі і хочуть працювати. Для них не є проблемою кудись поїхати – чи рано, чи у свято, чи ввечері, бо для того, аби чогось досягти, мусимо працювати. Не чекати певного часу, а рухатися і робити тоді, коли в цьому є необхідність, – каже вчитель.

109

Світлана Сурова

З усіх вчителів-словаків в Ужгороді пані Світлана Сурова в місті найдовше – вже дев’ятий рік. Вчителька почала свій третій чотирирічний період. Переїхала до Закарпаття з міста Міхаловце.

– Я не бачу абсолютно ніякої різниці між словаками та українцями. Ми живемо дуже близько один до одного, – розповідає вчителька. – Мені в Україні дуже подобаються пісні. Але і словацькі теж гарні. Люди тут приємні, а якщо порівнювати дітей, то вони всюди однакові. Якщо людина викличе у них мотивацію і бажання вчитися, то вони будуть вчитися. У початковій школі взагалі дуже важливо дати дітям поштовх, щоб вони хотіли навчатися.

Пані Світлана каже, що рада українській освітній реформі, бо з нею навчальний процес стає простішим, цікавішим та ефективнішим. Що ж до української мови, то поки сама її не вивчила, хоча розуміє та читає без жодних проблем. Любить українську музику і спів.

– Українці дуже милі, доброзичливі, уважні, дякують. Деякі словаки могли би цьому повчитися. А Ужгород – це гарне історичне місто, воно дихає історією, має добру енергетику. Ходіть до замку, гуляйте вуличками та кав’ярнями. Всім раджу, – з посмішкою каже пані Світлана.

101

Валерія Кізакова

Пані Валерія в Ужгороді живе вже третій рік. Коли переїхала з 10-тисячного Свідніка, то одразу стала класною керівницею першого класу. Каже, що ніколи не порівнює українських та словацьких дітей, бо усі вони особливі по-своєму, непорівнювані.


– Ужгород мені дуже подобається, тут є багато культурних пам’яток. У вільний час з колегинями відвідуємо їх. Та й в цілому місто дуже гарне та історичне, – розповідає пані Валерія. – Думаю, що Ужгород і Свіднік схожі і знаходяться не далеко одне від одного – якихось 100 км від кордону. Життя є приблизно схожим, хоча Ужгород – більше місто. Мені тут добре, житло добре, колектив дуже хороший. Всі колеги допомагають нам.

Коли пані Валерія почала працювати в ужгородській школі, то реформа освіти ще не була втілена, тому і навчання відбувалося за старою програмою. Порівнюючи її зі словацькою, вчителька зауважує, що українським учням значно важче, програма складніша. І вона має надію, що зміни в українській школі її полегшать.

– Ми маємо багато спільного. Ми однакові народи, немає ніякої різниці. Українці, на мою думку, більш добросердечні, добродушні, добріші. Що ж до української мови, то я її розумію і трохи розмовляю. Багато хто з колег розмовляє словацькою і це теж полегшує спілкування. Українська мова доволі важка, але азбуку знаю, тому можу читати та перекладати, – впевнено додає пані Валерія.

083

Дагмар Кралікова

Пані Дагмар вчителька другого ступеня, вона навчає словацькій мові 5-11 класи. Живе в Ужгороді вже чотири роки. Наразі працює лише з 8 та 9 класами.

– За подібними програмами я працювала в Румунії та Угорщині і у порівнянні з тими дітьми, українські краще вчать словацьку. Може це пов’язано з тим, що вона теж є слов’янською і більш зрозуміла, ніж, до прикладу, угорцям. Для мене ті поїздки були викликом, адже я хотіла порівняти, яка є ситуація з словацькою нацменшиною у цих країнах. Була дуже здивована, коли дізналася, що в нашій словацькій школі в Ужгороді є доволі небагато дітей, які мають батьків-словаків. Більшість учнів приходить до школи не знаючи жодного слова словацькою. Поступово знайомляться зі словацькою мовою, літературою, реаліями. Потім можуть вступати до словацьких навчальних закладів. Тому в цій школі справді є потреба. У наші часи, коли світ глобалізується, добре, що ми можемо краще пізнати один одного, – переконана вчителька.

Ужгородськими школярами пані Дагмар задоволена. Каже, що більшість шіковні (ред. – швидкі, спритні), добре розуміють текст, читають з розумінням теми, хоча й мають невеличкі проблеми з граматикою і правописом, але в цілому вчаться на хорошому рівні.

– Ужгород дуже гарне місто, гарний історичний центр. Мені подобається, що тут, так само як і в моєму рідному місті Братислава, є ріка. Можна посидіти, почитати книгу, порозмовляти з приятелями. Маєте дуже гарну пішохідну зону та будівлі. Особливо будови періоду Австро-Угорщини. Видно тут і архітектуру першої республіки, – розповідає пані Кралікова.


113

Ева Дюрошова

Пані Ева живе та працює в Ужгороді вже другий рік. Вчителька приїхала з Банської Бистриці. До Ужгорода викладала в університеті і в методичному центрі для закордонних словаків. Зокрема працювала з словаками у Сербії, Хорватії, Румунії, Угорщині та Польщі.

– Я довго працювала зі словаками за кордоном і відчула потребу допомагати їм зберегти мову. Подала папери на конкурс від Міністерства освіти і так потрапила в Ужгород. Все життя в Україні є абсолютно інакшим. Дуже багато речей, які працюють у Словаччині, тут не працюють зовсім. І з цього виходять певні речі як діти поводяться у школі, як реагують, якщо щось кажу. Все діє лише 3 дні, а потім втрачає силу. Тому це було досить складно для мене. Але мушу сказати, що тут є багато дуже приємних речей. Ужгород – гарне місто, люди приємні, ідуть назустріч, допомагають, – запевняє вчителька.

На думку пані Еви у словаків та українців однаковий менталітет. Хоча другі їй здаються більш експресивними, але хід думок близький. Жінка вважає, що з німцями, англійцями та західно-європейцями словакам порозумітися важче.

– Ми з вами маємо багато схожих проблем – як і в загальному по країні, так і людських. Люди можуть часто допомагати один одному, але можуть бути і байдужими. Ви мусите познайомитися з людиною, бо поки не знайомі, то тримаєте відстань. Про словаків завжди казали, що вони досить гостинні, доброзичливі, але ми теж починаємо ставати такими як ви – якщо когось не знаємо, то спочатку тримаємо відстань, – каже пані Дюрошова.

На думку вчительки, закарпатський діалект є ближчим до словацької, ніж українська мова, а тому зрозуміліший.

– Багато слів маєте з польської мови, з російської. Дещо вдається порозуміти. Поступово це «налипає» на мене. Так як діти навчаються словацької, так і я тепер вже можу нормально спілкуватися з батьками. Деякі слова, звісно, не знаю, мушу перепитувати. Тому не тільки учні, а й батьки вчать мене українській мові. Маю книги, котрі перекладаю. І що цікаво, в Ужгороді частіше чути українську музику, ніж у Словаччині словацьку. Маю таке відчуття, що у нас більше лунає західна – європейська, американська. І в ресторанах, і на вулицях, – вважає пані Ева.

003
125
205

Насамкінець, дуже радимо вам переглянути нашу відеоісторію про словацьких вчителів, які полюбили Ужгород, Закарпаття та Україну.



Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

1559804758 660x255

Росана Тужанська

Фото та відео: Антон Рижих

112 #
# вчителі-словаки # словаки # словацька школа # ужгород