Life

Чому військові люблять котиків? Павло Прижегодський “Гітарист”

11 Серпня 2022 821

Йому 27. Він був у Парижі. Об’їздив ще з пів Європи та майже всю Україну з гітарою в руках. 

До повномасштабного вторгнення очолював Закарпатський осередок БУР, а потім став асистентом керівника БУР. Координатор волонтерів на концертах та фестивалях. Друг, добряк, музикант та душа будь-якої компанії.

Зараз волонтер Павло Прижегодський з Мукачева військовий на “передку”. Аеророзвідник. Служить у 68 єгерській бригаді. 

Дав присягу на вірність українському народові й захищає його з дронами в руках. Досі жартує, пише пісні й каже, що це “найкраща робота, якби тільки не щосекундний ризик  померти”. 

Це наша перша розмова з серії “Чому військові люблять котиків?” про життя наших захисників на передовій, мрії, жарти та плани після Перемоги.  

Myr 1

 

—  Чому пішов на фронт? Ти ж волонтер з досвідом, міг допомагати поставками необхідного тощо.

—  24 лютого я зустрів у Києві. Так вийшло, що в перший же день ми з подругою евакуювалися у Львів. Там, я став працювати в одному з волонтерських штабів, де очолив гуманітарний напрямок. Згодом повернувся до роботи в БУР, де займався мілітарним забезпеченням армії. Так могло тривати й далі, але мене не полишало відчуття відірваності від реального стану справ. Поки моя країна здригається від вибухів, я сплю в м’якому ліжку й зранку п’ю каву з круасаном. 

Я розумів, що по закінченню війни в мене буде питання до самого себе де я був? 

Ти розповідав про веселу історію того, як став на облік. Як це було?
—  Річ у тім, що я зареєстрований в Мукачівському військоматі. Будучи у Львові, я був не дуже впевненим, що зі мною вийдуть на зв’язок з Мукачева. Тому я вирішив стати на облік у Львові.  Але тут мене не захотіли брати, сказали, щоб я приходив або з повісткою, або не приходив взагалі. Але я прийшов. Паралельно зареєструвався як ВПО, щоб вже точно стати на облік. Звичайно, це формальність, але статус біженця з Закарпаття таки добряче повеселив працівників військомату (усміхається). 

Загалом, висновок, якщо хочеш служити  будеш. 

Pavlo 1

—  Будні війни —  це що?

—  Для кожного солдата будні виглядають по різному. Мій підрозділ  очі війська, ми літаємо, оцінюємо оперативну ситуацію, виявляємо позиції ворога. Це все супроводжується обстрілами та пірнанням у бліндажі. Робота наша  це дуже дивне поєднання буденності з унікальним різноманіттям. Кожен день ми робимо одне й те саме, але отримуємо різні результати.

Якби не ризик померти  це була б найкраща робота у світі.

На якій лінії фронту воюєте? 

—  Ми працюємо на самому нулі. Подекуди позиції ворога можуть бути на відстані 70-300 метрів від нас. Тож ми у повному обсязі відчуваємо, що таке російсько-українська війна.

 

—  Що за люди твої побратими?

—  Наша бригада молода, була сформована вже після вторгнення прямо на полігоні з перших мобілізованих. Коли я приїхав сюди  мені здалося, що я потрапив у родину. Всі всіх знають, а якщо навіть і не знайомі, то точно мають спільні спогади з подій.
Хлопці абсолютно різні. Хтось прийшов добровольцем, когось мобілізували, а хтось повернувся з-за кордону, щоб боронити країну.

Дуже цікаво спостерігати, як ми з формування, яке на початку більше нагадувало повстанську армію, перетворюється на професійне військо, яке використовує найкращі світові практики для ефективного нищення ворога.  

Твій позивний “Гітарист”. Чи маєш час грати на гітарі та співати зараз? 

Гітара то мій маленький символ мирного часу. Я поїхав з Києва без неї, тож потім її мені прислали поштою. Коли мобілізувався, то історія повторилась, але за іронією долі на війні я рідше граю через брак часу та сил. Проте, почав  писати більше віршів та пісень. Нотую в окопах на телефоні текст, а потім підбираю музику. Можливо, після Перемоги матиму невеличку концертну програму фронтових пісень та віршів.
У спів я вкладую емоції, які тут, на фронті, дуже полярні, щоразу співаю під настрій.

Коли сумно, то сумно до відчаю, коли весело, то так, що хочеться жити на повну.

— Ти волонтер з досвідом та зв’язками, чи всі потреби твого підрозділу закриваються швидко й без проблем?

Ми маємо таку зброю, якої в орків ніколи не буде волонтерів.

— При такому рівні єднання суспільства, технічне забезпечення підрозділу настільки стрімке, що у прямому сенсі кожен день війни грає нам на руку.
Дечим мені допомагають мої друзі та колеги з волонтерського середовища, але, крім того, майже всіх бійців підтримують їхні друзі, родичі, колеги, громади.

Наша армія вже ніколи не буде погано забезпеченою.
А ще я якось спромігся набрати кілька кіло на війні. А як ні, якщо від волонтерів приходить така кількість їжі? (усміхається).

Твої друзі-волонтери влаштовують на Закарпатті благодійні концерти, аби тебе підтримати. Як тобі їхня ідея?

Коли я мобілізувався, багато друзів почали питати, як можна нам допомогти. Деякі почали допомагати навіть не питаючи (усміхається). Врешті назріла ідея просто відкрити рахунки, і використовувати кошти для закриття наших потреб нашої бригади. За більше ніж місяць було проведено вже кілька концертів, літературників та аукціонів. Я відчуваю неймовірну подяку кожному, хто це робить. Навіть важко підібрати слова, щоб описати всі свої емоції.

У мене є добра подруга — Наталка з Дніпра, з якою ми планували робити музичний фестиваль на Закарпатті. З початком війни вона з дітьми вирішила переїхати на захід України, і я запропонував їй трохи пожити у мене вдома, поки я на фронті. Водночас вона вирішила максимально з користю використати свій час у Мукачеві, і організувала одразу два заходи на підтримку нашого підрозділу.
Концерт у Мукачеві я дивився майже в прямому етері й це було просто “вау”. 

Myr 2

В чому зараз найбільша проблема у забезпеченні? На що збираєш гроші?

Потреби завжди змінюються, бо дрони збивають, машини ламаються, техніка виходить з ладу. Це війна. Тому, з великою ймовірністю від цього моменту до моменту коли цей текст буде опубліковано,  все зміниться тричі. Ми постійно  потребуємо дрони, бо це розхідний матеріал. Дуже дорогий, але все ж розхідний. Про всі актуальні потреби я пишу у своєму Інстаграмі

Pavlo 2

Чи змінилося почуття гумору за ці місяці? Чи збереглися змога сміятися та радіти? З чого смієтеся?

Без жартів тут було б дуже важко. Іноді буває й чорний гумор, стосовно ворога він завжди такий. В один момент ми можемо сміятися та насолоджуватись життям, а в наступний потрапити під обстріл і дивом вижити. У такі моменти стає не до жартів.  

Що хочеш читати в повідомлення або чути телефоном від цивільних зі Закарпаття?

Завжди хочеться чути, що всі мої брати та сестри, земляки, закарпатці та всі українці  живі та здорові. А також, завжди прошу всіх друзів реагуйте на повітряні тривоги! Ви маєте неймовірну можливість бути попередженими про небезпеку. Тим не можна нехтувати. В нас стан тривоги завжди, прилетіти може будь-коли й будь-куди, тому бережіть себе!

Pavlo 8

За чим найбільше сумуєш вдома?

За друзями. Можу назвати себе щасливчиком, бо, по-перше, в мене дуже багато прекрасних друзів, яких я сильно люблю. По-друге, маю удачу потрапити у бригаду до мого хорошого друга та брата по духу. По-третє, тут вже до мене навідувались друзі волонтери. Деякі приїздять регулярно. 

Ти вважаєш себе героєм?

Я вважаю, що сьогодні кожен українець, який робить внесок в нашу перемогу герой. Ті, хто плете сітки, пакує медикаменти, розвозить гуманітарну допомогу, селить у себе внутрішньо переміщених осіб. Всі герої.

Для мене моя присутність на фронті просто частина мого шляху боротьби за краще майбутнє України для моїх дітей. Не більше.

Україна після Перемоги це ….

Це прекрасна, незалежна країна зі своєю унікальною ідентичністю. Я хочу, щоб кожен українець пишався нею, любив та робив все для її розвитку з таким же ентузіазмом, як зараз всі роблять усе для перемоги. Ми точно переможемо, бо ми нація незламних.

Я щасливий жити у час, коли після сотень років поневолення, ми таки виборюємо справжню незалежність.

Myr

Бліц питання для військового:

Найбільший трофей війни?

Досвід і навички. Я навчився водити машину, керувати дроном, про навички кризового менеджменту взагалі мовчу (усміхається). 

Скільки цуциків на позиціях?

Цуциків на позиціях нема, лише бойові пси, які готові рвати ворога за рідну землю. 

Який рингтон на телефоні?

Без звуку. 

Чому військові люблять котиків?

Бо вони надзвичайно милі. Кажуть, що у темні часи найкраще видно світлих людей, так ось, у потоці жаху прекрасне стає набагато помітнішим.

Дякуємо Тобі, Павле, за захист! Пишаємося!

Допомогти Павлу можна, давши пару гривень на дрони тут

Галина Гичка, Varosh

Фото: з соцмереж Павла Прижегодського. 

Про героїв наших днів читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш FacebookInstagram та Тelegram.

0 #
# військові # військові з Закарпаття # Павло Прижегодський