Публікуємо подорожні нотатки нашої Тетяни Лесюк про нещодавну поїздку Міжгірщиною. Пакуйте наплічники і гайда на Міжгірщину, бо ж це не тільки “місцина одного озера” (Синевирського, – ред.).
«Так ніхто не кохав». Усе ж Володимир Сосюра мав рацію. Але в мене своя правда, бо ж любити можна по-різному, і це не лише про людей. Днями долучилася… Ні, не так… Днями прожила один день як горянка. Завдання було: побачити, відчути, доторкнутися.
Чи то зірки так зійшлися, чи комунікаційна менеджерка Галина Гичка, як справжня профі, напередодні розповіла все так, що сумнівів не залишалося: треба їхати. Я взяла участь в престурі ““Інтерпретаційна культурно-пізнавальна мандрівка “Синевир. Горяни””. Це проєкт, який втілює новостворена Синевирська ТГ.
Головний меседж – розповісти й показати туристам край по-новому та зруйнувати стереотип про “громаду одного озера”.
Отже, повертаюся до дня, який залишив горянський слід у душі львів’янки. І так, о 7:00 вже була туристкою. Перша зупинка – Воловецький перевал. Мали зробити фото. Але яке там фото, коли на це не було часу?! Тільки-но групою вийшли на оглядовий майданчик – я втратила лік. Ранковий туман у горах надто вабив. Здавалося, розчинилася в природі, вдихаючи свіже гірське повітря. Гадала: це найкращий краєвид. Помилилася. Ще прекрасніше було на першій локації.
Далі мандрували вже з Мар’яною Місик, проєкт-менеджеркою та екскурсоводкою. Тільки людина, закохана в свій край, справжня закарпатка (її дідусь був бокорашем) може так розповідати про горян. «І спершу було Слово… або як все починалось!» Дорогою до Синевирського перевалу розповіла, як і коли поселилися перші жителі. До слова, проєкт “Синевир. Горяни” – не просто туристичний маршрут, а мандрівка вражень, поділена на блоки.
Перший із нашої горянської історії – “Синевир. Духовність”. Екскурсоводи дають можливість “наблизитися до Бога”: побачити храми, намолені віками, каплички, де відчувається особлива енергетика, доторкнутися до чудотворних ікон. Ми ж відвідали храм-ротонду, в якій є ікона з Афону “Скоропослушниця”.
До речі, ви знаєте, що в горах бувають дива? Ось приклад! Ми хотіли подивитися на храм ізсередини. Пані Мар’яна запропонувала зробити це на шляху додому, бо слід почекати, аби відчинили. Уже встигли похнюпити носа, аж тут – чоловік із в’язкою ключів. Керівниця проєкту каже: «Невипадково ікона “Скоропослушниця” виконала прохання враз».
Наповнена справжньою духовністю, я мимоволі ступила на інший туристичний маршрут: “Синевир. Промисли. Нове життя давніх ремесел”. Продовжила слухати вражаючу розповідь про відважних бокорашів та філософський трактат туристичного об’єкту “Долоня бокораша”. А ви знали, скільки мініскульптурок на Синевирському перевалі? Фотографувалися ледь не на кожному кроці. І всі такі цікаві… Я щонайменше нарахувала чотири.
Наступна локація – Музей лісу і сплаву. І не просто музей. Ми змогли не тільки почути, а й відчути, як жили та трудилися плотогони. Бо ж безпосередньо торкалися до історії. А екскурсію-інтерпретацію провів Юрій Бабічин, працівник національного парку “Синевир”. Пан Юрій відповів на всі запитання. Зокрема, зазначив: «Особистий досвід дає емоції. Запитання – неодмінна складова методу інтерпретаційної екскурсії. І якщо немає особистого досвіду відвідувача, то з погляду роботи екскурсовода, це зайва робота».
Ще одна локація, де привідкриваються сторінки минулого – “Лінія Арпада”. І, як зазначила пані Мар’яна, це місце, де рани війни не заживають. У туристів є можливість на маршруті “Синевир. Історія” відвідати музеї “Батьківська хата”, “Синевирська поляна”, побачити історичні кордони зниклих держав, єврейські пам’ятки.
Найпопулярнішим туристичним об’єктом усе ж залишається озеро Синевир. У цю місцину кожної пори можна закохуватися по-новому. Магічність оковує з першого слова екскурсоводки Віри Ніроди. Розповіла легенди озера. Не буду спойлерити, краще самим почути. До речі, за мотивами однієї з таких навіть зняли містичний фільм “Синевир”.
Нагуляли апетит нівроку. Свіже гірське повітря й круті схили, якими добиралися до озера, зробили свою справу. Остання локація з нашого маршруту – колиба, де нас почастували традиційними стравами: полонинський суп, сало, банош із бринзою, кремзлики… Усього й не перелічиш! А ще провели майстер-клас із приготування національних страв.
Гори… Кухня… Не вистачає музики! Троїсті музики зробили наш день. Ми не тільки слухали, а й співали, ще й ексклюзивні коломийки. Такі на просторах інтернету “не гуляють”. Слова дуже давні, їх віднайшли та записали в синевирській бібліотеці місцеві дівчата. Тут справді бережуть традиції.
Четверта складова проєкту дбає саме про це – “Синевир. Традиції. Зануритися у культуру”. Адже є унікальна нагода побачити, як місцеві жителі святкують Різдво та Великдень, як готуються до різних фестивалів. Горяни навчають танцювати коломийки й грати на трембіті й просто дають можливість відчути себе тут своїми.
Усі мандрівки починаються із Синевирського перевалу. Маршрутів поки чотири, але згодом неодмінно з’являться ще. У кожному – від 8 до 10 туристичних об’єктів. Розробники проєкту створили інтерактивну мапу. З її допомогою кожен турист може скласти авторський маршрут із тими об’єктами, які ваблять найбільше. Однак щиро рекомендую не оминати жодного. Варто пройтися всіма нетиповими маршрутами, аби сповна зануритися в культурне середовище.
Днями мають запустити сайт, де можна переглянути відеоролики про різні інтерпретаційні екскурсії, за допомогою мапи самостійно скласти маршрут, прочитати публікації про мандрівки, переглянути галерею зі світлинами та й загалом дізнатися довідкову інформацію.
“Мандрівка вражень” – не просто проєкт. Це – величезний механізм, який запустили ініціативні люди, котрі прагнуть берегти традиції, розвивати свій край, дарувати іншим незабутні емоції. Їх справді отримала, бо прожила день як горянка…
Тетяна Лесюк, Varosh
Проєкт “Інтерпретаційна культурно-пізнавальна мандрівка Синевир. Горяни” реалізується в межах партнерської програми “Культура. Туризм. Регіони” за підтримки Українського культурного фонду, Державного агентства розвитку туризму.
