Люди

Юліанна Федько: Моя мета – забезпечити вагітній жінці комфортну вагітність

5 Квітня 2021 4 882

Юліанна Федько – лікар, акушер-гінеколог, завідувачка приватної жіночої консультації клініки “Асклепій”. До неї звертаються пацієнти, які хочуть отримати максимально повну фахову гінекологічну консультацію; ті, хто планує вагітність; завагітніли і бажають мати “свого” лікаря, з яким контактуватимуть та почуватимуться комфортно впродовж усього періоду вагітності; пари, котрі бажають подолати проблему непліддя; жінки, які хочуть чи вже користуються послугами інтимної контурної пластики.

Юліанна – перша на Закарпатті гінекологиня, яка наважилася створити в інстаграмі публічну платформу для обговорення серйозних тем, пов’язаних із жіночим здоров’ям. Наразі понад 14 тисяч фоловерів отримують професійну, достовірну і перевірену інформацію, засновану на прикладах сучасної доказової медицини, а також відповіді на популярні питання, які не потребують особистого прийому в лікаря.

І щоби портрет лікарки був довершеним, слід додати ще кілька штрихів: вона надзвичайно приємна і харизматична особистість, красива жінка, мама непосидючого 4-річного сина й донька відомого акушер-гінеколога Руслана Федька. Хоча якраз останнє – факт, який Юліанні Русланівні доводилося часто приховувати, будуючи власну гінекологічну кар’єру. Про це і не тільки – в інтерв’ю.

Doctorfedko (5)

— Підозрюю, у вашому випадку не має змісту запитувати, ким ви мріяли стати в дитинстві чи яким чином визначилися з професією?

— Я змалку знала, що хочу бути лікарем, але, спостерігаючи за робочим графіком батька, де-не-де закрадалася думка: а може все ж таки податися в журналістику? Професія акушер-гінеколога – це повна відсутність вдома, цілодобовий зв’язок із вагітними, шалена відповідальність, неможливість спланувати вихідні. Але, підростаючи, я розуміла, що акушерство і гінекологія найцікавіші тим, що на очах лікаря зароджується чудо. У моїй професії люди не страждають, бо я допомагаю їхньому щастю. І я щаслива, що працюю саме в цей час, у цей світовий період. Бо зараз ми не кажемо жінці, що її яєчники ніколи не зовулюють і що вона ніколи не зможе завагітніти. Ми обираємо іншу риторику – шанси завагітніти дуже низькі, але це не остаточний діагноз. Колись я читала допис однієї із топових репродуктологів України Ксенії Хажиленко: «Ти ніколи не знаєш, де пройде той життєдайний дощ і зацвіте ця квітка». Ось цим, власне, і цікава моя професія, тому я її обрала. У роботі з вагітними пересікається багато спеціальностей. Тому тут неможливо досягти якоїсь межі і розслабитися. Тут потрібно вчитися постійно, і це якраз той драйв, який мені до вподоби.

А ще, на мою думку, визначальними у виборі професії є люди, яких ти зустрічаєш у житті. Окрім батька, у мене на четвертому курсі медичного факультету була прекрасна викладачка Оксана Олександрівна Корчинська. Такий викладач повинен бути в кожного студента. Вона надихнула і дала того потрібного копняка, який визначив мій вектор у бік гінекології.

— Ви були активною студенткою, стипендіаткою Фонду Віктора Пінчука. Не було бажання розпочати будувати кар’єру в столиці?

— Є таке бачення, що добре там, де нас нема. Всюди треба працювати однаково. Якщо ти маєш достойну команду, то можеш досягати успіхів будь-де, незважаючи на географічне перебування. Пишаюся, що знайшла таких однодумців в “Асклепії”. Окрім Ужгорода, я періодично веду прийоми у Львові. Так от тамтешні колеги захоплюються, наскільки в нас крута команда. Це відповідь на питання, чому я тут.

— Вважається, що приватна установа дає лікарю більше можливостей для маневру, ніж державна. Як ви потрапили до клініки, заснованої подружжям Андрашків, які ідеї вам вдалося реалізувати в “Асклепії”, а що в планах?

— Історія про те, як я потрапила до “Асклепію”, дивовижна. Я взагалі не планувала йти в приватну медицину. Але якраз такі випадкові моменти є доленосними і вирішують дуже багато поворотів у нашому житті. Уявіть собі: в 2018 році ми з подругою пили каву в кав’ярні. А за сусіднім столиком сиділи Інга Олександрівна, співзасновниця клініки, і Христина, директор. З Інгою Олександрівною ми здавна були знайомі, я відвідувала її як лікаря естетичної медицини, ділилася із нею студентськими успіхами. Виявляється, вона за мною спостерігала і ця пропозиція прозвучала ось так несподівано, у кав’ярні. Для мене “Асклепій” був чимось неймовірним. Мені там подобалося все. На той час у них діяла проста амбулаторна гінекологія, а жіночої консультації не було. Мені належало її запустити. Я навіть не радилася з татом – у вівторок ми з Христиною зустрілися в клініці, відразу вийшло “комбо” і зі мною відразу підписали контракт. І це було дуже правильне рішення. Тут працює молода команда, яка готова щось змінювати і створювати новий продукт для пацієнтів.

Першою моєю ідеєю була відкриття приватної жіночої консультації. Тоді в Ужгороді такого ще не було – щоб із видачею листка непрацездатності і таке інше. Ми пережили сотню перевірок, пояснень, але все вийшло. І розпочали багато векторів роботи: почали спеціалізуватися на якісній і правильній пренатальній діагностиці, на комфортному та зрозумілому прийомі гінеколога, без залякувань та із розумінням,  а також – на інтимній пластиці. Це був шок і сенсація для Закарпаття. Але дуже швидко до нас потягнулися люди.

Наразі в нас набирає обертів напрямок “Лікування непліддя”. Це якісне діагностування та лікування, що відповідає європейським стандартам. І я роблю все, щоби жінка, яка приходить за гінекологічно-акушерськими послугами в “Асклепій”, отримала такі ж послуги в Ужгороді, як в Ізраїлі, Штатах чи Лондоні. Вектор нашої роботи дуже різносторонній: від пренатальної діагностики – до вирішування важких гінекологічних ребусів, як-от допомога жінкам із повторюваними втратами вагітностей. Наприклад, у мене була пацієнтка, яка мала 8 викиднів підряд. Ми наче спільно виношували вагітність і, слава Богу, все гаразд, народилася дівчинка.

Doctorfedko (7)

— Яку мету ви переслідуєте як акушерка-гінекологиня?

— Моя мета – дати вагітній жінці комфортну вагітність. Тобто надати жінці максимальний сервіс, щоби вона ні про що не хвилювалася, почувалася захищеною, вчасно отримувала всі вказівки, як їй поводитися у будь-якій незрозумілій ситуації. Є телефони, цілодобовий вайбер-чат, куди можна поставити будь-які запитання. Ви повинні насолоджуватися періодом виношування дитини, виконувати необхідні рекомендації, вчасно попереджати, якщо щось турбує, а про решту подбає твій лікар.

Ще я хочу, щоб Ужгород не пас задніх у плані прогресивних практик і досліджень. Тому транслюю досвід інших країн та поважних вчених. Я багато читаю, можу пояснити медичні речі мовою пацієнта, намагаюся тримати руку на пульсі всіх світових новин у своїй галузі і впроваджувати їх у роботу. Один із тих учителів, які мене надихнули, – Олексій Соловйов. Це гуру пренатальної діагностики і він часто повторює: якщо тобі вдалося врятувати бодай одне життя, то рік прожитий недарма. Я не реаніматолог, але я знаю, що спільними зусиллями нашої команди зародилося не одне диво-життя і зародиться ще багато. І буде комфортно проведена вагітність, і успішно народиться дитинка. А дівчата не боятимуться йти на прийом до гінеколога. Ось у цьому моя основна мета.

— Вас часто характеризують як прогресивну лікарку. Окрім діяльності в межах клініки, цьому сприяла і ваша популярність в інстаграмі. Як виникла ідея створення такого інформаційного майданчика в соціальній мережі і як відреагували на це підписники та колеги?

— Ідея писати в соцмережах прийшла через те, що я втомилася щоразу пояснювати жінкам, що вони здорові, їх не потрібно лікувати. Особливо, коли вони приходять із аркушем паперу, на якому 20 призначень. При цьому ці призначення викликають запитання – як-от броколі в капсулах. Можна ж просто з’їсти броколі, а не приймати таблетки.

Коли я почала писати в соціальних мережах, вести сторінку в інстаграмі, то серед колег це сприймалося як щось смішне і недолуге. Тепер, коли досягнуто певного рівня, я бачу, що ставлення змінилося, і що багато хто наслідує. Мені скидають скріни-копії моїх постів на сторінках інших лікарів і питають, як я до цього ставлюся. Та нормально ставлюся. Класно, що ми стали законодавцями моди ведення Інстаграму лікаря. І це прекрасно. Вдячна Крістіні Полуденній за те, що допомагає мені з “немедичною” частиною блогу – оформленням, вичиткою. Це дуже цінно.

Інстаграм насправді багато в чому відкрив очі користувачам мережі. Я зіткнулася із великою кількістю стереотипів щодо жіночого здоров’я, почала про це писати й отримувати відгуки. Виявилося, що люди потребують такої інформації.

Великий резонанс у професійному середовищі викликала одна з перших публікацій щодо лікарської деонтології. Із приходом гарячих 90-х і нульових цей термін кудись раптом зник, щезнув, канув в Лету. І багато хто із колег виявився неготовим до такого діалогу. На жаль, образи та емоції відсунули професійну полеміку кудись далеко. А доля пацієнтів – вона, виявляється, ніщо, коли на кону твої амбіції, гордість, небажання визнати помилку і взяти участь в конструктивному діалозі.

Наведу приклад: до мене прийшла 19-річна дівчина, в якої було кілька невдалих спроб екстра-корпорального запліднення по непевним показам. На моє запитання, чи ви пробували жити просто відкритим статевим життям, вона відповіла “ні”, бо їй заборонив лікар. Я зараз вже трохи вмію приборкувати емоції, але тоді я була вкрай обурена. По-перше, це кошти, по-друге, сили, по-третє, цій дівчині 19 років, яка просто не жила відкритим статевим життям, бо лікар її залякав. Слава Богу, жінка завагітніла через три місяці, бо просто повірила, що з нею все гаразд і почала жити нормальним відкритим статевим життям зі своїм чоловіком. Вона вже народила і все в неї добре. От тоді у мене з’явився пост про “маркери”, коли варто піти послухати альтернативну думку альтернативного лікаря. Багато хто сприйняв це за неколегіальність.

Я доволі самокритично до себе ставлюсь і знаю, що помиляються всі. І я, в тому числі. Але питання в тому, чи готова я обговорити та опрацювати свої помилки? Так. Чи готові ми змінити вектор мислення на благо пацієнта? Так.

Другий момент: є в нас така стигма, що лікар несе відповідальність за будь-які рішення пацієнтів. Тут теж відношення із часом змінилося. Я пояснюю своїм пацієнтам: я – маяк, а ви – корабель. Я даю інформацію, але вже справа пацієнта – сприймати її чи ні. І це нормально. Якщо пацієнт обирає альтернативний шлях, то задача лікаря – підтримати його на цьому шляху, закрити свої амбіції, емоції, не злитися і не карати, а просто донести до жінки, що це може бути неефективно. Але остаточне рішення повинне бути за вами, і я його підтримаю. У будь-якому випадку.

Ці речі та багато інших я пишу на своїй сторінці в інстаграмі і така інформація виявилася затребуваною. Але я не ставлю там діагнозів, принципово не веду онлайн-консультації, а завжди наголошую на індивідуальному прийомі і обстеженні.

— З якими найбезглуздішими міфами ви зіткнулися, досліджуючи жіноче здоров’я?

— Основне – це лікування здорових людей. Виявилося, що в дуже великому відсотку випадків я просто пояснюю жінкам, що в них все в порядку.

Наступне – не можна лікувати людину більш ніж п’ятьма препаратами, якщо вона знаходиться не в стаціонарі. Це про поліпрагмазію. З цього приводу є чудова лекція Володимира Медвідя, одного з найпотужніших терапевтів в акушерстві і гінекології. Чомусь люди пострадянського періоду мають сильну любов до великої кількості препаратів. Це точно не мої пацієнти, я їх виявляю на прийомі і знаю, що вони підуть від мене глибоко незадоволені. Я пояснюю: ви хочете від мене почути те, чого я вам не скажу, і хочете, щоби я зробила те, що я не зроблю. Тут проблема в іншому – недосконалості медичної системи, тому що в нас, на жаль, провалена і психологічна складова. Робота не проводиться ні з лікарем, ні з пацієнтом. І коли приходять здорові люди, а їм вбили в голову, що в них є якась патологія, то вони не можуть повірити, що вони здорові. Я починаю багато говорити на прийомі, зображаю малюнки, чого тільки не роблю, щоб пояснити – у вас усе гаразд.

Наступний міф: прийом у гінеколога – це неприємно, соромно, боляче і таке інше. А все через те, що був неприємний досвід. Грубі прийоми по відношенню до тіла жінки – цього не має бути взагалі. Зараз багато говорять про акушерське насилля. Виявляється, і таке є, хоча про це і не модно говорити серед колег. Тут уже з лікарями треба проводити роботу і вчити їх, як вони повинні поводитися із пацієнтами.

Doctorfedko (2)

— Якось читала ваш пост про вагінальний кандидоз і про те, що жінкам потрібно нарешті перестати лікувати молочницю. Передбачаю, що ви з багатьох зняли цей важкий тягар і дозволили жити спокійно. Як же боротися з такими стереотипами?

— Дуже просто – просвітницькою діяльністю. Так само, як колись боролися із тим, що вагітність – це не соромно, що менструація у жінок – це нормально. Наведу слова ще одного класика акушерства і гінекології Наталії Лелюх про те, що молочниця – це не діагноз, а професія. Жінці з патологічними вагінальними виділеннями можна поставити як мінімум 5 діагнозів, які лікуються різними речами. І тут біда, коли призначають 20 препаратів. Наприклад, 5 антибіотиків широкого спектру, а потім до них антигістамінні препарати, бо ж мікрофлора постраждає, а ще на додачу щось на печіночку, бо це важкий удар по ній. Звичайно, якщо людина приймає стільки препаратів, то в неї може бути як мінімум алергія. Але ми не можемо знати, як ці 5 препаратів між собою взаємодіятимуть. Це не досліджено. Тому такого не можна робити.

Крім того, багато жінок не знають норм анатомії свого тіла і норм виділень. Як правило, жінки до початку клімаксу приходять із тим, що в мене виділення, а потім із тим, що їх немає – що мені робити? І от ця жінка в митарствах – кудись ходить, щось їй призначають, вона це приймає. Цитолітичний вагіноз почали виділяти через те, що жінка багато користувалася антибактеріальними антисептичними препаратами і її слизова оболонка висушена і атрофована. Через це з’являється свербіж, печія і патологічні виділення.

Але я не руйнівник міфів. Я не знаю, чи у всьому на 100% права. Я лише транслюю досвід колег, багато читаю і дуже багато вчуся. Ще одна біда – ерозії, коли жінка лікується, а такого діагнозу взагалі не існує. Візуальні зміни на шийці матки – не дорівнює, що це онкологічне чи передонкологічне захворювання. Важливі дослідження цих клітин методом цитології та визначення носіння вірусу папіломи людини – основного героя цих змін. У мене нещодавно був випадок, коли жінка двічі на рік ходила до гінеколога і їй лікували ту нещасну ерозію, всім підряд лікували. Але жодного разу їй не зробили цитологію. Врешті у неї виявилася дисплазія високого ступеню і вона в розпачі. Це передраковий стан. Як це можливо, каже вона, я ж двічі на рік ходила до гінеколога. І тут знову про колегіальність. Я маю тут змовчати і сказати, що раз ваш лікар так вирішив, дотримуйтеся його рекомендацій? Ось тут важлива доказова медицина. Це зараз стало попсово звучати, але це той важіль, щоби не робити гіпердіагностику і поліпрагмазію – забагато призначень на одну людину. І воно дуже чітко дисциплінує, що ти не дивишся на ерозію, а маєш зробити цитологію, і при потребі кольпоскопію і гістологію. А не лікувати якимись місцевими ноу-хау-препаратами.

Doctorfedko (4)

— До сучасних модних ліків також ставитеся із пересторогою?

— Питання у дослідженні цих ліків. Наприклад, у дворі росте дерево і ми собі давайте придумаємо, що воно лікує рак. І ми його капсулюємо і продаємо, як модні ліки, які лікують рак. І якщо гарно це розкрутити, а потім ще походити по лікарях і сказати, що в нас є такі ліки і ви будете отримувати 10 грн за їх продаж… Розумієте, в чому біда? А що робить доказова медицина? Вона перевіряє. Є так звані “сліпі” дослідження, коли ні пацієнт, ні медик не знає, що приймає пацієнт – лікарський препарат чи плацебо. Такі дослідження якраз перевіряють випадки на зразок дерева від раку і несуть відповідальність за свої висновки. І в лікування проходить тільки те, що дало свій позитивний ефект у дослідженні.

— Цікаво, яким був у вас перший досвід прийому в гінеколога?

— О, я добре пам’ятаю свій перший похід до гінеколога, і це був ще той квест в Ужгороді. Справа в тому, що моє прізвище Федько. То я називала інше прізвище, щоб уникнути упередженості з боку татових колег, і вирушила шукати “свого” гінеколога. Я була шокована тим, що не могла знайти лікаря, який би мені імпонував. Це проблема не тільки Ужгорода. Я хотіла комфортно обстежитися, щоби на мене ніхто не давив, отримати всю необхідну інформацію, що зі мною. Натомість зіштовхнулася із таким: що ти стоїш, давай швидко роздягайся, лізь на крісло. Ніякого пояснення, що зараз відбувається. До того ж, огляд можна зробити комфортним, нанести на дзеркало лубрикант, не квапитися. Тепер я все це розумію і навіть якщо маю 30-40 прийомів на день, жодна пацієнтка не здогадається, що я втомлена чи поспішаю. Я спокійно все пояснюю і якщо ви скажете мені “стоп”, я зупинюсь. І це нормально.

Так от, свого лікаря я все ж таки знайшла, звернувшись до тієї ж Оксани Олександрівни Корчинської, яка закохала мене в гінекологію. Але перед тим був негативний досвід. І я зрозуміла, що такий досвід дуже багато дає відображень жінці в майбутньому щодо ставлення до оглядів, свого здоров’я тощо. Це може бути справжньою психологічною травмою і лікар повинен про це задумуватися. Особливо, якщо це перші прийоми, молоді дівчата соромляться, не знають, що і як.

— Чи є в Україні якась спільнота, де акушер-гінекологи діляться своїми дослідженнями, радяться, проводять консиліуми, обговорюють новинки?

— Так, у нас є така надпотужна спільнота акушер-гінекологів України. Це закрита група у мережі Фейсбук “Акушерство і гінекологія, обґрунтовані доказами”. Її заснувала надзвичайна людина, яка на громадських засадах займається просвітницькою діяльністю лікарів і об’єднала понад 10 тисяч фахівців із усієї України. Там викладається інформація про світові протоколи для вітчизняних лікарів, бо не всі можуть читати англійською. Ти можеш це використовувати і бути впевненим у тому, що можеш на своєму місці впроваджувати те саме, що роблять твої колеги в потужних розвинутих країнах. А світова тенденція рухається до ощадливого і комфортного ставлення до вагітної жінки без гіпердіагностики.

Великі ставки робляться на генетику і хромосомні дослідження. Наприклад, парі з невдалою першою вагітністю можна в певних ситуаціях запропонувати дослідження на хромосомний набір, бо це може в подальшому вберегти жінку від економічних і моральних втрат. Ставки – на дбайливе ощадливе акушерство і на гінекологію без поліпрагмазії і гіпердіагностики. Ось це ми обговорюємо в групі і я щаслива, що є частиною цієї спільноти.

— Як виглядає середньостатистичний портрет вашого пацієнта?

— Насправді, не існує якогось стандартного портрету. Усі пацієнти – абсолютно різні. Це і вагітні жінки, які хочуть дбайливого догляду лікаря. Це і пари з неплідним шлюбом. Це жінка, яка піклується про своє здоров’я і проходить щорічні чекапи. Але всі вони довіряють мені і знають, що під час прийому зможуть отримати максимальну інформацію про стан свого здоров’я і рекомендації, що робити далі. Але є і “не мої” пацієнти. Тут як у коханні – або я сподобаюся, або ні, і їм потрібен інший лікар. Це нормально. Я знаю, коли при виході з клініки той чи інший пацієнт невдоволений. Але я щира перед цією людиною. Я знаю, що зробила все чесно, і можу підтвердити свої слова чи дії нормативними документами.

— Ви ведете здебільшого вагітних жінок. Чи не втрачаєте з ними контакту після пологів?

— Насправді, мій прийом дуже різний. Це і вагітні, і жінки з непліддям, невиношуванням, і просто планові огляди. Що стосується породіль, то ми отримуємо сотні фото з пологового, а потім спостерігаємо за хронікою зростання діток. І це неймовірно! Разом із моєю асистенткою із 30 тижнів вагітності ми починаємо записувати серцебиття дитини. І як же ми тішимося повідомленням від жінок, що вони народили, як назвали діток, що вони вже вдома і так далі. Знаю, що це непрофесійно, але в мене є пацієнтки, які переросли в подруг.

— Чи можливо не сприймати близько до серця трагічних ситуацій? Адже, напевно, буває і таке?

— Такі ситуації рано чи пізно трапляються в кожного лікаря. Ти ідентично проживаєш усі ці трагедії, негаразди як на початку роботи, так і тепер. І те саме – з позитивними моментами. Це така солодка мить, коли жінка приходить після тривалої боротьби за материнство, ти робиш УЗД і показуєш здорове серцебиття малюка. Вони плачуть, і в мене часто сльози навертаються, хоча я стараюся цього не показувати. Дійсно, в мене є пацієнти, за яких я сильно переживаю. Але ми разом “лупаємо сю скалу” і таки її добиваємо.

Doctorfedko (8)

— Як навчитися не звертати увагу на критику?

— Критика буває корисна, а буває деструктивна. Якщо це безпідставна критика, якщо я людині просто не подобаюся як особистість, – це одне. Мене це не обходить, бо я живу не для інших, а для себе. Я так вибудовую свою роботу і свої будні, як подобається мені, а не Маші-Петі-Юрі. Це їхня проблема, чому я їх дратую. І питання, власне, до них – а чому ця моя особливість їх так зачіпляє?

А є критика конструктивна, і вона найцінніша. Насправді, вона більш ресурсна, ніж похвали. «Бійтеся данайців, які несуть дари». Краще така критика, ніж слизькі компліменти.

— Які плани щодо розвитку вашої діяльності?

— Я живу своєю роботою, вболіваю за неї і не бачу себе без своєї професії. Тому однозначно, що попереду – тільки рух уперед і вгору. У нас наполеонівські плани, і я дуже тішуся, що моє керівництво їх підтримує. Зараз ми перші в області почали тестувати пари на етапі підготовки до вагітності – на носіння гену, який може спричинити народження дитини зі спінальною м’язевою атрофією. Ви, певно, бачили, як майорить стрічка в соцмережах повідомленнями з проханням допомогти діткам, хворим на СМА? Батьки у відчаї збирають понад 2 млн доларів США на ін’єкцію, яка може врятувати життя таким дітям. Зараз ми діагностуємо ризик такої патології ще до настання вагітності. Уявляєте? У планах, звісно, і розширення, і впровадження передових технологій в практику, але це поки що секрет і більше розповісти не можу.

— Як реагуєте на виклики, пов’язані з епідемією COVID-19?

— Ще на початку епідемії ми були першими, хто адаптував супровід вагітних жінок під протоколи Королівського коледжу акушерства і гінекології Великої Британії, і вели наших пацієнток згідно з гарячими рекомендаціями провідних світових медиків. Ми максимально перейшли на телефонний режим спілкування, мінімізували ризики знаходження вагітної жінки в клініці. У будь-яких незрозумілих ситуаціях – ми поряд і робимо все можливе, щоби вагітність проходила спокійно і жінка могла народити здорову дитину.

Doctorfedko (6)

— Уже минуло більше року з того часу, як в Україні з’явився перший хворий на COVID-19. А отже, жінки вагітніють і народжують в умовах пандемії. Які спостереження чи висновки ви зробили щодо перебігу хвороби у вагітних?

— Є тенденція думати, що COVID-19 не передається дитині від зараженої жінки, оскільки вірус не може пройти через плацентарний бар’єр. Але, тим не менше, були один чи два випадки в світі, коли народжувалася уже інфікована дитина. В Україні таких випадків наразі не зафіксовано.

Отже, ковід – рік потому… Розкажу коротко про те, що ми дізналися за цей рік:

— Як бути з нашумілою в інтернеті інформацією про те, що вакцина унеможливлює шанси жінок на вагітність?

— Це фейкова і давно спростована публікація. Там ідеться про те, що вакцина навчить нашу імунну систему атакувати білок коронавірусу під назвою синцитин, що бере участь у формуванні плаценти. Це своєю чергою призведе до непліддя у жінок. Якщо б вакцина могла чинити імунну відповідь проти плацентарного білка, то так само мало би бути і після захворювання на ковід. Тоді б кожна жінка, яка перенесла COVID-19, була неплідною. Вакцина вчить наш організм дати імунну відповідь та створити імунітет до хвороби, без захворювання на ковід.

— Якщо вагітна жінка все ж таки захворіла на COVID-19, які поради ви дали би щодо подальших її дій?

— У першу чергу, не панікувати, зв’язатися із притомним сімейним лікарем та акушер-гінекологом. Жінка при легкому перебігу хвороби не потребує якоїсь специфічної терапії. Необхідно лише спостерігати за своїм станом, слідкувати за частотою дихання, вимірювати температуру тіла і все.

Розумію, що це складний період як для вагітних, так і для лікарів, але світ пережив не одну пандемію – переживемо і цю. Зі свого боку, обіцяю надалі робити все можливе, щоби вчасно інформувати жінок про нові доказові і перевірені протоколи щодо лікування, і робити вагітність своїх пацієнток максимально комфортною.


Контакти клініки Асклепій:


***Матеріал оприлюднено на правах реклами

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко

0 #
# Асклепій # гінеколог # Юліанна Федько