Під замковою горою в Мукачеві змійкою звивається маленька вуличка з доглянутими будинками. Це — вулиця Ерделі, названа на честь видатного закарпатського художника. В будинку під номером 22 Адальберт Ерделі жив з родиною з шести років. У дорослому віці часто навідувався сюди до батьків, мав тут свою майстерню.
Зараз родинна оселя, місце сили та творчості митця, стало також і місцем прихистку його сучасних колег, які рятувалися від російських бомб.
Новий мешканець будинку Олександр Жильцов — двічі переселенець. У 2015 році він з родиною вже рятувався від війни переїздом з Донецька до Києва. А вже 2022 року був змушений шукати тимчасовий пристанок на Закарпатті.
— Зараз я малюю світло. Моя серія називається “Ніч”. Але це не тому, що навколо темрява, а тому, що саме вночі найкраще видно світло.
Про мистецтво, яке стає мовою допомоги та порозуміння у час війни — у нашому матеріалі.
Нове життя старого будинку
Рік тому на Закарпаття їх приїхало п’ятеро — Олександр, його дружина, син, теща та їхній котик. Запросив Олександра з родиною його друг — закарпатський художник Атілла Коприва. У перші кілька тижнів родину прихистили друзі пана Атілли, а потім вони вже оселилися в будинку Ерделі в Мукачеві.
У цьому будинку родичі Адальберта Ерделі жили аж до 2019 році, а потім будинок викупила та відновила за кошти угорського народу компанія ТОВ «Захід Фінанс Груп».
— Відновлення будинку Ерделі — це ідея, яку виношував Атілла Коприва, аби зберегти пам’ять про митця. Ми хотіли зробити це живим місцем, аби тут постійно були люди. Тому тут є і майстерня, і апартаменти для гостей, які могли б приїжджати сюди працювати.
— Тому, коли прийшла велика війна, апартамети у домі не стали пустувати. Зокрема, тут поселився і пан Олександр з родиною. Окрім цього будинку, ми також мали ще кілька локацій з можливістю проживання для вимушених переселенців, — каже Йосип Торпої, директор компанії ТОВ «Захід Фінанс Груп».
Цікавим є ще і той корисний збіг обставин, що 24 лютого при Угорському Дворі ім.М. Мункачі в Мукачеві мав відкритися ресторан. Власники запросили професійного кухаря з Угорщини та планували урочисту церемонію. Ясно, що через повномасштабне вторгнення ні про яке відкриття не могло бути й мови. Тому вже готові ресурси вдалося швидко реалізували у програмі “Hungary helps” і протягом 3-х місяців на базі цього ресторану готували по 300 порцій переселенцям, які проживали в гуртожитках Мукачівського університету.
Мистецтво та волонтерство
Пан Йосип описує Олександра як дуже відкритого та комунікабельного чоловіка, який швидко знайшов спільну мову з колегами та з перших днів почав долучатися до різних благодійних акцій.
— Перша виставка “Під час війни” була у травні минулого року за сприяння ГО “Про Арте — Мункач”, друга — “Пензель за мир” — у червні. Там виставлялися роботи різних художників, в тому числі й вимушених переселенців. Картини вдалося продати, а виручені кошти пішли на допомогу ЗСУ та вимушеним переселенцям, — розповідає він.
— Зараз Саша плідно працює: у травні планується його персональна виставка в Угорському домі в Мукачеві, а у майбутньому, можливо, і в Угорщині.
Також Олександр Жильцов долучився до проєкту “Антидот” та розмалював 2 шоломи для благодійного аукціону.
— Це мій невеликий внесок у спільну перемогу. Допомагаю тим, що можу робити найкраще. Допомагаю, бо розумію, що нам потрібна перемога. Аби не залишити цю війну нашим дітям, — каже художник.
Роботи пана Олександра продаються, частина коштів йде на допомогу ЗСУ. Також картини митця на воєнну тематику виставляються на антивоєнних виставках у Європі, найперше — в Угорщині, та розповідають про українське мистецтво під час російського вторгнення.
“Ми тут вже проросли корінням”
— На Закарпатті дуже специфічна художня школа. Це яскраво відчувається, наприклад, у пейзажах. У нас на Донеччині ми малюємо здебільшого степ, а тут — гори. Та й відкритість людей, особливий діалект та культура теж відображаються на характері творчості місцевих митців.
Пан Олександр каже, що про митців Закарпаття знав ще з дитинства і захоплювався їхньою автентичністю, а ще мав “цімбора з Ужгорода, який багато розказував”. Та й працюється йому тут краще.
— Дуже надихають пейзажі навколо будинку, і мої картини зараз майже всі навколо цього місця. Перші 2 роки, коли ми переїхали вже з окупованого Донецька, взагалі не міг працювати. Картини були пусті. А потім взявся і міг малювати безперестанку днями. Тут, на Закарпатті, я навчився жити одним днем. Творчість тримає тебе у сідлі.
— Багато своїх картин, особливо великі полотна, я не можу показати: вони залишилися у Донецьку та в Києві.
Зараз Олександр Жильцов реалізовує новий проєкт — малює серію картин кульковою ручкою під збірною назвою “Е22”. Назва з’явилася від адреси місця, де творить митець — вул.Ерделі, 22.
— Свої перші роботи на Закарпатті я малював в чорно-біло-червоних тонах і робив їх абстрактними. Усі мої малюнки так чи інакше відображають війну. Від неї нікуди не втечеш: є постійна напруга, і вона дуже впливає на творчість.
— Ми тут вже проросли корінням. І я навіть не проти залишитися тут. Моя мама тут вже залишилася навіки. Вона приїхала з нами з Києва, ми її вивозили, коли вона мала 4 стадію онкології. Зараз вона знайшла свій вічний спочинок на гостинній закарпатській землі.
— Так, на Закарпатті мені спокійно. Але не можу сказати, що затишно, бо кожного дня хвилююся за друзів та знайомих з усіх куточків України, а особливо тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях та чекає приходу нашої армії.
- Ольга Кашшай: “Дідусь для мене – джерело нескінченного натхнення, але мені вдалося стати самостійною художницею”
- Благодійне мистецтво: закарпатські художники допомагають військовим
- Олег Скрипка, арт-шоломи та вино за 0,02 біткоїна: Понад 72 тисячі гривень зібрали волонтери в Ужгороді на потреби 128-ї бригади
Галина Гичка, Varosh
Фото авторки та з архіву митця
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
