Люди

Пара в бізнесі: Роксолана та Михайло Сливка

29 Червня 2020 1 565

Нещодавно ми розпочали серію матеріалів про пари у бізнесі. Розповідаємо про роботу, життя, побут тих пар, які вирішили бути партнерами у родині та у справі. Їхній досвід буде цінний тим, хто теж працює у такому форматі або лише планує і зважує усі «за» і «проти».


Перша історія Пара в бізнесі: Олена та Олександр Ціва про засновників компанії «Ліка Комфорт» у Мукачеві. Олександр та Олена 25 років разом, 15 з яких – у спільній справі.

Друга пара, з якою хочемо вас познайомити – молоде подружжя лікарів-стоматологів – Роксолана та Михайло. 5 років тому вони заснували звичайний стоматологічний кабінет в Ужгороді, який за цей час встиг стати справжнім брендом, якому довіряють пацієнти та на який рівняються колеги.

– У кожного з вас різних шлях до стоматології. Розкажіть про кожен з них.  

Роксолана: У мене вся родина медиків – і стоматологів, і загальної медицини. Брата мого батька стоматолог і часто в дитинстві я біля нього крутилася в клініці. Мій брат теж закінчив стоматологічний. Коли ж вибір був переді мною, то іншого, ніж стоматологія я й не уявляла. Батьки не розуміли цього бажання, бо вважали це занадто важкою роботою, навіть суто фізично. Хотіли, аби я обрала щось із загальної медицини, але я себе в ній зовсім не бачила. Не хотіла вивчитися і витратити стільки часу на те, чого не хочу. Коли я вступала, то пройшла всюди на державний, окрім стоматології. Тоді я сказала батькам, що піду на загальну лікувальну справу, але попросила їх, аби потім після закінчення, все ж піти вчитися на стоматолога. Коли мій батько це почув, то сказав, що ніякої лікувальної справи не буде. Так я потрапила до Ужгорода.

На 4 курсі я чітко зрозуміла, що хочу бути практикуючим лікарем – не викладачем чи косметичним-стоматологом, а саме лікарем. Тоді прийшло й усвідомлення, що необхідна практика і досвід роботи в стоматології. Мої пріоритети змінилися і навчальну парту я змінила на практичний досвід. На мою думку – нормально пройти від самого першого щабля в стоматології до найвищого.

Михайло: В 10 класі я хотів бути лікарем-хірургом. Пам’ятаю одну розмову з дуже розумним лікарем, який мене послухав і сказав: «Дивись, ти можеш розчаруватися, бо це несправедлива професія. І якщо ти обереш хірургію, то є ризик, що виїдеш за кордон. Раджу тобі звернути увагу на стоматологію, бо вона є в Україні приватною і тому стрімко розвивається».


12

Іншу велику підтримку я отримав від батьків. Вони можливо не розуміли той вогонь в очах, який бачили, але щиро його підтримували. Тому на першому курсі я вже мив підлогу у стоматології, на другому – лотки, і це вже був шалений кар’єрний ріст. На третьому курсі – я приходив додому лише переночувати, бо увесь час проводив в університеті і в тамтешній клініці. Якусь техніку я докуповував або складав сам. На четвертому курсі – я запрошував усіх, кого знав до себе на лікування. Відправив повідомлення усім своїм контактам із телефонної книжки – а їх там було чимало, бо я був активним студентом, головою профкому, організатором різних заходів. Усі вони отримали однакове повідомлення: «Приходь до мене на гігієнічну чистку». І приходили. Це як у пілотів – просто мусять бути години, які вони відлітають. Багато з тих перших пацієнтів з нами і досі.

Коли ж пройшло трохи часу і батьки допомогли мені відкрити власну справу, то батько одразу сказав: «Ти ж розумієш, що буде непросто?». Так, я розумів. І найбільше чого хотів – не розчарувати їх, виправдати їхню довіру. Завжди знав для чого я це роблю, для кого і чому, а найголовніше – що я на своєму місці. Тому, якщо вам не комфортно там, де ви є – облиште, знайдіть собі іншу справу.

– Михайле, а як же з хірургією?

Михайло: А я став хірургом. Не кожен загальний хірург проводить такі складні операції, як я.

Пам’ятаю, коли на 2 курсі проходив практику в обласній лікарні, проводив там увесь свій час. Мене тоді просто заворожувала компетенція лікарів-хірургів і те, як на них дивляться пацієнти.

– Що було спочатку: бізнес чи сім’я?

Михайло: Бізнес. У 2015 році це був звичайний стоматологічний кабінет, який практично нічим не відрізнявся від інших. У мене тоді не було розуміння, яким він має бути, але я точно знав, чого не хочу. У моєму стоп-листі була, до прикладу, компромісна стерилізація. З першого дня ми мали топову стерилізаційну і це дуже важливо. Особливо зараз. За кордоном кожні кілька років норми стають жорсткішими, а в нас це все не надто прописано.


Я розумів, що хочу у своїй справі бути чесним з пацієнтами. І дотримуюся цього принципу. Ми не йдемо на компроміси і не замаємося «недолікуванням». Усе це виливається у третій базовий пункт – ми несемо відповідальність за усе, що робимо. Було би круто, якби були такі сімейні лікарі, які б казали: «Раз на півроку приходь до мене на чек-ап і все буде класно!». Ми це реалізували у своїй клініці.

Щодо підприємницької частини, то все було доволі складно. Мені здавалося неможливим прорахувати усі кроки. Кожного для ти ставиш собі виклики і потихеньку з ними працюєш. Це гра в довгу.

В якийсь момент, у 2016 році, у клініці з’явилася Роксолана. Оскільки я проводив на роботі майже увесь час, то логічно, що дружину свою зустрів також у клініці. За що дуже вдячний долі. І ми не розстаємося й досі.

Роксолана: Клініка існувала лише півроку до того як я долучилася до колективу. Тобто тільки починала свій шлях. Тоді Михайло працював лікарем, а я його асистенткою. Хоча це більше було схоже на універсального солдата – і асистент, і адміністратор, і старша і молодша медсестра. В мені було багато ентузіазму та сильне бажання бути дотичною до стоматології.

04

Михайло: Насправді тоді у мене була медсестра і нам не потрібна була ще одна. Прийшла Роксолана і питає: «Вам потрібна медсестра?», а та, що у нас працювала, каже: «Ні, у нас є».

Роксолана: Але я не здавалася і наполегливо попросила ручку і листочок і все ж залишила свої контакти.

Михайло: Через 2 дні медсестру я звільнив, як ви розумієте. (ред. – посміхається)


Яким був початок спільної роботи: ви зразу говорили одною мовою чи був час на знайомство?

Роксолана: До першого ж спільного пацієнта ми приступили без жодного слова. Михайло тоді затримався спершу на операції і я, навіть не знаючи його, стояла за нього горою і мені таки вдалося втримати ту жінка. До речі, вона лікується у нас досі.

Тобто не було одне до одного жодних претензій у роботі? Думок типу «що ж це за стажерка…»?

Михайло: Та звісно, було. (ред. – посміхається)

Роксолана: А в мене: «Що це за лікар?» (ред. – посміхається)

Михайло: Але, якщо серйозно, то нас з Роксоланою від самого початку поєднували ентузіазм та амбіції. Я весь у стоматології, багато років навчався, об’їздив усі курси, які лише можна було, я знав, що не можу зупинятися. Вона – така сама. Людей, які «горять» своєю професією, часто не розуміють. Пам’ятаю ще з університету мене питали: «Для чого ти поспішаєш? Ти молодий! Ще все встигнеш!». Роксолана розуміла для чого.

Зараз ми виросли, стали великою компанією на 5 установок, з дитячим відділенням, з п’ятьма вузькими спеціалізаціями, з командним підходом. І я переконаний, що заслуга в цьому нас двох як команди.


Ми змінили також і підхід. На роботі ми партнери, у нас є чітка структура компанії, в якій кожен займає своє місце і робить свою роботу. Обов’язки керуючих у нас розподілені досить рівномірно. Роксолана веде як головний лікар та медичний директор усю лікарську частину та має багато керуючих обов’язків. На мені – стратегічне планування, керування та фінанси. І ми обоє лікуємо.

– Що було поштовхом до розвитку та змін у вашому бізнесі?

Михайло: Не було якоїсь конкретної точки. Ми розвиваємо клініку, живемо з нею життя. Для розвитку потрібні бажання, сили та гроші. Реінвестування в клініку всього, що ми заробляли, дозволило набрати масштабів. Без розуміння дружиною для чого це все потрібно, цього б не могло відбутися. Всі гроші йдуть в справу. Ми закупили багато найновішого обладнання – 3 мікроскопи, інтраоральний сканер. Зі сканером взагалі була історія: це дуже дорога покупка і ти не можеш просто витягнути гроші з кишені і купити його… Це сума, яка точно потребує узгодження з сімейним бюджетом. Я поїхав до Києва на виставку, побачив його, набрав Роксолану і почав розповідати про те, що ось він тут, і може би його взяти.

Роксолана: Так, я пам’ятаю, що Михайло ще тоді по телефону казав, що він дуже дорогий, але є б/в варіант дешевший і може його взяти. І це була друга покупка, на якій я сказала, що користованої техніки ми не купуватимемо. З технологіями не вийде схитрувати. Якщо хтось покористувався і продає, то це означає, що комусь воно вже не потрібне, бо є щось краще. Ось це краще – це те, що треба нам.

Михайло: Але в Роксолани була одна умова – тепер я маю пробігти з нею марафон. От готуємося до нього. (ред. – сміються) 

 

Роксолана – популярна блогерка. Це якимось чином впливає на бізнес та сім’ю?


Роксолана: Блогерство з’явилося доволі нецілеспрямовано. В якийсь момент я зацікавилася цим і почала більше вивчати. Не з точки зору заробітку, а взагалі. Виявилося, що це дуже цікава річ. В мене у блозі практично немає реклами і я не хочу бути дошкою оголошень. Для мене – це стратегія просування власних цінностей. Свого часу я створила за півроку курс з ендодонтії, дуже довго та ретельно готувалася. У підсумку, коли все було готово, я зрозуміла, що мені потрібно звідкілясь запросити людей, яким цей курс буде цікавим. Не пам’ятаю, скільки у мене тоді було підписників, але місця на курс продалися за 15 годин. Це були місцеві – лікарі та інтерни. Другий курс продався за 12 годин.

Блогерство дуже багато змінило в мені та «перевернуло» деякі речі в голові. Сама робота над блогом зробила мене ще більш організованою. Це справжня робота, планування та стратегія. А зараз з малюком – це взагалі суцільна синхронізація з режимів. Все продумати потрібно заздалегідь.

Що ж до впливу на родину, то в успіху блогу значна частина впливу Михайла. Якщо він бачить, що я демотивована чи взяла паузу, то сам каже: «А де сторіс? Чому нічого не постиш?». Ще жодного разу не відмовив у фото чи підстраховці з сином, коли мені потрібно щось відзняти.

Михайло: Єдине, що я не розумію, це коли дружина мені каже, що я її сфотографував «якось не так», а як треба пояснити не може. (ред. – сміються)

Роксолана дуже правильно вміє розподілити час і навантаження. У нас ніколи не має такого, що щось не зроблено або немає чого їсти, бо мама займається блогом. Я намагаюся допомогти усім, чим можу. Важливо завжди відчувати підтримку і проговорювати все в голос.

– Хто займається просуванням бренду клініки? Чи допомагає в цьому особистий бренд?

Роксолана: Клініка – невід’ємна частина мого життя, тому, звісно, я про неї її розповідаю і в блозі.


Михайло: Над брендом клініки працюємо ми разом. Ми пробували це передавати профільним агенціям, але, на жаль, це не спрацювало, бо жоден смм-менеджер не розповість про те, що робите ви, краще, ніж ви. Тобто, звичайно, у нас є людина, яка займається сторінками, але ми все скеровуємо, погоджуємо.

06

– Як клініка пережила суворий карантин та як працюєте зараз у час деякого його послаблення?

Михайло: Ми дуже уважно стежили за всім, що відбувалося у світі, тому ще до запровадження карантину в Україні, сидячи вдома, обговорили ситуацію і вже тоді я сказав Роксолані, що нам слід готуватися до карантину, а потім до затяжної кризи. Ми вклали дитину спати і прописали план того як ми заходимо в карантин, як діятимемо під час нього та як будемо з нього виходити. За кілька годин ми написали все, що мусимо зробити, а чого потрібно уникнути. Першим із пунктів було зберегти команду. Дуже багато зусиль і часу було витрачено, аби зібрати таких профі. Як тільки все почалося, ми перейшли в режим карантину. Телефонію перевели на власний телефон. Приймав гострих пацієнтів лише є і дитяча лікарка, які лікувала «гострих» дітей. Таким чином ми убезпечили наших лікарів та пацієнтів. Впевнені, що зробили все вчасно.

50 днів ми були на суворому карантині. Ті співробітники, які працюють з нами на фіксованій заробітній платі, отримали її у 75-відсотковому обсязі.

До виходу з карантину ми теж підготувалися – засоби захисту та розмежування пацієнтів одне від одного продумали заздалегідь. Зробили це, до речі, завчасно, ніж про це повідомило міністерство.

– Коли лише почали виявляти в області перших хворих на COVID-19, ви одразу ж сказали, що долучитеся до допомоги і передасте, якщо буде така необхідність, апарат для штучної вентиляції легень тому обласному закладу, у якому буде в цьому потреба. Що вас спонукає до того, аби ваш бізнес був соціально відповідальним?

Михайло: Для мене все просто – ми не є просто стоматологією про зуби або ж як на Закарпатті вкоренилося «якісна стоматологія». Ми вкладаємо у свою компанію більший сенс. Я чудово розумію, що відчуває та робить лікар, який кожного дня контактує з пацієнтами з коронавірусом, і точно знаю, що цей лікар має бути забезпечений на усі 100% – як засобами спецзахисту, так і апаратурою.


Ми одразу почали думати, чим можемо допомогти. Бізнес – це не лише про доходи. Ти маєш залишити в місті по собі слід, зробити життя людей кращим, бути корисним суспільству. Тому ми самі вирішили, що потрібно купити і зробили це. Якщо це може допомогти і врятувати, то це треба робити. І я знаю, що багато хто так і зробив. Не обов’язково з розголосом.

– Чи є у вас в родині розподіл на розмови про роботу та про особисте?

Роксолана: Скоріше ні, бо ми багато говоримо вдома про роботу і нікому з нас не приносить дискомфорту. Буває і що пізно ввечері можемо заїхати в клініку поговорити про роботу, як покращити якісь процеси. 

Михайло: І справді часом прийняття рішень так і відбувається: «А давай – а давай!». Всі рішення приходять в дискусії. От, до прикладу, нещодавно ввечері сіли дивитися один вебінар, зупинили його на десятій хвилині і майже самі його в розмові провели. І насправді накидали дуже багато життєздатних ідей. Ми команда – два локомотива одного потягу. Ми справді від цього ніколи не втомлюємося, бо це наше життя.

Росана Тужанська, Varosh

Фото: Карл Смутко


Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США


29 #
# естет # михайло сливка # роксонала сливка # стоматологія # ужгород