«Я впевнений, що більшість із нас бачила роботи чудового художника Ярослава Дуленка. Чарівні міські пейзажі Ужгорода приваблюють живими кольорами і настроєм. Його роботи розходяться практично по всьому світу, даруючи спогади людям і тепло – оселям», – каже наш фотограф і автор Карл Смутко.
Публікуємо його розмову з художником Ярославом Дуленком.
— Коли ти почав малювати?
— Насправді історія досить буденна, бо батько – художник із відповідною освітою і я з дитинства жив у цьому середовищі. Звісно, змалку, як сину художника, мені за замовчуванням треба було малювати краще, ніж іншим дітям, ніби вже тоді прорізалися певні здібності. Сам процес навчання можна розділити на два періоди: коли я мусив учитися, і той період, коли усвідомив, що треба вчитися. Отой другий період почався не так давно. Перший період навчання в Ужгородському коледжі імені Адальберта Ерделі дав мені необхідні основи, але цього ще було замало, щоби стати хорошим художником. Так, малюєш, ніби вчишся, але не усвідомлюєш ще себе митцем і не знаєш, для чого воно тобі взагалі у житті. Після закінчення коледжу я довгий час працював у рекламній агенції і живописом практично не займався.
— Чи навчання у наших традиційних профільних закладах сприяє розвитку особистого таланту художника, або настає момент, коли хочеш більшого, ніж вони можуть дати?
— Так, у цьому є доля правди, напевне тому я не пішов вчитися далі, на магістра. Оцінивши тверезо те, що пропонувала програма навчання, я вирішив, що це буде марно згаяний час і краще влаштувався на роботу, щоби було за що жити. Подальше навчання почалося само собою: коли в цьому виникла потреба, то прийшло усвідомлення того, чому вчитися і в кого.
— Ти володієш багатьма техніками живопису?
— Так, працюю із олією, аквареллю, графікою. Якогось фавориту з названого немає. Воно приходить хвилями – то олія остогидне і працюю тільки аквареллю, або навпаки. Залежить від настрою.
— Який жанр тобі найбільше до вподоби?
— Є у мене мрія – повернутися до серії робіт на нашу закарпатську тематику. Колись спробував себе в цьому, мені воно близьке, люблю таке малювати. У думках постійно обдумуєш, придумуєш сюжети, кольорову гаму, роблю ескізи. Наразі не дуже вистачає часу для цього задуму. Також робляться абстрактні роботи, як правило, спонтанні думки реалізуються на полотні.
— Ілюстрацією книжок коли захопився?
— Дуже люблю ілюструвати книги. З цим цікаво вийшло, бо є досить багато проілюстрованих мною книжок, а автор один – Дмитро Кешеля. Мене ця справа завжди цікавила і першою була невеличка книга Дмитра Кешелі, яка заодно стала і моєю дипломною роботою. Після дипломної і автор, і видавництва неодноразово зверталися до мене для виготовлення ілюстрацій для наступних видань. На той час я тим жив, тим паче, мені дуже подобалися написані з гумором твори Дмитра Кешелі – про Закарпаття, життя закарпатців, про наш побут. Тому і робота робилася із задоволенням. Був навіть період, що я хотів стати карикатуристом, із завзяттям малював карикатури.
- 3000 карикатур у “Закарпатській правді”: Понад 20 років В’ячеслав Приходько створював комічні сюжети про життя області
- Мальований гумор Ерделі. Як художник шаржем розшифровував зовнішність ужгородців
— Що найбільше любиш малювати?
— Окрім видів Ужгорода приносить задоволення зображення води і все, що пов’язане з нею на полотні: човни, причали, бухти, узбережжя, озера. От назбиралася невеличка колекція води, може, десь і опублікую.
— Чи є бажання зробити власну виставку?
— Гадаю, про це мріють усі художники, але одного бажання для цього замало. Зібрати потрібну кількість вартих уваги робіт, оформити їх, купа організаційних питань, це величезний шмат роботи. Наразі беру участь у спільних із іншими художниками виставках.
— Куди поїхали твої роботи?
— За роки, що малюю, мої роботи роз’їхалися практично по всьому світу. Саме цікаве, що на більшості цих робіт зображений Ужгород. Роботи купували в подарунок, везли собі на згадку, як частинку рідного міста для себе, у нову домівку. Якось один канадець, який виїхав із Ужгорода в Канаду, вертаючись додому, забув дві мої акварелі у Франкфурті, в аеропорту. Наступного року він приїхав в Ужгород і знову взяв дві мої роботи.
— Щоби стати успішним художником, достатньо тільки таланту? Чи можна обійтися без комерційної хватки, знайомств?
— Гадаю, таланту замало. Сучасний світ так побудований, що досить складно стати успішним – без везіння, бізнесової жилки, без підтримки якогось досвідченого менеджера, з котрим ділишся прибутком. Це стосується не тільки художників, практично у всіх творчих людей – однакові проблеми. Таке враження, що “ділки мистецтва” не тільки допомагають талановитим митцям, але й самі формують ринок у вигідному для них напрямку.
— Торкаючись питання маркетингу, не здається тобі, що тебе замало в інтернеті? Може, варто зайнятися просуванням своїх робіт?
— Є таке. Не завжди є час, може, і не дуже вмію. Та і за характером – інтроверт, не дуже полюбляю публічність, всілякі тусовки, зайвий пафос. Мені приносить задоволення моя робота, а не розмови про неї. Знаю, у наші часи так не заведено і навіть, здається мені, чим далі з віком – усе менше бажання бути публічною особою. Дуже не люблю, коли мені кажуть, ти творча людина, ти митець. Я просто роблю те, що на цьому етапі мені найбільше подобається, сприймаю себе звичайною людиною і не полюбляю гучних слів пов’язаних із моєю роботою.
— Ти викладаєш малювання?
— Так, веду в “ПАДІЮНі” гурток образотворчого мистецтва і гурток, де діти навчаються базовим навичкам фотографування. До речі, є досить багато талановитих дітей, котрим варто займатися і котрих обов’язково треба направляти у цьому напрямку, щоби їх не поглинуло сіре сьогодення гаджетів. Уже в зовсім маленьких діток інколи спостерігається ознаки якогось, звісно, ще несформованого стилю, своє бачення навколишнього світу. Найважчий підлітковий вік, коли чомусь всіх тягне стати дизайнерами, і добре, якщо з часом вони зрозуміють, що дизайнер і художник – різні професії. Так само було і в мене. Спостерігаючи за батьком і складнощами життя художника, я мав намір стати кимось іншим, може, і добре, що не вдалося вступити у виш на якусь іншу спеціальність. З іншого боку, спостерігаючи за дітьми, не можу однозначно порадити йти в художники. У художників непросте життя і щоби добитися успіху, треба бути дуже працьовитим, цілеспрямованим. Не забуваймо про те, що всякі негаразди у суспільстві, кризи, в першу чергу, б’ють по творчих людях. З іншого боку, інтернет, сучасні технології надають безліч нових, раніше недоступних можливостей для просування своєї творчості.
— Хто твій улюблений закарпатський художник?
— Напевне Гаврило Глюк, вважаю його найбільш талановитим поміж корифеїв Закарпатської школи живопису. Також Антон Кашшай – зі своїм динамічним, експресивним мазком.
— Ти не тільки художник, а й успішний фотограф. Чи впливає у тобі художник на фотографа і навпаки?
— Фотографія теж цікавила з дитинства. Мій дядько був фотографом і мені завжди було цікаво спостерігати за ним, тягнуло до тієї справи. Живопис наштовхнув мене серйозніше зайнятися фотографією. Проблема в тому, що в художника не завжди є можливість малювати картину з того місця, де найкращий ракурс, світло. У таких випадках тільки якісне фото може дати шанс втілити задумане. Почалося все ще у “плівкові часи”, потім перейшов на цифру. З часом досяг певних успіхів у цій справі, я є членом Спілки фотохудожників Закарпаття як і Закарпатської Організації Національної Спілки Художників України.
— Ти фотографуєш весілля?
— Так, але останнім часом, у зв’язку з пандемією, для весільних фотографів настали важкі часи. Раніше бували періоди, що та робота навіть приїдалася. Хоча, я люблю знімати весілля, репортаж. І марно люди вважають, що у весільному фото практично відсутня художність, що це здебільшого кітч. Цей жанр теж розвивається і, переглянувши відповідні мережеві ресурси, ми можемо побачити просто геніальні весільні світлини. Сучасне весільне фото і те, що було років 10—15 тому, це зовсім різні речі.
Карл Смутко, Varosh
Фото автора
