Ми розповімо кілька історій про Ужгород і Закарпаття у контексті мистецтва, творчості графіків. Ці замальовки черпаємо з книги художника і науковця Івана Небесника молодшого – “Графічне мистецтво Закарпаття. Друга половина ХХ століття”, а також із нашого інтерв’ю з автором. Про книгу ми писали тут.
І цього разу публікуємо текст за науковими дослідженнями Небесника молодшого – про карикатуру В’ячеслава Приходька (1940-2011). За понад 20 років він створив близько 3000 карикатур для закарпатських друкованих видань.
Карикатура була і є рідкісним жанром графічного мистецтва Закарпаття. Приходько був одним із перших у цій сфері. Він навчався в Ужгородському художньо-промисловому училищі та у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Після Львова повернувся до Ужгорода. У період навчання перебував під керівництвом Андрія Коцки. Протягом останніх років життя Приходько викладав фахові предмети у тодішньому Закарпатському художньому інституті.
Митець став відомим завдяки своїм живописним творам. Але водночас він зробив потужний вклад у розвиток карикатури, яка досі є популярною і вагомою у світі, як-от у Франції. Художник працював штатним ілюстратором у газеті “Закарпатська правда”, для якої створив близько 3000 карикатур. Він виробив власну творчу програму, за якою плідно пропрацював понад 20 років.
«Всі знають Приходька як прекрасного живописця, мало хто знає, що він працював як штатний ілюстратор-карикатурист у трьох редакціях газети “Закарпатська правда” – українській, угорській, російській», – зазначає Іван Небесник молодший в інтерв’ю Varosh.
Художник не тільки розробляв графічні рішення, а й сюжети та коментарі до них. Інколи в недільних випусках газети з’являлися комікси на кілька серій для кількох номерів видання. Одна із рубрик Приходька – “Без слів” – де зміст повноцінно розкривався крізь гумористичні малюнки.
«Він не просто втілював ілюстрації, а самотужки створював анекдотичні сюжети, контексти. Інколи за кавою міг сидіти й накидувати скетчі, а люди потім впізнавали себе у випусках газети».
Графіка символізувала соціальні і політичні питання, проте найчастіше митець виражав іронічне бачення людських взаємин, а також зображав спортивні змагання, дозвілля.
Щодо стилістики карикатури, коміксів, то тут Приходько був аскетом. Пером і тушшю філігранно малював лаконічні сюжети. Його роботи дещо подібні до творів данського карикатуриста Г. Бітструпа. А композиційно-технічні моменти схожі до ілюстрацій художників видань на зразок журналу “Перець”: спрощені силуети фігур, мінімізовані деталі. Зрештою, митець створив колекцію образів, сповнених гумору та графічної культури, що розлого ілюстрували щоденний побут.
Критично зображаючи певну соціальну проблему, художник міг оминати обмеження у стилістиці, тому в певних роботах простежуються сучасні впливи. Можливо, тому так склалося, бо радянська карикатура не встигла виробити обмеження щодо форматів. В ілюстрації “Bár Kávézó” для газети “Kárpáti Igaz Szó” художник застосовує засоби, що нагадують підхід дадаїстів. Вживлення шрифту в ілюстрацію, спосіб лінеарного гротеску.
Приходько також створював для газети графічні листівки, графічні шапки з використанням ілюстрацій. У рубриці “На ланах” публікувалися натурні замальовки на тему соціалістичних досягнень, без яких не могла обійтися жодна газета обласного значення.
Загалом митець регулярно працював у вільних жанрах графічного мистецтва – йдеться про натурні замальовки, графічні техніки у підготовці живописних картин, шаржі на друзів і закарпатських художників. Використовував техніку олівця, туші, вугілля, кулькової ручки.
«Після стількох років карикатури Приходько звертався в облраду, аби опублікувати альбом ілюстрацій. На що йому сказали, мовляв, ну, карикатура – це ж так несерйозно, — мовить автор книги в інтерв’ю Varosh. – Для порівняння завітаймо в Париж, де побачимо, скільки їхніх видань присвячено графічному мистецтву, власне коміксу, карикатурі… Париж – мабуть, найбільший споживач графічного мистецтва якщо не в світі, то в Європі точно».
Записала Евеліна Гурницька, Varosh