Українські вина. Де вони виробляються? Що одразу спадає на думку?
Виноградники Криму, Одещини, Миколаївщини, Херсонщини та, звісно, Закарпаття.
Саме ці 5 регіонів відомі своїми винами, адже природа територій є сприятливою для вирощування винограду та виготовленням вина. І з усіх зазначених регіонів лише Закарпаття знаходиться саме на заході, де активно відновлюють втрачені традиції виноробства.
“До приходу радянської влади Закарпатська область у своєму піку розвитку виноробства налічувала понад 14,5 тисяч виноградників. Зараз ця цифра в рази менша, і становить 700. Саме для відновлення та розвитку напрямку виноробства півтора року тому була створена асоціація виноробів Закарпаття, до якої долучилося 6 організацій”, – розповідає пан Олександр Гарновдій, голова Асоціації виноградарів виноробів, дистиляторів Закарпаття.
У цьому матеріалі розповімо про 3 виноробні Закарпаття, які й входять до цієї спілки. Поговоримо про спільні виклики у виноробні, любов до винограду, відданості вину та розвитку культури вина та винного туризму на Закарпатті.
Томаш Кіш
Неподалік від Ужгорода, у селищі Концово можна зустріти сім’ю виноробів на чолі із Томашем Кішем, які займаються виноробною справою понад 20 років, але 6 років тому перетворили своє хобі у бізнес. Виноградники, на яких вже активно збирається урожай, посаджені 5 років тому. 20-30 відсотків від зібраного винограду сім’я продає іншим підприємцям, решту залишають собі для власного виробництва вина.
Сім’я Кіш – це приклад сімейного бізнесу, де залучені усі члени родини. Ми приїхали до них якраз під час збору винограду, що відбувається переважно у вересні. Збір винограду – це оперативний процес: за місяць вже має бути зібрано все. Спочатку виноград вимірюється на рівень цукру. Якщо рівень сахарози достатній, то починається активна фаза збору винограду. Бо потім є ризик, що виноград загниватиме. Попри механізацію певних етапів у виноробстві, збір урожаю відбувається вручну.
Збір винограду триває приблизно місяць. На полі зрання вже працюють три жінки, зокрема і пані Марія, яка є мамою Томаша, співзасновника виноробні. Вересень та жовтень вони працюють за таким розкладом: по 5 годин збору винограду, і так через день:
“Важка робота. Ану, попробуйте цілий день нагинатися, носити. Це всі мої родичі, збираємо разом. Я – мама Томаша, це – мого чоловіка сестра рідна, а це – сестра моя. Робота з виноградом триває весь рік: зараз робота у полі, а потім ще ж робота вдома із самим виробленням вина.
Виноград є різний, як-от люди є різні. Виноград є один смачний, другий кислуватий, інший солодший. По-різному хороші, так, як і люди. Одна людина неприємна, друга приємна, одна заздрісна, друга не заздрісна. Як з виноградом треба розбиратися, так і з людьми.”
Наразі сім’я підприємців висадила 2 гектари виноградників. З кожного гектару очікується зібрати 8-10 тонн винограду, що вже є хорошим показником. І в кінцевому результаті буде готово 10 тисяч літрів вина, що підуть на продаж, серед них 5 сортів білих вин та 2 – червоних: Красень – української селекції та Червоний Монах – німецької.
“Такі сорти стійкі до хвороб і потребують меншої обробки, і здоровіші. Зберігаємо в підвалі, під хижею, кондиціонером охолоджуємо. А продаємо у пляшках або в бочках, хто як захоче замовити. Загалом відправляємо по всій Україні. Зараз у процесі отримання ліцензії. Якщо буде ліцензія, то будемо робити дегустаційні зали”, – каже Томаш Кіш.
Іван Паук
Продовженням сімейної справи після довгої паузи розпочав й Іван Паук, який заснував шато родинного типу. Наразі 38 гектарів висаджених виноградників знаходяться у селі Пістрялово.
Ще дід пана Івана у 1938 році посадив 8 гектарів виноградника, з якого виготовляв вино. На жаль, із приходом радянської влади землі з виноградом були забрані радянською владою у колективну власність, як у всіх виноробів у той час. А під час впровадження сухого закону виноградники були повністю викорчувані. Але з роками через покоління родинна справа з 2005 року відновлюється.
Вирощує родина виключно ті сорти, які внесені до Державного реєстру виноградних насаджень. В основному це більшість європейських сортів, з французьких сортів – білі Совіньйон Блан, Шардоне, Біанка, з червоних – Мерло, Каберне, Совіньйон, є український Мускато, Рубин Голодриги.
“Мета чи завдання – оці відомі світові сорти винограду у нашому виконанні вирощувати в закарпатських кліматичних умовах, робити вино і знайомити його із туристами, і не лиш нашими, а й також закордонними”.
Наразі родина робить перші кроки у виробництві вина, зокрема, пан Іван проходить навчання:
“Я роблю у невеликих обсягах зараз: для друзів, знайомлю туристів. Поки вчуся виробляти, вже, мабуть, цього року складу іспити, і буде перший сезон, як розпочну робити вино. Принаймні такі у мене плани.”
Поки процес виробництва вина налагоджується, родина займається продажем вирощеного винограду. Через повномасштабну війну покупці винограду також змінилися:
“Лінійка покупців зараз змістилася. Якщо раніше це були закарпатські крафтові виробники, то на сьогодні це також виробники із Вінниччини, Житомирщини, Хмельниччини. На півдні ведуться активні бойові дії. От Одещина у зв’язку з воєнними діями не змогла їх (виноградники) вчасно доглянути”.
У планах у пана Івана також отримати ліцензію, а головне – зробити це родинною справою на багато років. “Моя мрія – щоб мої внуки, які вже зараз ходять зі мною на виноградники і допомагають мені, років так через п’ятдесят ці знання, які я їм передам, продовжили. От мені подобається французький досвід. Приїжджаєш на винарню – а там вже 10-11 покоління працює. Оце хотілося б, щоб і в нас так сталося”.
Nota Bene
Nota Bene – у перекладі “Мати на увазі”. А вино сім’ї Надь дійсно варте того, щоб звернути на них увагу.
Виробництво вина – це давня мрія голови сім’ї Івана Надя, яка у 80-х роках 20 століття почала втілюватися в життя після того, як сім’я викупила ділянку, де, окрім будинку, був також підвал спеціально для зберігання вина.
“У нас у будинку три такі підвали. У наших сусідів також є такі підвали, але не всі використовують їх для виноробства. Тому що в радянські часи, коли був сухий закон, окрім того, що вирубували виноградники, також всі підвали закидували сміттям: для того, щоб люди не носили сюди бочки з вином. Вони всі були закинуті.
І коли вже в дев’яностому році цю вулицю поділили на ділянки для того, щоб можна було придбати під забудову, не було багато охочих купляти, тому що ніхто не хотів будувати будинок на смітнику. Батько мого чоловіка мріяв відродити це все і придбав цю ділянку. 10 років вони з дружиною тільки вичищали це все, щоб вже привести до такого ладу, щоб можна було зберігати вино. Мій чоловік виріс і вже підтримав батька. І сім’я почала засаджувати виноград; зробили освітлення, поклали плитку, відкрили дегустаційний зал” – каже Ліана Надь, невістка.
Родина підприємців має 5 гектарів плодючих виноградників, з яких виготовляють понад 10 різних сортів вина: як класичні, так і нові, експериментальні. Цього року очікують виготовити понад 20 тисяч пляшок вина.
“У нашій родині 2 покоління: старше і ми як молодше. Батько більш за таку класику, тобто білі та червоні вина, а ми як молодь бачимо, куди рухаються тренди. Мій чоловік каже, що зараз пік на Розе, а ми маємо хороший виноград, тож чому б нам не спробувати зробити класний Розе? Ми спробували, ризикнули, і дуже вдало.”
Як і у попередніх героїв, планів для розвитку в родини багато:
“Розвиватися завжди є, куди. У підвалі ще дуже велика кількість вільного місця. Значно хочемо розширяти передусім лінійку сортів. Є ще дуже багато сортів, які класно можуть тут показати себе. Ми придбали 10 гектарів, які кожного року стараємось засаджувати. Також плануємо отримати ліцензію. Ми не хочемо виходити на рівень супермаркетів, але у ресторани, у винні заклади хотіли б продавати свою продукцію.
Хотілося б виходити на меншу кількість та кращу якість. Тобто, щоб більше відрізати, регулювати урожай. Ми це і тепер робимо, але ще хотів би це збільшити. Підрізаємо зараз 40 відсотків, а хотілося б ще більше, щоб 40 відсотків залишати. Але поки що мені видається, що наш ринок не готовий до цього” – Василь Надь, син.
Окрім продажу вина, родина також долучається до розвитку винного туризму, який наразі почав набирати оберти:
“Відвідувачів побільшало: люди не можуть поїхати за кордон, тому починають цікавитися, що можна відвідати в Україні, де можна відпочити. Кожен день по пару разів проводимо екскурсію по підвалах та робимо дегустацію вин. Хочемо прививати культуру вина. Дуже хочемо, щоб українці вміли вживати хороший продукт і робили це правильно. Зараз ми лише на шляху до культури винопиття”
Якщо раніше відвідувачі у закладах хотіли скуштувати іноземні вина, то зараз завдяки зростанню попиту на українську продукцію та активному відновленню й розвитку виноробної справи українські вина стають все затребуваніші на полицях магазинах та у закладах.
Щоб популяризувати вино Закарпаття, триває робота над отриманням географічного маркування “Вина Срібної Землі”. Географічне маркування – це інструмент, який допомагає розвиватися території, маркер високого рівня якості продукції. Фактично кожен успішний продукт у Європі має географічне зазначення. Йдеться особливо про малі крафтові виробництва. Станом на сьогодні в країнах ЄС зареєстровано понад 3500 географічних зазначень, натомість в Україні це лише 3.
Назва географічного зазначення “Вина Срібної Землі” – продукт асоціації виноградарів, виноробів, дистиляторів Закарпаття, який об’єднує власне малих виробників вина в Закарпатті. Зараз активно проводиться дослідницька робота, визначаються, який сортовий склад вирощується на території Закарпатської області, які сорти є більш традиційними.
Тарас Антонюк, національний експерт з географічних зазначень та розвитку ланцюжків доданої вартості проєкту ЄС “Інституційна та політична реформа дрібномасштабного сільського господарства в Україні” пояснює: “Винороб, який працює на території Закарпатської області, і який вважатиме за потрібне чи за можливе виконувати умови специфікації “Вин Срібної Землі” та підтвердить це через проходження сертифікації, буде мати можливість маркувати своє вино саме назвою місця походження. Назва місця походження – це одна з категорій географічного зазначення, що гарантує найвищий ступінь захисту, дозволить розвивати та популяризувати вино Закарпаття по всій Україні та за кордоном”.
Ірина Чергенець для Varosh
Фото Анни Семенюк та Ірини Чергенець
