У квітні група українських дітей у супроводі дорослих та однолітків вирушила до Німеччини, що стало ще однією сторінкою у довготривалому партнерстві між містами-побратимами Ужгородом та Дармштадтом, яке відзначилося зворушливим проявом міжнародної доброзичливості та поваги між країнами.
Цей унікальний досвід був би неможливий без послідовної підтримки Петера та Клаудії Ері, а також усієї німецької спільноти через PDUM (Партнерство Німеччини, України та Молдови). Їхнє прагнення сприяти культурним та освітнім обмінам протягом останнього десятиліття заклало фундамент для розвитку справжніх дружніх зв’язків, які виходять за межі кордонів.
Фактично, ця поїздка є нагадуванням про кропітку і наполегливу співпрацю, яка лежить в основі довготривалих партнерських стосунків, що часто відбуваються непомітно для широкого загалу. Проте ці зв’язки слугують основою демократії не лише в Україні, але й у глобальному масштабі. Взаємодіючи з німецькою громадою у сфері освіти та культури, ми отримуємо уявлення про цінності, які ми прагнемо культивувати для майбутнього України.
Метою саме цього проєкту було розпалити інтерес дітей до німецької мови, а також надати їм безпосередній досвід німецького родинного та суспільного життя. Протягом тижня діти жили в німецьких сім’ях, занурюючись у мову, звичаї, а також не в останню чергу турботу своїх приймаючих родин. Знайомство з Дармштадтом, Гейдельбергом, Франкфуртом та історією фортець Рейну наповнило їхні дні відкриттями. Тиждень перебування також включав відвідування важливих публічних інституцій, зокрема школи Гутенберга в Еберштадті та мерії Дармштадта, що дало змогу зазирнути в адміністративний та освітній ландшафт міста, яке вони відвідували.
Ми спитали дітей про те, що відрізняє цю поїздку від звичайних туристичних подорожей і всі діти одностайно погодилися, що найціннішими моментами були щире спілкування з приймаючими сім’ями та вечори, проведені разом. Роздумуючи над своїм досвідом, діти ділилися історіями про мовні курйози та культурні відмінності, які викликали посмішки та дружню атмосферу.
Іван розповів гумористичний випадок з надувним ліжком, яке через непорозуміння стало несподівано твердим, оскільки він сам, того не усвідомлюючи підтвердив, що йому не пасує його м’якість.
“Загалом, перебування було дуже турботливим, — розповідає хлопчик, – У нас (разом з дітьми з приймаючої родини) була можливість грати в усі ігри: волейбол, футбол, теніс, і нам дозволяли все це робити в середині будинку”.
Ярина ділиться: “Одного разу ми заплуталися в розумінні один одного, коли обговорювали ліхтарик у формі кулі. І коли я сказала, що у мене вдома є схожа куля, німецька сторона дуже здивувалася, що у мене вдома є куля. Вони запитали мене, чи я на ній літаю. Було дуже весело, бо я зрозуміла, що слово яке я використала вживається в німецькій як “повітряна куля”.
Єва розповіла, що всі члени приймаючої сім’ї дуже полюбляють судоку. І кожен ранок під час сніданку та читання свіжих газет було місце також для цієї математичної головоломки, а вечір був присвячений настільним іграм.
Сашко зізнається: “Дідусь вчив мене декілька німецьких слів і пояснював їх значення. Загалом я знав ці слова, але він був таким щирим коли вчив мене, що я не хотів переривати цей процес навчання”.
Патрік та Катя погодились, що вони б з радістю залишились ще на тиждень для того щоб відчути щоденне рутинне життя в сім’ї та німецьку культуру.
Своєю чергою нам також було цікаво почути думки приймаючих сімей. Ось деякі враження від них:
Пані Єва: “Діти дуже відкриті до нового, надзвичайно турботливі (наприклад, прибирають тарілки, слідкують за чистотою тощо), дуже добре інтегрувалися в повсякденне життя, оскільки вони дуже природні. Не було ніяких непорозумінь. Ми щойно зрозуміли, що маємо багато спільних слів в обидвох мовах. Наприклад слово “ландшафт” звучить однаково.
Пані Барбара: “Насправді у нас не було ніяких непорозумінь. Ми вважаємо, що всі діти були дуже сміливими, особливо наймолодші четверо з групи, щоб вирушити в далеку подорож. Для нас час з Катею (автор. – одна з українських школярок в подорожі) був абсолютно нескладним (туга за домівкою вже була моєю турботою) і, з моєї точки зору, вона добре гармоніювала з нашими дітьми. Звичайно, можливості поспілкуватися поза насиченою щоденною програмою були відносно короткими. Ми майже не говорили про військову ситуацію, але в основному ділилися з Катею нашим повсякденним життям, нашим сімейним життям і нашою сімейною атмосферою. На жаль, на даний момент обмін між школами (України та Німеччини) неможливий, це те, що мене найбільше роздратувало в газетній статті, а саме заголовок”.
Пані Каті: “Це був другий раз, коли Іван приїхав до нас у гості. Зустріч була дуже знайомою, діти привітали один одного як старі друзі, і з цього моменту Іван знову став частиною нашої сім’ї. Було таке відчуття, що вони продовжили те, на чому зупинилися під час його останнього візиту влітку! За спільною вечерею ми зрозуміли, що його німецька мова значно покращилася і майже нічого не потрібно було говорити англійською. Цього тижня ми мали змогу супроводжувати групу з Ужгорода протягом двох днів і знайшли багато приємних, а іноді й нових знайомств та друзів. Попри, на жаль, дуже холодну і дощову німецьку погоду, діти весело провели час і зробили багато цікавих речей. Були також зустрічі з тваринами — коли група відвідала отару овець і їм дозволили погладити ягнят. Потім вони створили маленькі витвори мистецтва з вовни. Тиждень знову промайнув надто швидко, і ми сподіваємося, що незабаром зможемо знову привітати дітей, їхніх наставників та водійку”.
Клавдія Ері: “Ми провели мозковий штурм за обідом і прийшли до висновку, що ви були дуже приємною групою. Доброзичливі, відкриті, щирі — все це дуже відчувається. Ми не пам’ятаємо жодних мовних непорозумінь; якщо вони і були, то, ймовірно, відразу ж були з’ясовані. Розмови в нашому домі були інформативними та збагачуючими, завжди дізнаєшся щось нове та отримуєш нові знання. Ми будемо раді продовжити візити, якщо дозволять наші сили. Приємно відкривати світ”.
На завершення хочеться сказати, що цей тиждень був насичений інтелектуальними розмовами про історію обидвох країн, демократію, літературу, культурні процеси, цінності та звісно про теперішнє і майбутнє України та Німеччини. Відзначаючи цей культурний обмін, висловлюємо подяку всім, хто долучився до його реалізації. Завдяки таким ініціативам ми плекаємо взаєморозуміння, яке виходить за межі географічних кордонів, збагачуючи життя учасників і сприяючи кращому майбутньому, побудованому на взаємній повазі і співпраці.
- Підтримай роботу незалежного медіа на Закарпатті — долучайся до спільноти Varosh.
- Українська на Балканах: як працює єдина в Хорватії кафедра української мови та літератури
- “Просто бути поруч і говорити: “Я з тобою!”: як почути дітей у час війни (ВІДЕО)
- Куди вступити після 9 класу: які професії можна опанувати в закарпатських училищах
Андріанна Ілющенко та Людмила Балецька для Varosh
Фото надані авторками
- Завдяки твоїй підтримці наша команда створює ще більше важливих матеріалів. Підтримай нашу роботу — долучайся до спільноти Varosh.
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
