Щороку Ужгород першим зустрічає День Незалежності — поки сходять перші промені сонця Закарпатський народний хор разом з ужгородцями виконує “Молитву за Україну”. 

Цю добру традицію колектив започаткував ще у 2014, а цьогоріч організатори додали новий елемент — телеміст із різних країн. Усе для того, аби показати — українці всього світу єдині.

У час великої війни Заслужений академічний Закарпатський народний хор (далі ЗАЗНХ) їздить із концертами Європою, розповідає про Україну та Закарпаття, збирає кошти на армію та закликає: “Любімо своє!” 

Ми поспілкувалися з Наталією Петій-Потапчук, директоркою, художньою керівницею ЗАЗНХ, про культурну дипломатію, будування мостів між людьми та позбавлення комплексу меншовартості.

Говорити про Україну через пісню: гастролі хору за кордон

Перше, що зробила пані Наталія 24 лютого 2022 року, — опублікувала на своїй сторінці у фейсбук запис “Молитви за Україну” у виконанні хору. Того дня від друзів і колег зі Словаччини та Хорватії посипалися пропозиції допомоги та евакуації всього колективу. Хоч не було розуміння, що далі, але жінка вирішила: “Ми маємо залишатися вдома й щось робити тут”.

Через кілька тижнів хор таки поїхав за кордон,  але — давати благодійні концерти. Відтак, із квітня 2022 року відбулися поїздки до Австрії, Німеччини, Італії, Хорватії, Угорщини, Словаччини, Чехії; не тільки у столиці, але й у великі та маленькі міста. Тоді чоловіча частина хору не змогла поїхати, тож місцева преса називала їх “жіночим голосом України”. 

— Ми хотіли показати — не можна тільки ходити з простягнутою рукою, ми маємо й подякувати за підтримку. Ми відчували прихильність від людей — до нас підходили, аплодували, з вікон виставляли прапори, — каже пані Наталія й пригадує такий епізод:

— У Хорватії ми брали участь в урочистій ході на фестивалі, після — був ярмарок. Аж тут до нас підбігає чоловік: “Дівчата, вибирайте сумочки, які хочете! Дарую, не треба грошей!”. Ми розгубилися: “А що ми можемо вам дати?”. Відповів: “Тільки прапор України!”. Дуже розчулила ця сцена, чоловік справді хотів підтримати нас так, як вмів. Прапор ми йому таки подарували! 

Диригентка каже, що колектив розуміє важливість культурної дипломатії як “м’якої сили”, котра здатна будувати мости взаєморозуміння між громадянами різних країн.

— Коли підтримує народ, то уряду вже нікуди діватись. А часто звичайні люди, об’єднані у громадські організації, благодійні організації можуть зробити в рази більше за політиків. Тому я хочу, щоб через пісню й живе людське спілкування наші культурні зв’язки з народами інших країн ставали більш тісними й дружніми.

Налагодити співпрацю вдалося не лише з країнами Центральної Європи, але й із країнами іншого континенту.

Зокрема, на Закарпатті впродовж кількох днів перебував віцепрезидент Товариства українців Бразилії, етнограф і хореограф аматорського ансамблю української пісні й танцю «Барвінок» Андрій Хома.

А вже невдовзі президент Українського товариства Бразилії SUBRAS Філіппе Орестена, диригент ансамблю Folclore Ucraniano Barvinok, запросив до Бразилії для обміну досвідом кількох українських діячів, зокрема й Наталію Петій-Потапчук. Окрім Бразилії, вона мала робочі поїздки до Сполучених Штатів Америки.

У червні цього року Наталія Петій-Потапчук стала Амбасадоркою Закарпаття. Ініціативу створення команди Амбасадорів Закарпаття започаткувала Закарпатська ОВА. Основне її завдання – популяризувати Закарпаття на національному й міжнародному рівнях. 

Будувати мости порозуміння

На концертах за кордоном колектив питають про Закарпаття, й часто почуте від учасниць хору є першим враженням про цей регіон.

— Ми хочемо показати, що Закарпаття — це багатонаціональний край, невід’ємна частина української культури. Як це відбувається? Весь матеріал, який виконує хор, — унікальний, усі твори або написані спеціально для цього колективу, або віднайдені та виконані у своїй обробці. Навіть відомі пісні ми не виконуємо стандартно, завжди додаємо нотку закарпатського. Наприклад, ми маємо композицію “Реве та стогне Дніпр широкий”, але музика в обробці закарпатця Іштвана Мартона. Відому “Ой у лузі червона калина” ми виконуємо в обробці нашого композитора Михайла Кречка.

Диригентка пояснює, що важливо демонструвати й багатонаціональність фольклору на Закарпатті. 

— Ми кілька разів їздили до Угорщини з концертами. Наприклад, мали великий концерт до 100-річного ювілею Іштвана Мартона, українського композитора, члена Спілки композиторів України та Угорщини. У соборі, де відбувався концерт, були офіційні особи — й угорські, й українські. Що це, як не будування зв’язків між двома країнами через дотики культури? 

Пані Наталія каже, що часто доводиться не тільки співати, але й робити екскурси в історію, спростовувати російську пропаганду. Бо не треба мати ілюзій, що з часу великої війни пропаганда російської культури зникла, а навпаки. Нашим культурним діячам доводиться пробиватися крізь багатомільйонні російські інвестиції в медіа та культуру.

Подолати комплекс меншовартості

Закарпатський хор під керівництвом Наталії Петій-Потапчук постійно експериментує та пропонує глядачеві нові формати. Колективу під силу виконати твори різної складності: чи симфонію Євгена Станковича, великі театралізовані дійства, як-от винобрання. Або ж відспівати концерт разом із рок-музикантом Вовою Гейзером, фронтменом гурту “Шабля”. Проте незмінним залишається джерело — народна творчість Закарпаття.

— Наш хор має бути еталоном — у доборі композицій, їх виконанні. Усе, що відбувається на сцені продумане до деталей — кожна хустка чи капелюх, колірна гама, яка характерна для свого регіону. Над формуванням образів артистів працюють два костюмерні цехи, —  з блиском у очах пояснює керівниця хору. — Ми прагнемо, щоб після нашого концерту слухачі йшли зі стійким відчуттям: “Це моя культура, мої традиції, я хочу їх досліджувати”.

Не тільки для закордонної аудиторії, але й для внутрішнього слухача важливо побачити та відчути багатство культури цього краю, долати стереотипи про бідний та занехаяний регіон.

До прикладу вона пригадує випадок у Хорватії, коли на концерт завітав український посол Василь Кирилич.

— Ми маємо сценічні жіночі костюми з елементами весільного вбрання Тячівського району. Він розроблений відомою художницею — Едітою Медведською, заслуженою художницею України. Коли ми з’явилися на сцені, пан Посол не зміг стримати захоплення: “Які костюми! У цих корунах, ви як ті королеви!”. Гарні, горді, співочі закарпатські дівчата — не відвести очей.

— Тому мене дратує, коли закарпатців зображають лише голими-босими хлопами у постолах, які співають вульгарні пісеньки. Це меншовартісно, бо нам є що показати, — обурюється мисткиня.

“Треба щиро любити своє, вміти його показати й розвивати”

Наступного року хору виповнюється 80 років із дня заснування. Наталія Йосипівна є його незмінною керівницею вже 18 років (з 2006 року). 

— Я ніколи не мріяла переїхати кудись, щоб там керувати відомим колективом. Ні, я вже маю такий! Це — наш Заслужений ададемічний Закарпатський народний хор. Я працюю для того, щоб наш хор виріс до світового рівня й ставав прикладом для інших.

— Я не чула пісні, гарнішої за нашу. Закарпаття — це край, який має унікальну спадщину. Це все просто: треба щиро любити своє, вміти його показати й розвивати. Ми займаємо нішу популяризації закарпатських митців: композиторів, поетів, народних умільців, хореографів… Якщо цього не робити — втратимо все, і своє, і чуже. Та й будемо потім співати про “берьозкі в полє”.

Також можемо очікувати, що збільшиться кількість народно-обрядових дійств, адже кількість людей у колективі дозволяє це зробити. У планах — більше популяризувати народну пісню серед молоді та серед усіх, хто цікавиться цим жанром.

— Зараз — усе для дітей, щоб ми їх не втратили, щоб вони мали радість у житті і любов до своєї землі. Діти дуже тягнуться до всього народного, це близьке для них. Ми мусимо сіяти у них це зерно, яке проростатиме з ними все життя.

Кропітка робота колективу дається взнаки — концерти завжди велелюдні. Як жартував один із фанатів хору: “На виступ вже треба йти з власним стільчиком”, натякаючи, що іноді квитків бракує.

Наближати Перемогу щодня

— Наступного року нам 80 років. Цю святкову дату ми б хотіли, звичайно, зустріти вже у мирній Україні, тому щосили намагаємось наближати Перемогу. Я щодня думаю, чи зробила я сьогодні все, що могла, — підсумовує пані Наталія. 

Хор регулярно проводить заходи на підтримку Збройних Сил України, жоден концерт не обходиться без скриньки для пожертв. Зібрані кошти скеровують на поточні запити різних бригад. Та й часто хор їздить виступати для захисників або ліпить вареники для воїнів.

У квітні на сцені обласного музично-драматичного театру публіці продемонстрували унікальне дійство — етно шоу “Дайме собі співаночку”, яке поєднало весь музичний колорит Закарпаття. Виручені кошти за цей концерт — близько 25 тисяч гривень — хор передав на купівлю авто для наших військових.

На шоу також були присутні гості з різних країн світу, які приїхали в Ужгород на обговорення у межах програми Dilemma.

Грузинська юристка Натія Каландарішвілі після виконання хором пісні “Чорна плахта” сказала: “Мене важко змусити плакати. Але на цьому концерті я плакала. Мене вражає ваша сила. Навіть попри весь біль і втрати війни, ви усміхаєтеся, ви співаєте, ви продовжуєте боротися. Бережіть це в собі!”.

• Академічний камерний хор “Cantus” святкує 30-річчя професійної діяльності
• Антоніо Лукіч про «Люксембург, Люксембург» та кіно під час війни
• “Отаман Карпат” Іван Попович про Закарпаття, дружбу з Івасюком та окупацію його будинку під Києвом

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Галина Гичка, Varosh 

Фото: зі сторінки Закарпатського народного хору у Facebook

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.