Мена, Чернігівщина. Майже рівно тисячу кілометрів від Ужгорода.
Два десятки волонтерів та майстрів з усієї країни, яких об’єднує бажання відбудови рідної країни.
Це був мій перший у житті БУР-табір. Досвід неймовірно цікавий та корисний. Я навчилася штукатурити, зварювала метал, танцювала “Картоплю”; побачила зачаровану Десну і навіть потрапила в лікарню.
Літо у розпалі, багато хто думає, як його цікаво і корисно провести, тож я можу підказати й розказати.
Що таке БУР-табір?
З БУР я познайомилася завдяки рідній сестрі, яка поїхала на свій перший БУР-табір ще у 17 років, а потім понад 3 роки була активною волонтеркою Закарпатського осередку БУР.
БУР-табори організовує ГО “Будуємо Україну Разом”. Ініціатива стартувала ще на початку війни, у 2014 році, коли група ініціативних хлопців поїхала на Схід відбудовувати зруйновані внаслідок російської агресії будинки.
Зараз волонтерські будівничі табори проходять в різних містах чи селах України та залучають молодь з усієї країни до волонтерства.
Під час табору, волонтери займаються ремонтом будинків, де проживатимуть люди, які втратили свій дім через війну. Тут відбудовують приміщення, які постраждали внаслідок бойових дій, допомагають у створенні чи облаштуванні молодіжних просторів. І звісно, знайомляться з новою місцевістю, навчаються, розважаються і формують нові соціальні зв’язки. БУР об’єднує людей з спільними цінностями довіри, патріотизму і толерантності.
Чому варто відвідати табір? Зібрала 10 топ-причин!
Причина №1. Нові знайомства
На табір приїжджають волонтери та волонтерки, майстри та майстрині з усієї України. У вас буде чудова можливість познайомитися з ними, вивчити нові словечка та розпитати про їхній рідний регіон. Наприклад, на таборі у Мені ми дуже подружилися з місцевими дівчатами-школярками, Оксаною та Катею, які приходили до нас волонтерити. Дівчата розповідали, як зробили вибір відмовитися від російського контенту, як складно бути у середовищі молоді, яка не дуже цікавиться буденністю війни.
А ще на таборі я познайомилася з бойовою медикинею Юлею, яка зараз на відновленні (так, людина так відпочиває), бухгалтеркою Наталкою, піцайоло Вікою та Марічкою, молодіжною працівницею Настею, психологинею Марією. Просто факт: на одному таборі були люди з Херсона, Конотопа, Тернополя, Черкас, Ходорова, Заліщиків, і звичайно ж, з Ужгорода.
Причина №2. Нові навички
Якщо ви нічого не тямите в будові, то після табору поглянете іншими очима на всі приміщення в полі вашого зору. Може навіть з’явитися бажання розпочати ремонт вдома! Професійні майстри та майстрині навчать всього — шпаклювати, зашивати кути, замішувати бетон, зварювати, а головне, робити абсолютно рівними та гладенькими всі поверхні.
Але тут не тільки про будівельні навички йдеться, але й про вміння вислухати, бути емпатичним, навчитися довіряти. БУР-табір прокачує як hard, так і soft skills.
Причина №3. Знайомство з новим регіоном
Обрала табір у м.Мена на Черкащині з тої причини, що ніколи не була у цих краях, а завжди мріяла. Ще навчаючись на істфаці в університеті мріяла поїхати на північ країни, подивитися на давні собори Русі та козацький спадок у Батурині, Прилуках, Ніжині.
БУР-табір складається з 2-х частин: власне, будівельної, де ми професійні майстри вчать нас ремонту, та культ-освітньої, де разом з кемп-лідерами досліджуємо регіон, вчимося новому. Тож по програмі в нас були екскурсії. Найперше, до місцевого краєзнавчого музею, а також до Мезинського національного природного парку. Вперше побачила розлив Десни! Видовище — фантастичне!
Я дізналася тут про традиційну вишивку червоними нитками, типову п’ятистінну хату та була в музеї відомої Мезинської палеолітичної стоянки.
А ще я спеціально вибрала опцію доїзду на електричці, для мене це завжди дуже показова річ. Мені було цікаво почути, якою мовою тут розмовляють. І це — суржик! Назавжди запам’ятаю оце гучне чернігівське: “Дайте мені пиріжка з капустою”! Це було так мило, що я теж, вперше в житті, ризикнула купити щось у електричці. Той пиріжечок був такий смачний!
Я, на жаль, не встигла роздивитися сам Чернігів, але Чернігівщина мені сподобалася. Нагадує Закарпаття трошки. Дуже зелена область, але — з мошками, які не дають спокою вдень і закусують просто до неможливості.
Причина №4. Вихід з зони комфорту, перевірка себе та своїх можливостей
Треба розуміти, що ми ночували на сцені Будинку культури, на стареньких ліжках у open space; милися після будови у публічному душі; харчувалися у місцевому “Смаку” (годували там нівроку!). Але умови можуть бути різними — спати на підлозі у спальниках, самим готувати їжу, приймати літній душ, відчувати брак особистого простору і так далі. До цього треба бути готовими.
З іншого боку, БУР дає багато можливостей проявити та прокачати себе — хто проведе ранкову руханку? Хто ініціює активність? Хто візьме відповідальність за окреме завдання?
БУР вчить самозарадності — вмінню вирішувати свої запити самостійно, але й допомагати іншим. Вихід з зони комфорту — це важливий етап розвитку і переходу на новий етап у житті. З БУР це буде комфортний вихід з зони комфорту.
- “Село творять люди, найперше — молодь”: Людмила Биба про громадські ініціативи у Білківській громаді
Причина №5. Новий формат відпустки
Я працюю головою, і найкраща відпустка для мене — попрацювати руками. Тому на літо я часто їду додому, щоб релаксувати з граблями на городі, а тут вирішила ризикнути й спробувати будівельні роботи.
Мушу зізнатися, що я їхала на табір дещо виснажена і хвилювалася, що вийде в підсумку — переЗАвантаження чи ПЕРЕвантаження. Бо напередодні мені хотілося просто лежати і дивитися в стелю, а я їхала на будову, де точно мала бути фізична праця, насичена програма, цілодобова комунікація, адаптація на новому місці. Але зараз я розумію і можу чітко сказати, що це була моя найкраща інвестиція у своє ментальне здоров’я.
Інший аспект, мені незручно їхати кудись на відпочинок, тим більше — виставляти фото з пляжу тощо. Тож, БУР-табір — це відпустка із користю для себе і для країни.
Причина №6. Наспівалася, натанцювалася, наговорилася на рік вперед
Не знаю, чи мені так пощастило, чи це традиція всіх БУР-таборів, але ми багато, дуже багато співали й танцювали. На будові завжди грала колонка (дякую майстру Віталіку!), а репертуар охоплював всю українську естраду від Івасюка й Поповича до Kola та “Один в каное”. Ми співали під колонку, в дуеті чи просто соло. А ще у нас була Марічка, яка могла щось заграти на укулеле. Одним словом, було весело.
А ввечері, коли вистачало сил (а їх чомусь вистачало!) ми ще грали у настільні ігри. Ніч, ліхтарики, ми з чайчиком і у ковдрочках говоримо про своє життя. Романтика)
Причина №7. Тактильність.
Я дуже люблю обніматися, по ділу і не по ділу. Тактильність для мене дуже важлива. Тут цього було вдосталь, особливо подобалася колективна “обліпиха”.
Якщо ви не любите обніматися — скажіть, то вас не будуть чіпати. Або будуть, тільки зі словами: “Я знаю, ти не любиш обніматися, але ти така класна, що я все рівно тебе обніму”.
Причина №8. Відчути довіру і підтримку команди
У команді волонтерів/-ок та майстрів/-инь ти завжди можеш розраховувати, що хтось підстрахує, вчасно запитає “як ти?”, похвалить чи пожартує. І не тому, що десь написано таке правило, а тому, що так відчувається. Ми дарували одне одному щось солоденьке, писали милі записочки, обнімалися, дякували — це все дуже підбадьорювало і складалося враження, що ми знайомі вже роки.
Майже щовечора були рефлексії. Якщо на початку це було про “як незвично я себе почуваю”, “я втомилася”, то потім це було про “дякую за турботу”, “відчуваю себе наповненою”, “розкриваюся разом з вами”.
- Як війна змінює Україну та світ. Основні думки з лекції Павла Казаріна
- 10 способів підтримати свою психіку в умовах тривалої війни. Розповідає психологиня Аніта Соскида
І ще одна моя особлива історія. Так сталося, що болотистий клімат неймовірної Сіверщини не зовсім підійшов моєму організму, який звик до полонин і Карпат. Потрапила я у місцеву лікарню з алергією. Здавалося б, ну що може бути гірше, як лежати під капельницею у чужому місті, поки всі працюють на об’єкті? Але, насправді, ситуація, як би дивно це не звучало, приємна. По-перше, команда добре спрацювала — мене вчасно відвезли у лікарню, надали першу медичну допомогу, а ще в БУР подбали про страховку.
А по-друге, я не залишилася наодинці. Ввечері, коли мені вже стало краще, до лікарні прийшли всі майстри та майстриня, всі волонтери та волонтерки, кемп-лідери — принесли мені зварених вареничків, зробили показ крінж-футболок, роздали подарунки, а головне — ми провели час разом, потусили, пообнімалися.
Напевно, якби не факт мого перебування у лікарні, цей вечір можна було б назвати найкращим.
Причина №9. Багато приємних та теплих спогадів й відчуття, що БУР з тобою назавжди
Листи з БУР-пошти, подарунки від БУР-подруги, жарти, довгі й серйозні розмови, цікаві екскурсії та класні спогади. В мене зараз є окрема папка, де я зберігаю всі фото і записочки, щоб час від часу перечитати та чекати цих класних людей в гості. Замість тисячі слів — це варто просто відчути.
Причина №10. Відбудова країни у часі війни
Я їхала з Чернігова до Мени на автобусі, дивилася у вікно. Російські окупаційні війська відійшли з міста ще навесні 2022 року, але шрами війни видно досі — будівлі, в які поцілили снаряди стоять яскравим привидом воєнних злочинів.
Голова громади — на війні, засновник краєзнавчого музею — загинув на війні. У центрі міста — алея загиблим героям. Щодня, о 9.00 — хвилина мовчання, коли з гучномовців міста лунає відлік — пам’ять про тих, хто не з нами. В кінці табору — обов’язковий аукціон, а всі кошти йдуть, щоб закрити потреби учасників та учасниць спільноти БУР, які зараз захищають нашу країну… Так, ми допомогли закрити 3 важливі збори для БУР-вояк.
Війна завжди з нами, кожен день, і ця будова — це можливість не тільки бути корисними, але вірити у майбутнє й будувати його.
- Чому військові люблять котиків? Павло Прижегодський “Гітарист”
- Закарпатець Павло Прижегодський написав на фронті пісню “Моя перемога“
Хоч ми знаходилися кілька десятків кілометрів від росії, страху не було. Було бажання боротися. Я шліфувала цю стелю, шпаклівка падала на обличчя, а я думала: “Зате поки лунатимуть сирени тут, в укритті, діти танцюватимуть, хтось читатиме цікаву лекцію, а хтось буде репетирувати новий виступ”. Ми відбудуємо свою країну, зробимо ще краще ніж було. Як каже БУР: “Якщо не я, то хто?”.
Чомусь на БУР-табори їздить не так багато закарпатців, а хотілося б, щоб більше! Якщо треба порадитися, можна сміливо мені писати, я є у всіх соцмережах.
Реєстрація на літні табори БУР вже стартувала. Не зволікай, це чудова можливість пізнати себе та свою країну, навіть у час війни. Заявка тут.
БУР-табір реалізується Будуємо Україну Разом у межах програми «Спроможні та сильні», що виконується Фондом Східна Європа за підтримки Швейцарії
- Підтримай роботу незалежного медіа на Закарпатті — долучайся до спільноти Varosh.
Галина Гичка, спеціально для Varosh
Фото: Наталія Ліпчанська та з архіву заїду 5 БУР-табору у Мені
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram
