історія

«Нно, уповіш ми дашто файноє»: 100 соковитих закарпатських висловів

1 Липня 2020 4 779

Нещодавно ми публікували матеріал «Но, раз дякуву, з мене кавіль»: 100+ колоритних фраз, які ви почуєте тільки на Закарпатті. Його наразі переглянули понад 12 тисяч читачів. Люди позитивно відгукнулися й написали нам різні автентичні вислови, тож у нас сформувалася ще одна добірка. Публікуємо! А ще неодмінно подивіться та послухайте наш мультимедійний спецпроєкт «Закарпатський діалект»: що це таке, як він виник та чому важливо його берегти.


На цю тему писали і наші колумністи. Дуже радимо читати тексти Леся Белея “Про діалектику діалектів”, Михайла Рошка – “Руйнування міфів про закарпатський діалект” і матеріал Петра Мідянки “Про закарпатський діалект”.   

Далі – добірка фраз.

Гендеки на сегелеті видіцька сліпаня убалила із шпарги цураву фусиклю. Но, так пак тото така правда, ги блоха кашле. Я до нього з душов, а він до ня сракой ся верне. Метав нима, як чорт нагавицями. Фрас утече дорас!

Качка би тя копнула, а вадь – кедь ти дам, та лем ти буде!

Мачка би тя копнула двома ногами нараз! Мачка би тя копнула, хмара ти ясна! Оби в тя жуки кромплі прямо з таніря їли! Оби вас грум по крумплям тігав! Марішку ти темну! Ґута бы тя вбила! Ґута би тя побила! До фраса! До ґути! Де, до грома? Най Бог заварує! Матице рідна! Но побзерай, там сіваргує!  Я кіть тя хрясну, та сятий тя на рокаш не збере! Не мерегуй ня! Мереги ня беруть! Нашто вто мириговання? Грум би ті штрімфлі попалив.

Хвали мене ротику, бо роздеру тя. З дурної пиливні розумной потя не вулетить. Кіть дако дашто, то нико нич. Ага, тот дуже читавий,  а май бирує вто iз носа та в рот. Хвальба до хмар, а кила – до землі. Хвали ня, ротику, дам ти медку. Немзу ті, дітвачу. Такоє глупоє гі талпа. До гузиці дверці, гі псові п’ята лаба. Такоє, гі гуно, мняткоє. Ниє розума до обіда, а після обіду ніщо й чекати. Через дурну голову і тулуб страдає.

Ійсе ай, а кіть чужий хлоп зазвідаться путь на Білки, та вшиткі видять.


«…Бо як гентеш ипний, то й не чути, що по пацяті комАшню ладять».

Раз дякуву, пак зайду. Раз дякуву, пак свинчатко заріжу – зайду. Пой, най тя потискам, хоть лем маціцько. Пак ся увидиме. Мені ипин сесе треба.  А ми ся розумівеме. Сесе ай. Но, най буде. Йсе наші чилядини! Гі косиця-парадниця. Така паранна, гі ружа в децембрі.

Пацієнт лікарю: «Раз дякуву, мойт ся увидиме, а як заріжу свинча, то прийду ідь вам!».

Еге там, никай. Но, сякоє. Пак переникалам іщи раз, та не найшлам. Не бумбелуй. Помалі ушитко порайбала.

– Нно, уповіш ми дашто файноє.
– Така’сь паранна, ги чічка.

– А коли ся увидиме? Вичур, ци уночи, ци завтра?

– Пак, раз дякуву.
– Но, та дякуй, аж пудскакуй. А коли буде куку на руку?

Там, де чорт добруніч каже, а вать медвідь пошту носить. Шарканю, фатьове. Не шатуй. Баба з воза – спицям легше. Най ся не приказує…

– Ко ми упувість, кілько вто часів.
– Три ферталі на дисять.

Не боло кавиля. Кідь би шось, та ся вукрутеме.


Varosh

Фото: журнал LIFE, 1938-1939 рр.

199 #
# діалект # закарпатський діалект