Душа філолога звеселилася, коли побачив серію матеріалів, присвячених закарпатським діалектам на сторінках Varosh. Багато слушних думок та спостережень висловлено Петром Мідянкою, Павлом Чучкою та Михайлом Рошком. Ця тема справді вартує обговорення, дискусій та досліджень. Вона дійсно обросла дуже багатьма стереотипами та спрощеннями. Долучаючись до цієї поважної когорти, хочу звернути увагу на ще декілька аспектів, пов’язаних із закарпатськими діалектами. Почну із загального.
Закарпатський діалект, точніше діалекти, самі по собі не є абсолютно відокремленим мовним явищем. З деякими (переважно сусідніми) діалектами у закарпатських багато спільних рис. Разом вони творять підсистему під назвою південно-західне наріччя.
Окрім закарпатського (середньозакарпатського), сюди належать бойківський, гуцульський, лемківський, надсянський, покутсько-буковинський, наддністрянський, волинський та подільський діалекти. Південно-західне наріччя займає територію Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, а також частини Волинської, Рівненської, Вінницької і навіть південь Одеської областей). Також воно виходить за межі України (Східна Словаччина, окремі анклави у Польщі, прикордонні терени Румунії та Молдови). У цьому величезному масиві багато спільних мовних рис, які відрізняють діалекти південно-західного наріччя від діалектів північного та південно-східного наріч української мови.
Саме південно-західному наріччю притаманні ті особливості, які Михайло Рошко виділив як граматичні особливості суто закарпатського діалекту.
Закінчення іменників жіночого роду в орудному відмінку «руков», «ногов», «головов» характерні і для наддністрянського діалекту, і для бойківського, і для покутсько-буковинського.
Стягнені займенники го (його), му (йому), ти (тобі) так само уживають і з північного боку Карпат, як і форми «бувім», «булам», «робилам», «спалам», «бувісь, «робивісь» з незначними фонетичними відмінностями.
Закінчення дієслів «співат» (співає), «плават» (плаває), «рубат» (рубає) також трапляються, наприклад, у надсянському діалекті.
Тепер щодо фонетичних відмінностей. Справді, на Закарпатті функціонують доволі екзотичні з точки зору літературної норми звуки, зокрема голосні, що їх прийнято позначати у діалектології символами ы, ӱ та інші, але давайте поглянемо на поліські діалекти. Тут маємо таке нетипове для решти ареалів української явище, як дифтонги іе та уо – куонь (кінь), ліето (літо).
Тепер щодо лексики. Як слушно зазначили Петро Мідянка і Павло Чучка закарпатським діалектам характерні численні запозичення з угорської, румунської, німецької. Михайло Рошко також не схибив, коли сказав, що в діалектах чимало своєї специфічної лексики. Питання тільки у тому, що специфічну, не запозичену лексику можна знайти у всіх діалектах. І загадкові речення для українців з інших теренів на кшталт «Позирай, як онде за вызором потятко файно фітькат» (до речі, слово «файний» – таки запозичене з німецької) можна скласти також і іншими діалектами.
Ось, наприклад, речення західнополіським діалектом: Стринéшня у вúглядку загікнулася (Двоюрідна сестра у дзеркалі заїкнулася). Ось ще кілька цікавих для закарпатців словечок з цього діалекту: цюх – собака, копáнка – сапка, жилíзник/горóдник/шпáґель – лопата, стýло – стілець, повáл – стеля.
А тепер речення сіхднополіським діалектом: Нє шиндикай, вазьмі батарейку, сон і кікі ля юшкі. (Не ходи без діла, візьми соняшникове насіння і кукурудзу біля заслонки печі). Також у цьому діалекті є слова габлі – вила, дорщ – дощ, вока – око, ягур – аїр.
А ось речення близьким до закарпатців гуцульським діалектом (але не з закарпатської, а з галицької частини): Иршєний зєкь пидоймивси на ґрунь за ґоґодзов, а там фіфіла (Хрещений зять пішов на горб за брусницею, а там завірюха).
Ось екзотичні слова зі степового діалекту: бакáй – яма, каби́ця – пічка у дворі, кирд – велика отара овець, вáда – рівчак для поливання городини. А ось зі слобожанського: кобýшка –глечик, ри́га – клуня, неудóбиця – цілина, рябець – яструб, сівеирко – холодно, половіддя – повінь, хáлаш – будівля для реманенту.
Так, закарпатські діалекти справді архаїчні (завдяки ізольованості Карпатами), але ще архаїчніші за них поліські діалекти. Саме тому у них є спільні фонетичні риси.
Словом, закарпатські діалекти справді унікальні, але інші діалекти української не менш унікальні. Якісь з них ближчі до літературної норми, якісь дальші, але усі вони колоритні.
Думаю, доречно пояснити читачам-нефілологам, звідки узагалі беруться відмінності у діалектах.
Як уже було сказано у попередніх матеріалах, одна причина – це запозичення з сусідніх мов. Одні діалекти контактують з мовою Х, і в них з’являються запозичення з цієї мови, а інші контактують з мовою У, і в них, відповідно, запозичення звідти.
Але другий, не менш важливий, механізм – це внутрішньомовні зміни. Мова не стоїть на місці, вона весь час змінюється, навіть сьогодні. Просто мовні зміни закріплюються протягом кількох поколінь, тому побачити їх у реальному часі (і передбачити) дуже складно.
Для прикладу уявімо ареал у сто квадратних кілометрів, де поселилися представники одного діалекту. Так чи інакше, їм довелося утворити певні центри (пов’язані з річками, торговими шляхами, родючими землями, покладами копалин). Уявімо, що в цьому ареалі сформувалися два центри – на сході і на заході. Раптом хтось на заході придумав якесь чіпке слово, яке усім сподобалось і увійшло в активне користування, тоді як на сході воно не прижилось (або між двома центрами гірський хребет і брак комунікації, тому у східному центрі не дізналися про існування цього слова). Так з’являється перша відмінність у мові двох центрів. З часом їх накопичується багато, і так шляхом внутрішньомовних змін утворюються два діалекти.
Діалекти починають віддалятися один від одного не тільки через різні слова, але і через звуки. Якщо в одному центрі приживеться мода замість твердого ч говорити м’яке чь, або замість короткого о говорити довге о:, то це також стане причиною розбіжностей у діалектах.
Важливим фактором варіації діалектів української мови став один давній звуковий процес, а саме перехід о та е у новозакритих складах в і, так званий ікавізм. Він тривав з XIII по XVII ст., а потім припинився. Так ось цей процес переходу був доволі складний, і в різних діалектах він зупинився на різних етапах і, відповідно, дав різні результати.
Саме тому в одних діалектах стіл, віл, ніж, в інших – стуол, вуол, нуож, а у найзахідніших говорах української: стул, вул, нуж або стӱл, вӱл, нӱж, або стил, вил, ниж або ж стыл, выл, ныж. Різними завихреннями у історії звукових змін можна пояснити усі фонетичні відмінності діалектів.
Ще одна річ, яку хочеться прокоментувати – це здатність порозумітися представників різних діалектів/мов. Насправді цей фактор не зовсім науковий. Скажімо, якщо ви опинитеся у Китаї (не знаючи мандаринської) і сильно зголоднієте, то вам вдасться порозумітися, використовуючи мову жестів та міміки, з голоду ви не помрете. Так, представники верхньонімецького діалекту не завжди розуміють нижньонімецький, але від цього ці два діалекти не перестають бути діалектами. За часів Чехословаччини чехи і словаки виробили звичку спілкуватися на своїх мовах без переходу на мову співрозмовника і чудово розуміли одні одних, хоча це і дві окремі мови.
При аналізі діалектів слід враховувати цілу низку факторів: внутрішньомовні зміни (що тягнуться століттями), вплив сусідніх мов чи діалектів та політичні моменти.
Дуже часто саме політика починає диктувати, хто кому діалект, а хто окрема мова.
Адепти політичного визначення діалектів і мов дуже не люблять фахових філологічних дискусій, у чому я переконувався не раз, сперечаючись з поборниками окремішності «русинської мови». Насправді це питання доволі ґрунтовно досліджено, і є цілий корпус фахової літератури різних авторів з різних країн, які доводять, що філологічних підстав говорити про окрему «русинську» мову немає. Їхні аргументи поки ніхто не спростував.
Діалекти української мови – це наше багатство. Мене дуже тішить, що закарпатські уже якось пробиваються у масову культуру. Можливо, на каналі «UA: Закарпаття» нарешті замінять політично заангажовану передачу «Русинська родина» на чотири передачі усіма діалектами Закарпаття, бо їх справді слід оберігати та культивувати.
Лесь Белей, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
