П’ятеро чоловіків та їхня п’ятірка фільмів і серіалів. Йдеться про стрічки-емоції, до яких повертаєшся думками і переглядаєш знову. Ось добірка якісного кіно – з усього світу, з різних періодів, усіляких жанрів – на 25 вечорів.
Тудор Кілару, ведучий і мандрівник
Лобстер. 2015. Режисер – Йоргос Лантімос.
«Соціальна провокативна антиутопія від амбітного Йоргоса Лантімоса. Гляньте ще “Вбивство священного оленя”».
Чим ми займаємося в тінях. 2014. Режисери – Тайка Вайтіті, Джемейн Клемент.
«Мок’юментарі новозеландського режисера Тайки Вайтіті. Обожнюю його новітню абсурдну “монтіпайтонівщину”».
Реінкарнація. 2018. Режисер – Арі Астер.
«Фільми жахів мають бути саме такими, як у шведа Арі Астера».
Острів собак. 2018. Режисер – Вес Андерсон.
«Фільм від метра Веса Андерсона. Його анімаційні стрічки – це особлива любов. Бонусом – “Незрівнянний Містер Фокс”».
Останній танець. 2020. Режисер – Джейсон Хехір.
«І нарешті – повноцінний документальний серіал, що вийшов на Netflix, “The Last Dance” – про епоху Chicago Bulls 90-их та Його Повітряність, Майкла Джордана. Мої дитячі спогади наяву. Сюди ще додам документальну стрічку Спайка Джонза “Beastie Boys Story”. І подивіться “Догвіль” і “Німфоманку” від Ларса фон Трієра».
Людвіг Гойс, підприємець
Великий куш. 2000. Режисер — Ґай Річі.
«Вперше побачив його в 15 років і він став моїм улюбленим фільмом. Реально, дивився його разів десять, от зараз про нього розказую – і подивився би ще. Для мене Ґай Річі – просто геній. Дуже крутий монтаж, дуже крутий сценарій, який тримає до останньої хвилини, дуже круто підібрана музика, суперова гра Бреда Піта. Якщо коротко про фільм, то це Лондон, банди грабіжників, ортодоксальні євреї, ірландські цигани, ювеліри, букмекерські контори, підпільні бої – і все крутиться довкола діаманта 84 каратів, який всі хочуть вкрасти. Фільм – one love, 10 із 10».
Джентльмени. 2019. Режисер – Ґай Річі.
«Цей фільм для мене – як нова версія Великого кушу. Все, за що хвалив Великий куш, усе є в цьому фільмі, просто замість крутої гри Бреда Піта – крута гра Меттью Мак-Конегі. Спростую фразу, що раніше робили краще і тепер уже такого не знімають. Джентльмени – 10 із 10».
З міркувань совісті. 2016. Режисер – Мел Гібсон.
«Скажу так, що підходив до нього трошки зі скептицизмом, бо Мел Гібсон мені, як актор, так собі, не дуже подобається. Зате сильно вразила його крута режисерська робота “Апокаліпто”, а також “З міркувань совісті”, де набагато складніший сценарій. Фільм на реальних подіях про адвентиста, який пройшов світову війну. З першої хвилини він затягує із головою, у цьому фільмі є все – любов/ненависть, життя/смерть, патріотизм, релігія… Для мене це найкращий фільм про війну, тут настільки реалістичні сцени бою, ніби спостерігаєш крізь пальці. Варто хоча би раз подивитися цей фільм. 10 із 10».
Café de Flore. 2011. Режисер – Джин-Марк Валлі.
«Про Café de Flore не скажу нічого, це просто треба бачити, відчувати. Він настільки мене пробрав, що через кілька років почув на вулиці саундтрек із цього фільму, і в мене просто мурашки пробігли всім тілом. Обов’язково дивитися тим, хто любить психологічні драми. 10 із 10».
Рестрепо. 2010. Режисери – Тім Хетерінгтон, Себастьян Юнгер.
«Це документалка про американських солдатів у Афганістані. Може, сумнівний фільм для ТОП-5, бо є купа кращих. Але я передивлявся його три рази. Чи є документальні фільми, які ви переглядали понад раз – ось відповідь, чому він у моєму ТОПі. Рестрепо – це будні сучасної війни, без прикрас, дуже душевно і, на жаль, дуже актуально. Дивитися обов’язково! 10 із 10».
Андрій Шекета, підприємець, мандрівник
Золоте теля. 1968. Режисер – Михайло Швейцер.
«В екранізації твору Іллі Ільфа та Євгена Петрова прекрасне все. Цікавий сюжет, шикарні діалоги, тріумф, фіаско і печаль головного героя».
Вогнем і мечем. 1999. Режисер – Єжи Гоффман.
«Дуже шикарний історичний фільм. Гарні костюми, хороша гра акторів, прекрасна Ізабелла Скорупко та поважний Богдан Ступка. Після виходу цей фільм отримав багато критики і з польського, і з українського боку. Українці казали, що козаків показали п’яницями і розбійниками, а поляки – мовляв, українці за польські гроші зняли позитивний фільм про себе. Але, може, саме тому він мені і подобається, що є таким різноплановим».
Гра в імітацію. 2014. Режисер – Мортен Тильдум.
«Фільм про німецьку шифрувальну машину Енігму і про людей, які змогли підібрати до неї ключ. Хоча, цей фільм може бути й про інші речі: про можливості нашого розуму, про нестандартний хід думок і результати, які він приносить, про відносини між чоловіком і жінкою та між чоловіком і чоловіком».
Джанґо вільний. 2012. Квентін Тарантіно.
«Вестернів останнім часом виходить не так багато, а жанр мені подобається. У Джанго, окрім цікавого сюжету, багато “правильної педагогіки”, хоча, інколи досить жорсткої. Ну, і це кіно – гімн такій людській цінності, як свобода».
Джентльмени. 2019. Режисер – Ґай Річі.
«Фільм, який вийшов на екрани в цьому році, я назвав би “фактурним”. Так, він дуже британський – і в костюмах, і в акторах, і в гуморі. Можливо, саме цим він мені і сподобався. А ще цікава послідовність сюжетних ліній, яка тримає в напрузі до самого фіналу».
Банди Шолтес, письменник
Černý Petr. 1964. Режисер – Мілош Форман.
«Один із ранніх і найкращих фільмів Мілоша Формана, який люблю за гумор, за те, що талановито передає погляд молодих людей на доросле життя, і за те, що один із головних героїв дуже схожий на мого дідуся».
Монті Пайтон і Священний Грааль. 1975. Режисери – Террі Джонс, Террі Гілліам.
«Я взагалі люблю весь “Монті Пайтон”, а це один із найкращих і найсмішніших із їхніх повнометражних фільмів. Давно вважаю, що якби в Україні добре знали класику від Монті Пайтона, то з гумором у нас було би значно краще».
Dumbland. 2002. Режисер – Девід Лінч.
«Це короткий анімаційний серіал Девіда Лінча, який вважаю кращим навіть за деякі його повнометражні фільми. Є в ютубі».
Ph: Tomi Bodov
Небраска. 2013. Режисер – Александр Пейн.
«Хороший, з гумором фільм, але детально вже не згадаю, чому він мені сподобався».
Фільмографія режисера Акі Каурісмякі
«Ну, і п’ятим пунктом, якщо можна, я назвав би не один фільм, а одного фінського режисера – це Акі Каурісмякі. Якщо ви не знайомі з його творчістю, то дуже раджу».
Іван Колодій, медійник
Той самий Мюнхгаузен. 1979. Режисер – Марк Захаров.
«Фільму стільки років, як і мені, але люблю його досі. Чому подобається? Бо люблю акторську гру Олега Янковського. Можна було би назвати будь-який фільм за його участі, але хай буде цей. Його розібрали на цитати. Найвідоміша: “Я понял, в чем ваша беда. Вы слишком серьезны. Все глупости на земле делаются именно с этим выражением лица…Улыбайтесь, господа, улыбайтесь.”».
Ні поїздів, ні літаків. 1999. Режисер – Йос Стеллінг.
«Назва звучить дуже актуально – як для всесвітнього карантину. У фільмі справді нема ні літаків, ні поїздів. Є тільки кав’ярня на привокзальній площі, у якій відбуваються всі події. Загалом більше схоже на виставу, ніж на кіно. Просто сидячи в барі, спостерігаєш за долями різних людей. У мене був період у житті, коли мені передавали “маршрутками” різні документи з районів, і я очікував їх на вокзалі в Ужгороді. Іноді зупинявся на терасі сумно відомого в місті закладу і чекав автобус, приміром, із Тячева. У ті хвилини спостерігав за людьми довкола, для багатьох це було місце, де вони проводять увесь день, інколи зустрічав свого однокласника, який просив позичити десятку. Згодом дізнався, що той однокласник помер».
Феєрверк. 1997. Режисер – Такеші Кітано.
Був період, коли мене захопила японська культура. Японські сади, Харукі Муракамі, Кобо Абе і Такеші Кітано. Фільм позиціонують як кримінальну драму, але то дуже японська драма і кримінал. Там є медитативні й філософські моменти. Словом, це один із фільмів, які вже кілька разів дивився, і, думаю, ще не раз перегляну.
Адвокат Диявола. 1997. Режисер – Тейлор Гекфорд.
«Файне кіно і файні актори, особливо – Аль Пачіно. Насправді, тут міг би бути будь-який фільм із Аль Пачіно, але хай буде цей. Кажуть, Кіну Рівз відмовився від частини гонорару заради того, щоб Джона Мілтона зіграв Аль Пачіно. Не помилився».
Амелі. 2001. Режисер – Жан-П’єр Жене.
«Французьке кіно, дуже емоційне і легке. Французькі комедії треба дивитися усім з дитинства – для гарного настрою і просто, щоб не вирости придурками. В Амелі прекрасне все – актори, саундтрек, операторська і режисерська робота. Прекрасне кіно».
Евеліна Гурницька, Varosh
