Найвища точка в Ужгороді — район БАМ — де розташована центральна міська клінічна лікарня. З її шостого поверху, крізь дерева, відкриваються широкі краєвиди міста. Увечері помаранчеві дахи, такі чеські, купаються в заході сонця і поступово ховаються в сутінках. З восьмого поверху картинки за вікном ще масштабніші.
Чому саме шостий і восьмий поверхи? Бо нині пишу про атмосферу й динаміку в травматологічному відділенні та в операційній ортопедо-травматологічного блоку Ужгородської ЦМКЛ.
Почуваєшся як на голках, бо, можливо, цієї ночі доведеться терміново оперувати
Буденна картинка травматологічного відділення – пацієнти на милицях, у кріслах колісних чи щонайменше з гіпсом на руці. Або ж на ношах – поміж операцій.
Звичний робочий день для лікарів триває з 8:00 до 15:40 – це 5–7 операцій, огляд хворих, перевʼязки, “пʼятихвилинки”, коли попередня зміна медсестер звітує, як пройшла ніч.
— Але дуже часто виходиш з роботи о сьомій-восьмій – це і через операції, і через адміністративно-паперову роботу, – каже Олександр Уровський, ортопед-травматолог, хірург, завідувач травматологічного відділення.
5 робочих днів тут працюють шестеро лікарів-хірургів, проводять планові операції та ургентні. В середньому це близько 120–150 оперативних втручань на місяць, зазвичай на одного лікаря припадає 400-500 на рік. Переважно операції у сфері травматології триває від 30 хвилин до 2,5 годин, складніші — до 4-х годин.
Водночас є графік ургентного чергування, адже екстрені випадки відбуваються будь-коли: ввечері, вночі, у вихідні, на свята, Тож хірург має за лічені хвилини дістатися операційної. В період свого чергування він почувається немов на голках, адже кожної миті можуть зателефонувати. Проте, навіть якщо зараз не твоя черга, тебе однаково викличуть у разі складної ситуації.
— Зазвичай спочатку приїжджає ургентний лікар, оцінює ситуацію і за потреби викликає ще колег.
І ургентна, і планова операція – завжди стрес
За тиждень до мого візиту в травматологічне відділення стався екстрений випадок вночі. Дві ДТП, в тому числі з мотоциклістом. У нього була важка травма ноги – відкритий перелом, внутрішньосуглобовий.
— Відкриті переломи треба оперувати негайно, бо якщо рана відкрита — це ризик її інфікування і збільшується ймовірність післяопераційних ускладнень.
Перед хірургами було термінове завдання: по-перше – врятувати кінцівку, по-друге – максимально відновити кісткове співвідношення.
— По-третє, якщо є можливість, робиш кінцевий варіант остеосинтезу (хірургічне лікування переломів кісток, що полягає в репозиції та фіксації кісткових уламків механічними конструкціями та імплантами, – авт.). А якщо такої змоги нема, то оперативне втручання робиться в кілька етапів.
Важливо, що тут виконують високотехнологічні операції на суглобах, що потребують багато обладнання і специфічних інструментів. Наприклад, артроскопія – без розрізу, крізь проколювання, швидко.
Позапланова операція – чималий стрес для лікаря. Водночас, за словами Олександра, кожна операція завжди є стресом, адже всі випадки – індивідуальні, ексклюзивні. І хоч адреналін зашкалює, проте максимально фокусуєшся, не боїшся і просто робиш свою роботу.
— У мене був досвід: я прооперував свого кума в День народження моєї похресниці, його доньки. Це була ургентна операція вранці, а ввечері ми вже святкували.
Прошу Олександра пригадати нещодавній екстремальний ургентний випадок. Це було ближче вечора вихідного дня. Хлопець з порушенням слуху, спортсмен, працював вдома в селі з мотоблоком, і той наїхав йому на ногу. Швидка привезла з тим металевим пристроєм в нозі. Поранення колінного суглоба, травмовані всі звʼязки довкола, пошкоджені судини, нерви, підколінна артерія, а коліно висіло й неначе гнулося в інший бік. Кістка була перемелена…
Операція тривала понад чотири години, залучили також судинного і мікрохірурга. Перше завдання було – врятувати ногу. Згодом виконали погружний остеосинтез, тобто – зняли апарат і поставили пластину. Зараз хлопець розробляє колінний суглоб, чекає відновлювальні операції.
Операційна: зосередженість, спокій, гумор
З відділення травматології прямую в операційну. Пацієнтці мають оперувати гомілку. Перед цим була інша операція, а між ними відбуваються прибирання, кварцування, стерилізація. Лунає музика.
Питаю: у вас тут завжди грає музика?
— Весь час: і музика, і душа, — усміхається лікар-анестезіолог.
Лікарі з медсестрами починають готуватися до операції, їх семеро. Музика зупинилася. Ввозять пацієнтку, яка помітно хвилюється. Вся команда – абсолютно спокійна. Анестезіологи спілкуються з нею, питають про буденні речі, жартують, підбадьорюють. Ставлять крапельницю, підключають до обладнання, готують анестезію. Водночас готуються інструменти, медики аналізують рентгенівський знімок гомілки, обговорюється логістика: скільки часу треба для операції, яка хронологія дій. Протягом усього процесу нотується перебіг анестезії.
Гумор присутній у всьому: від спілкування і доброзичливих “підколів” до шапки зі слоненятами в хірурга.
— Ну, починай!
— Можна?😀
Водночас – тут спокій і зосередженість. І стороння людина, я, їм не заважаю. Тільки нагадали мені, аби не торкалася стерильного.
Чітко фіксується час початку і завершення операції. Між собою колеги кажуть про хірурга Михайла Михайловича, що “самий шіковний” (із закарпатського діалекту — найоперативніший).
— Закінчуємо, хай подають наступного.
Жінку виводять з наркозу, стежать за її станом, тримають за руку, підбадьорюють і жартують. Стан нормалізувався, тож везуть в палату.
Наступний пацієнт – операція на хребті.
У відділенні взагалі не помічаєш часу
Рутина в травматологічному відділенні – це переважно до- і післяопераційний періоди. Перевʼязки зазвичай роблять вдень – з цим працюють лікарі і спеціально навчений медперсонал. А після 16:00 і до ранку – це робота для двох медсестер (позмінний графік чергувань) – крапельниці, уколи, взаємодія з усіма скаргами пацієнтів. Тут лежать люди з травмами, переломами, але водночас мають інші хвороби – гіпертонію, цукровий діабет, післяінсультний стан – відтак медсестри реагують на всі запити, за необхідності викликають лікарів.
На кожній цілодобовій зміні працюють дві медсестри та дві молодші медсестри. Ургентний лікар приїздить, якщо є виклик.
В стаціонарі може перебувати й 50 пацієнтів, а понад половина – зазвичай лежачі. Їм треба виконати медичні призначення, а також допомогти з вбиральнею, перестелити ліжко, подати їжу в палату…
— У нашому відділенні робота медсестер і санітарок – тяжка – бо дуже багато лежачих пацієнтів. Це така неспокійна робота. Коли відділення заповнене, то тоді не присядеш, – мовить Олександр Уровський.
Трапляються спокійніші періоди, а буває, що забуваєш, який сьогодні день. Завжди треба бути готовим до термінової праці, адже ніколи не знаєш, коли станеться ДТП, людина впаде з висоти, травмується в спорті чи просто спіткнеться на рівному місці.
Олександр каже, що взагалі не помічає часу, надто, коли вдень по 5–7 операцій. У першій половині дня він працює з пацієнтами та організаційними моментами, а оперує в післяобідній час.
— А страшно робити операцію?
— Взагалі не страшно.
Евеліна Гурницька для Varosh
Фото авторки
