Нещодавно в ректораті Ужгородського національного університету презентували документальний фільм до 75-ліття вишу – “Ужгородський університет: у поступі до визнання” (“Uzhhorod University – On Its Way To Recognition”). Це, до речі, був перший захід в оновленій залі Вченої ради. Розповідаємо, як створювали стрічку про найстаріший університет області.
Ідея належить Володимиру Смоланці, ректору УжНУ, доктору медичних наук, професору. Втіленням займався Медіацентр УжНУ.
Над фільмом працював медійний підрозділ університету “Медіацентр УжНУ”, директоркою якого на громадських засадах є Галина Шумицька, деканеса філологічного факультету, докторка філологічних наук.
«Наш колектив чудово усвідомлював, якої складності й важливості завдання доручив нам виконати ректор – створити фільм про Університет. Про його 75-річну історію, в якій уже кілька історичних епох, сотні й тисячі постатей, мільйони різних подій і ситуацій. Як усе це осмислити? Як не пропустити чогось мега важливого, за допомогою чого стиснути отой пульсуючий нерв нашої життєдіяльності в мілісекунди й відобразити за цей час те, що проживав колектив, як єдиний організм, у певний часовий проміжок… Ми думали, читали, слухали, дивилися, питали й отримували відповіді», – мовить Галина Василівна.
Для фільму були записані інтерв’ю із представниками УжНУ різних поколінь, а оповідь веде Володимир Смоланка.
«Експерти нашого фільму представляють різні галузі знань, коментують різні часові відтинки (відповідно є людьми різного віку), роблять це відповідально, професійно, і що найголовніше – у центрі їхніх розповідей – Університет, а тоді бачення себе та інших людей в ньому, – зазначає Галина Шумицька. – Все стало на свої місця, коли Володимир Іванович Смоланка погодився стати героєм фільму. Зрозуміли, що будемо йти за періодами ректорства. Матеріал показав, що ними ставали представники сильних наукових шкіл. До прикладу, 4 із 12 ректорів були фізиками. І це був найдовший період».
Дизайном займалася Леся Гичко, кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри журналістики УжНУ. Вона створила графіку з допомогою фільтрів та концепцією візуальної невагомості, повітряності.
«Легкість та напівпрозорість тут є основною ідеєю. Для університету мені хотілося саме такої легкості. Вся ідея побудована на фільтрах, наприклад, напівпрозорі кола-фільтри складають логотип нашого Університету. Мені хотілося показати, що ми згадуємо минуле, але водночас накладаємо свої фільтри-бачення. Очевидно, накладаючи їх, творимо новий контекст, стаємо співтворцями.», – розповідає Леся Ярославівна.
Вона пишається, що проєкт є спільною працею із випускником спеціалізації “Реклама та зв’язки з громадськістю” Павлом Компанійцем. Ідея графіки фільму була втілена на основі брендбуку, який Павло створив для своєї бакалаврської роботи.
Як каже Галина Шумицька, авторка сценарію, досвід роботи над стрічкою дав ще чіткіше розуміння, що фільм можна робити про кожного, хто тут працює, хто сповна віддається своїй роботі, і часто робить це скромно, мовчки.
«Тому так мислиться, що це лише початок тої роботи, яку маємо спільно робити: розповідати про свої здобутки, про своїх людей. Слово “піар” набуло дещо такої негативної конотації, мовляв, піариться, значить, вихваляє себе, та ще й перебільшено. Буває, ясно, і так. Але первинна функція піару – ВЗАЄМОДІЯ із громадськістю. Вже живемо у новій реальності, яка ще ніби віртуальна, але насправді реальна: секунда – й інформація вже в інформаційному полі, і видалити її звідти практично неможливо. Тож її варто подавати з максимальною користю для справи».
Ось що авторка проєкту каже про творчу команду:
Віталій Завадяк. Зйомка, монтаж.
Людина, яка дивиться на світ як мінімум через дві пари своїх очей і око камери, тож примудряється бачити те, що інші бачать лише згодом. Зйомка, монтаж, тонке відчуття кадру і комунікативної ситуації – це він.
Леся Гичко, графіка, дизайн.
Людина-концепція. Для неї створення кожного її проекту – це БАЧЕННЯ. Це філософія. Це естетика. На спробу припустити, що оформлення – це просто набір картинок, вона спокійно каже: може бути і так, але я під цим не підписуюся.
Їй партнером у цьому проекті був наш випускник, колись працівник Медіацентру, тепер звукорежисер UA: Закарпаття, наш добрий друг Олександр Балега, який кілька останніх ночей провів із нами. Щоб не думали його керівники, що він це робив у робочий час. Звукоряд добирати допомагав Валерій Ковач, завтелерадіоцентру УжНУ.
Василь Путрашик, головний редактор Медіацентру.
Якість понад усе – його девіз. Жодного рядка про університет не може з’явитися в інформпросторі, доки воно не вивірене. Ми не можемо собі дозволити інакше – ми ж в Університеті працюємо. Так було і цього разу.
Володимир Смоланка, ректор УжНУ
Нарешті людина, яка бачить і відчуває простір ширше, глибше, перспективніше й показує це іншим. Важливо, коли керівник саме такий: розширює рамки, показує перспективу, долучає, залучає і головне – довіряє. Це мотивує до роботи. Голос і обличчя нашого фільму, ректор Університету Володимир Іванович Смоланка.
До речі, в авторів уже є досвід створення документального кіно, яке можна побачити тут.
Евеліна Гурницька, Varosh