Ми продовжуємо розповідати більше про команду видання Varosh. Серія інтерв’ю з редакцією – наш спосіб познайомити читачів з людьми, які за кадром наших матеріалів. Ми ставимо питання своїм колегам і таким чином самі дізнаємося більше один про одного.
- Лариса Липкань, журналістка Varosh: «Люблю надихаючі і мотивуючі історії»
- Евеліна Гурницька, журналістка Varosh: Про сучасну журналістику, тайм-менеджмент та пошук внутрішнього балансу
- 8 років Varosh! Знайомимо з командою та розповідаємо про роботу видання
- Карл Смутко, фотограф і журналіст Varosh: «Мені реально підфартило, бо працюю у насправді незалежному колективі»
- Росана Тужанська, головна редакторка Varosh. Як перетворити Varosh із видання “для душі” в медіасправу
Юрій Готра працює з нами не так давно, але його погляди на все, що відбувається довкола, дуже цікаві і, якщо можна так сказати, загадкові. Юра харизматичний, відповідальний і мовчазний, хоча по робочих чатах цього не скажеш. У нашого оператора тонкий гумор і гострий розум і правильно налаштований фокус. Більше – читайте у матеріалі.
– Юра, розкажи, коли у твоєму житті з’явилося відео?
– Це був приблизно 2004 рік. У моїх друзів з’явилися телефони Nokia з відеокамерами. Я з друзями почав знімати різні гумористичні нарізки та контент схожий на сучасний ТікТок. Доступності до програм монтажу не було, тому все детально вигадував в голові кожний кадр, і старалися знімати все з першого дублю. В телефонах Nokia була клавіша “пауза” і вона служила універсальним інструментом для створення історій. В одній з історій головним героєм був мій товариш, всі знали, що він був незграбою. І раптом він захотів зробити заднє сальто. Тут він нібито стрибає, замахується, планує стрибати, натискається «пауза», я одягаюсь в його одяг, стаю на його позицію, роблю сальто, оператор підбігаючи непомітно натискає паузу, і відновлює знімати вже без мене, а саме товариша, який нібито зробив те сальто. І такого контенту була неймовірна кількість, часто ми старались перезнімати якісь відомі кліпи того часу, а особливо де були елементи паркуру.
– Чому тебе зацікавила ця сфера?
– У дитинстві вдома не було, ні касетного відеомагнітофона, ні DVD. В кінотеатри також з сім’єю не ходили. Єдиний контент, який дивився – на телеканалах (бразильські, американські та вітчизняні серіали). Вони не сильно мене вражали, і тому в мене завжди за переглядом виникала думка, що я змінив би чи в історії, чи у візуальному ефекті. Пам’ятаю як ми з татом часто дивились голлівудські фільми, і він вчив звертати увагу на певні деталі, або як це було знято. Розповідав про історії акторів чи режисерів. Тоді я зрозумів, що це продукт, добре продумана наперед робота багатьох учасників проєкту. І що саме головне, це поки найбільш дивовижне мистецтво, котре знає як донести свої погляди, ідею та співпереживання. Але згодом в нас під’єднали кабельне телебачення, де був піратський канал з новинками кіно. І тоді в мене з’явилось неймовірне натхнення до знімання.
– Чи завжди ти працював в одному жанрі?
– Якщо брати період юнацтва, то пробував різні жанри. Від комедійних до хорорів. Зараз більш менш в одному жанрі – репортажно-документальному.
– Який жанр тобі найбільше імпонує? Чому?
– Історичний, заснований на реальних подіях. Він максимально може відкрити героя чи подію з нового погляду – з позитивного чи негативного. Будь-яка історія на папері мені видається досить нудною, але якщо цікаво її зняти, то на неї звернуть більше увагу.
– В яких містах або країнах ти знімав?
– Не так багато різноманітних, але ця професія дала шанс побувати від Риму до Санкт-Петербурга.
– Чи є між операторами в Ужгороді налагоджена співпраця, коли ви можете запитати один в одного поради, попросити про допомогу або працювати разом на великому проєкті?
– Вона є, і сподіваюсь надалі буде ще більш зміцнюватися. Кожен має свої сильні сторони та навички й тому в різних проєктах займається саме своєю справою. Чи то політ на дроні, чи то робота з професійним обладнанням.
– Покажи, будь ласка, своє найцікавіше відео 2021 року?
– Цього року досить мало було цікавих та креативних проєктів. Але найбільш креативним було промо для InfoPost.
– А найцікавіше відео загалом?
– Для мене особисто таким був ролик на подачу локального кінофестивалю. Який так і не відбувся. Цей короткий фільм я знімав близько трьох місяців і був дуже над ним заклопотаний, бо хотів вразити та поділитися своєю любов’ю до кінематографа.
Кіно про Кіnо from CHEMODAN films on Vimeo.
– Як почалася твоя співпраця з Варош?
– Як і для більшості мешканців Ужгорода через сарафанне радіо, а точніше через рекомендації друзів.
– Чи новим для тебе був той жанр, в якому ти почав працювати з редакцією?
– І так, і ні. Раніше я також знімав невеличкі репортажі, але з Varosh мені сподобалось, що дають змогу показати будь-яку цікаву історію чи подію, через більш сучасні та креативні інструменти розповіді.
– Що для тебе найцінніше у журналістській роботі з командою? Чи є щось нове, що тобі дала ця частина діяльності?
– Що тебе цінують як особистість, прислуховуються до твоїх порад чи зауважень. Мені ця робота дала неймовірну мотивацію полюбити та оцінити свій край. Раніше я хотів звалити за кордон, бо вважав що тут нереально розвиватись чи досягти будь-яких творчих успіхів. З кожним проєктом від Вароша я подорожував і знайомився з неймовірними людьми, які надихали своїми історіями, вчинками та діяльністю. І зрозумів, що успіх та любов до своєї справи залежить тільки від тебе самого.
– Знімати класні відео – це навичка чи талант? Як у твоєму випадку?
– Талант – це лише напрямок чи підказка для свого внутрішнього «Я», що тобі варто цим займатися і спробувати саме це, а не шукати, де платять. Навички це спадщина того ж таланту. Ти можеш їх розвивати, а можеш забити на них і деградувати.
– Буває, що на носі знімання, а в тебе немає натхнення? Що робиш?
– Я навчився не звертати увагу на натхнення. Це дуже оманлива і нічим не підтверджено ілюзія. Кілька разів приходив на знімання з натхненням, але різні обставини чи умови не дали ніякого результату. А міг прийти абсолютно творчо спустошеним і заряджався неймовірною енергією та натхненністю під час роботи. Не можна планувати натхнення, це як лотерея – і потрібно це прийняти.
– Знімання якого відео ти б повторив знову?
– Паркур кліпу.
– Чому відео, а не фото?
– Фото для мене просто кадр, а саме на відео справжня історія.
– Якби тобі дали 10 мільйонів на фільмування якогось кінофільму, що зняв би?
– Драму з закрученим сюжетом.
– Які твої музичні вподобання?
– Музика 2000-х та саундтреки до кінофільмів.
– Чи є у тебе хобі, як відпочиваєш від відео?
– Комп’ютерні ігри, архітектурне планування, створення креативної фурнітури.
– Твої політичні погляди? Ідеологія якої з партій світу тобі найближча?
– Цілком демократичні. Партія сінгапурського державного діяча Лі Куан Ю.
– Чи знаєш ти людину, що переглянула все відео, відзняте на власному весіллі, повністю?
– Так, і цих людей досить багато. І досі це актуальний формат.
– Чи є намір вчитися цій справі у якомусь виші?
– Мрія – Університет Південної Каліфорнії (USC).
– Хто більше заважає іншому на весіллі — фотограф відеооператору, чи навпаки?
– Все залежить від них особисто. Головне знайти спільну мову перед початком роботи.
– Юра, скільки робота займає часу під час звичайного дня, звичайного тижня?
– Ненормований, на жаль, робочий графік. Може займати від 10 хвилин і до 20 годин на добу. 7 днів на тиждень.
– Чи бувало, що вигорав? Якщо так, то як виходив із цього?
– Вигораю щомісяця. Тоді берусь за хатню роботу, ремонт власного житла, прибирання. Прогулянки з сім’єю та горами. Або займаюсь зазвичай юнацькими ностальгічними речами.
– Чим ти займався до відео? Чи уявляєш себе на фултайм-роботі, навіть, якщо вона не в офісі та з вільним графіком?
– Працював офіціантом. Потім спробував монтажником висотником. Дуже подобалась ця професія. Неймовірна романтика щодня на дахах. Красиві краєвиди та захід сонця та на той час непогані гроші. Але на жаль було дуже багато підключень. І інтернет-провайдер, з яким я працював, спотворив дахи та фасади будинків різноманітними, висячими кабелями. Робота перетворилась у хаос. Потім спробував фрилансер по зніманню і не можу собі уявити сидіти в офісі на фултаймі.
– Чи буває що клієнт тобі не імпонує? Як дієш?
– Стараюся максимально проявляти лояльність до клієнта. В мене виникло колись правило, ніколи не підводити команду чи клієнта, якщо звичайно він не переходить кордони. Зробити все як заплановано, а далі вже вирішую чи працювати з ним надалі чи придумати купу “відмазок”.
– Якби ти знімав відео про Юру Готру, яким воно було б? Тема, сценарій, жанр, формат, місце знімання, герої.
– В кожний період свого життя я бачу себе по іншому. І тому постійно змінюється жанр, сценарій чи формат. Але про себе в житті б не зняв, довірився б комусь іншому (ред. – посміхається)
– Аналогічно: якби знімав відео про редакцію Varosh.
– Відео про редакцію Varosh я б знімав в документальному жанрі використовуючи різноманітні архівні документи, статті, фотографії, інтерв’ю.
– Якому режисеру ти хотів би поставити питання і яке?
– Колись Роберт Земекіс режисер таких фільмів як (“Форест Гамп”, “Назад в Майбутнє”) сказав в інтерв’ю, що він дуже пригнічений, що присвятив багато часу роботі в кіно і через це у нього були зруйновані стосунки з сім’єю. Я його цілком розумію, але поставив би питання чи, маючи другий шанс, він би зробив інакше.
Редакція Varosh
