Думки

Кримінальна культура на гібридній війні: виклики та загрози

7 Серпня 2019 2 057

Таксист був охайно вдягнутим, чисто голеним, мав років за двадцять і говорив російською з неповторним акцентом закарпатського угорця, котрий якщо і виїжджав кудись східніше Ужгорода то «на басейни» в Дідово чи Солотвино. Його давня іномарка була ремонтована і мита з тою протестантсько-капіталістичною повагою до речей, про яку писав Макс Вебер. Стерео-система теж була, не нова, але фірмова. «Нє плач, родная мать, не смог твой син понять совсєм елємєнтарного – нє надо воровать» – співала з неї група «Бутирка», хедлайнер «Радіо-Шансон», відома тим, що дала якось концерт в дитячому садку. Була ніч, їхати далеко, зав’язалася розмова. З неї виплило: «нєт, нє сідєл, но пацанов он уважаєт, поют за жизнь, работать тяжело, лучше не работать, зараз в Україні жить плохо і люді плохіє, Путін авторітетний чєловєк, а при Союзе жить било хорошо», хоча його він, ясна річ, не пам’ятає. Поки ми говорили, «Бутирка» заспівала нам про районного прокурора і осінь в таборах.

Типаж впізнали? Можна замінити угорську російську на рахівську українську, іномарку на «Жигуля», але базові поняття і вартості цього культурного тренду залишаються непохитними. І впізнаваними. По-перше, це презирство до закону та роботи, «пусть мєдвєдь работаєт, а ми мутім», а по-друге, моральний імператив Канта навиворіт – ставлення до ближнього суто як до засобу: «лох не мамонт, лох нє вимрєт, умрі ти сєгодня, а я завтра». Ну і кредо виживання у таборі смерті: «нє верь, нє бойся, нє просі». Це вартості радянської кримінальної культури. Сформульовані, що дуже важливо, російською. Культури по своїй природі тоталітарної і антигуманної. Радянський Союз перестав існувати в 1991 році, проте нічне таксі показало живучість та проникливість його породжень. Які поділяє представник європейської нації, котрий живе на самому кордоні з європейською унією, і, в силу свого віку та занять, має дуже приблизні уявлення як про тоталітаризм, так і про «воровской мір». Що примушує замислитись. І то навіть передових західних інтелектуалів.

Авторитетний дослідник міжнародної злочинності і сучасних російських спецслужб, британський професор Марк Галеотті у своїй праці «Вори. Російська надзлочинність» прямо ставить таке питання. Чи захоплення Росією «Криму не було першим прецедентом завоювання, здійсненого бандитами на службі у держави?». І відповідає на нього ствердно. «Немає нічого нового в тому, що бандити є її знаряддям у воєнний час, унікальним в цьому випадку є те, що злочинці були не лише колаборантами, але і комбатантами… інтегрованими у військо загарбника. Коли Росія напала на Україну, то оперувала не лише лихої слави «зеленими чоловічками», силами спеціального призначення без розпізнавальних знаків, але так само і місцевими злочинцями. Хоча останнім йшлося не стільки про геополітику скільки про нові можливості для злочинної діяльності».

Цитована робота, видана Єльським університетом в середині 2018 року, є взірцевим дослідженням радянської кримінальної культури та її коріння, трансформації та позиції у сучасному глобальному світі. Із зрозумілих причин найбільше професор Галеотті занепокоєний загрозами, які несе міжнародній безпеці експлуатація Кремлем пострадянських кримінальних діаспор осілих країнах Європейської Унії. І небезпідставно.

Як пише Галеотті, «Іспанський прокурор Хосе Грінда Гонзалес заявляв офіційно, що, на його думку, кремлівська стратегія полягає в тому, аби використовувати за кордоном російську організовану злочинність для дій, на які російський уряд не може піти офіційно. Бандитам не просто платять, але забезпечують можливості для злочинної діяльності. Грінда стверджував, до прикладу, що «вор в законе» Захар Калашов по завданню ГРУ, російської військової розвідки, продавав зброю курдським терористам для дестабілізації Туреччини. Так само, в Латвії, країні, яка надзвичайно важлива для Москви як фінансовий місток в Європейську Унію, служба зовнішньої розвідки Росії не лише була викрита у фінансуванні тамтешнього політичного лобі, але і в зв’язках з місцевими бандитами, етнічними росіянами, котрих заохочувала до злочинів своєю підтримкою».

Yc6fktjz

Марк Галеотті

Співпраця пострадянського Кремля і злочинців має давню історію. В дореволюційній Російській Імперії кримінальна культура розвивалася в руслі світових західних трендів. На неї впливали процеси урбанізації та індустріалізації, що призводили до скупчення населення у містах і, відповідно, до росту, організації і професіоналізації злочинності. До речі, підросійські українські землі, які до к. XVIII ст. належали Речі Посполитій, а потім, після російської анексії, ввійшли до так званої імперської «черти осєдлості» для єврейського населення, мали свої кримінальні традиції. Польська і єврейська діаспора надавала тамтешньому злочинному світу неповторний колорит. Важливо, що російські комуністи задовго до захоплення влади в імперії в 1917 р. зрозуміли ефективність кримінальних елементів у поваленні старого суспільного ладу. За комунікацію між більшовиками та злочинцями відповідав досвідчений партієць, майбутній генеральний секретар комуністичної партії Радянського Союзу, Йосиф Віссаріонович Джугашвілі-Сталін. Він займався так званими «експропріаціями», грабунками імперських банків, здобич від яких йшла на «нужди партії». Серед іншого, Сталін разом із своїм подільником, «полум’яним революціонером» Камо (Симоном Тер-Петросяном) 1907 р. організували в м. Тифліс (сучасне Тбілісі) напад на банківський диліжанс, в результаті якого загинуло 42 особи. Почерк «батька народів» проявився вже тоді. Камо брав в ньому особисту участь. Разом із спільниками, білої днини посеред людної Єреванської площі вони закидали диліжанс та конвой саморобними бомбами, а потім втекли із здобиччю. Проте більшу її частину, гроші в великих купюрах, не змогли реалізувати, оскільки номера асигнацій були відомі поліції.


Іл. 1. Товариш Сталін

Товариш Сталін

Тому не дивує той факт, що після захоплення влади в 1917 р. комуністи, серед котрих, було немало людей з кримінальним минулим, зразу поставили злочинний світ собі на службу. Не без певного спротиву з його боку. Проте користуючись методом батога і пряника, комуністи, врешті, досягли своєї мети. Кримінальні злочинці, на відміну від політичних противників режиму, контрреволюціонерів, були оголошені «соціально близькими», а їх злочини проти особи, підлягали куди м’якшим покаранням, ніж злочини проти держави та державної власності. В 1930-1940-их рр. за навмисне вбивство давали куди менше (в межах 10 років), а ніж за покражу «трьох колосків» з колгоспного поля (до 25 років позбавлення волі). Адміністрація сталінських таборів (так званого ГУЛАГу) охоче нацьковувала кримінальників на політичних в’язнів, тим самим граючи на боці перших. Сталінські репресії перетворили на безправних арештантів безпрецедентну кількість радянських громадян. Протягом 1930-1950 рр. за різними підрахунками через радянські табори пройшло від 18 до 50 мільйонів осіб, проте чи не всі дослідники сходяться на тому, що найменше десять відсотків від цієї кількості загинуло за колючим дротом (за офіційною радянською статистикою населення СРСР в 1951 р. складало 182 мільйони осіб. Для порівняння – в Україні 2014 р. проживало 46,5 мільйони). Отже, кожен десятий (якщо мінімізувати статистику), або кожен четвертий (якщо вірити максимальним показникам) мешканець Радянського Союзу мав табірний досвід. Власне в 1920-1950-их рр., в радянських таборах смерті, де фізичне виживання особи, зазвичай залежало від здатності пожерти ближнього як в переносному, так і прямому сенсі, сформувалася канібальська культура «воровского міра» доби тоталітаризму. Її складові – мова, наративна традиція, візуальність, – феномен тюремного тату, етика, ширилися суспільством разом з їх носіями, що верталися із таборів. Радянський анекдот, радянська розмовна мова, зрештою радянський фольклор та література завдячують цій традиції багато. Кримінальна культура доби тоталітаризму послужила основою радянській ментальності, так званого «совка», для якого характерне ієрархічне мислення, презирство до порядку і перманентне бажання вкрасти.

Іл. 2. Та його бомби.

Та його бомби

Подібно до того, як в 1930-их рр. Сталіном були повністю знищені старі дореволюційні партійні кадри, в 1950-их роках, в результаті так званої «сучої війни», була остаточно зламана та частина злочинного світу, яка за старим «воровскім законом» заперечувала будь яку співпрацю з радянською владою. Відтоді спостерігалася стійка тенденція до співпраці радянської корумпованої партійної еліти з злочинним світом, про яку варто поговорити окремо. В СРСР, де будь яка приватна підприємницька діяльність, рівно як і валютні операції, каралися ув’язненням, проте через неспроможність планової економіки бракувало їжі і найелементарніших речей, переступити закон було легко. Підпільні виробництва, де виготовлялося все – від джинсів до парфумів, організовані у СРСР в 1970-1980 рр. ризиковими комбінаторами, так званими «цеховиками», були сферою перетину інтересів бандитів та комерційно стурбованої партійної номенклатури, єдиного політичного класу в країні. Розпад Союзу і «буремні дев’яності» поглибили такий симбіоз, і вивели ці взаємовигідні стосунки на якісно новий рівень. І відтоді на просторах колишнього СРСР авторитетний політик, успішний комерсант і цинічний бандит надзвичайно часто бувають однією і тією ж особою. А скоро як еліти завжди транслюють свої культурні преференції униз, то спортивний костюм, золотий ланцюг і характерні манери, прозвані в народі «бичкою» стали, надбанням усього пострадянського поспольства. Хто в громадському транспорті їздив, тому пояснень не потрібно. А те що один із таких «биків», двічі засуджений Віктор Янукович, виграв в Україні президентські вибори 2010 р. багато говорить про впливовість цього культурного тренду в Україні.

Іл. 4. Типові представники радянського кримінального світу 1950 рр.

Типові представники радянського кримінального світу 1950 рр.

Чи загрожує замилування українських громадян до кримінальної романтики і ширше, до кримінальної культури північного сусіда? Професор Галеотті наштовхує нас на думку, що загрожує поважно, аж до втрати незалежності.


«Із самого початку кампанія Москви по відділенню Криму від Києва залежала від альянсу з локальним злочинним світом… Хоча пострадянська Україна досягла скромних успіхів у створенні ефективної правової держави … основні проблеми з цим були якраз на сході України. Донбаські магнати, деякі з них були злочинцями, засудженими ще в радянські часи, не дозволяли закону закріпитися на Донбасі і поважно обмежували формування громадянського суспільства. А поєднавши цей факт з високою концентрацією в’язниць і сумним станом локальної економіки, що стимулювали розвиток вуличних банд, необхідно погодитися з крилатою фразою: «кожен третій чоловік в донбаському регіоні або сидить, або сидів, або буде сидіти». Позивні сепаратистських командирів «Моторола», «Бетмен», «Стрєлков», «Гіві», підозріло нагадують бандитські поганяла. Перші персони «повстання» в основному були або екзальтованими авантюристами або ветеранами російських спецслужб та армії. Але багато «ополченців» та їх молодші командири потрапили до нього прямісінько із злочинного світу. А з ними прийшли методи залякування, насильства та грабунку. Один російський доброволець, що повірив московській пропаганді в тому що українські «фашисти» переслідують росіян, поїхав на війну, і пережив жорстоке протверезіння вступивши до «ополчення»: «Коли потрапляєш туди, буквально з перших хвилин розумієш, що це не військовий підрозділ, це просто банда».

Ворога треба знати в обличчя. І він куди ближче до затишного Закарпаття, ніж здається на перший погляд.

То правда, що рівень криміналізації регіону історично був куди нижчий, ніж у центральній і особливо східній Україні через порівняно невисокий рівень індустріалізації та урбанізації. Дев’яності роки зіграли свою роль, проте суттєво на порівняльну статистику не вплинули, Закарпатська, Чернівецька та Івано-Франківська області дотепер мають найнижчі по Україні показники за кількістю важких злочинів. Варто зазначити, що пострадянська кримінальна культура в нульових роках прищеплювалася тут перш за все медійними засобами, і то виключно російськомовним контентом. То правда, що юні уродженці Закарпаття активно постяться у «ВК» на сторінках російської молодіжної кримінальної субкультури «АУЕ», проте для туриста пересуватися найвіддаленішими куточками регіону куди безпечніше, ніж на Сході та Півдні.

І тому із закарпатського ракурсу спостереження доля Донбасу може здаватися мало актуальною. Проте прямих аналогій більше, ніж хотілося б. Обидва регіони були і є прикордонними, тому через них проходять найрізноманітніші контрабандні трафіки. Фура із сигаретами, випущена на мадяри, давно стала локальним культурним архетипом. Марк Гелеотті вмістив у свою працю повчальну для закарпатця історію, яка трапилася в Естонії, щойно у вересні 2014 року. Офіцер тамтешньої контррозвідки Естон Кохвер був викрадений російським спеціальним підрозділом ФСБ на естонській території, вивезений до Пскова і засуджений там на 15 років за зберігання зброї, шпигунство, і, що особливо мило, за незаконний перетин російського кордону. Вибухнув чималий міжнародний скандал і Кохвера через рік обміняли на ув’язненого в Естонії російського шпигуна. Кохвер розслідував досить банальну, особливо для Закарпаття, справу – незаконне переміщення сигарет через кордон. Як пише Галеотті, «дані, отримані під час інтерв’ю з представниками естонських та інших спецслужб, дають підстави стверджувати що ФСБ сприяло контрабанді в обмін на долю в прибутках. І не заради особистого збагачення окремих функціонерів, але для того, аби дістати оперативні кошти для фінансування політичної активності в Європі, на якій не було б помітно російських «відбитків». І релігійної, хочеться додати. Тому напрошується логічне питання до компетентних органів – а куди, власне йдуть прибутки сигаретних королів Срібної Землі?

Іл. 5. Естон Кохвер

Естон Кохвер

Контрабандна криміналізація суспільства, яка стала в Закарпатті стилем життя, потужні впливи радянської ідентичності та московського патріархату в регіоні, що мають за наслідок найсильніші на Західній Україні електоральні симпатії до проросійських партій – це проблеми, які сильно уподібнюють Закарпатську область до Донбасу. Коктейль вибухонебезпечний. І замовчування цих проблем є найшвидшим шляхом до його детонації. Як показав досвід окупованих українських територій, носії кримінальної та радянської культури є найкращим витратним матеріалом для кремлівських провокацій.


Автор цих рядків кілька тижнів тому, у глухому закарпатському селі, куди навіть автобус не ходить, але, як на диво, московське православ’я надзвичайно популярне, запросто купив пачку сигарет із російською акцизною маркою. Збіг обставин? Та я вас прошу…

***

КРИМІНАЛЬНА КУЛЬТУРА – СИСТЕМА ІДЕЙ, ВАРТОСТЕЙ, ІДЕНТИЧНОСТЕЙ, ПРАКТИК, ОБРАЗІВ, СПОСОБУ ЖИТТЯ, СТЕРЕОТИПІВ МИСЛЕННЯ ОРІЄНТОВАНИХ НА ЗДІЙСНЕННЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Володимир Гуцул, спеціально для Varosh

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

138 #
# кримінальна культура # срср