Як піклуватися про своїх дітей у час війни? Як їх підтримати, якщо часто й самим батькам потрібна неабияка підтримка?

“Найбільший виклик для дитячої психіки зараз — не відчувати себе в безпеці, не мати надійної опори з боку дорослого. Їм здається, що весь світ навколо — зруйнований, а краще вже не буде, — каже Тетяна Смріга, керівниця проєкту “Чути дітей: зцілення через історії та мистецтво”. 

“Чути дітей”: мистецький проєкт для дітей під час війни

Більше про цей проєкт Тетяни “Чути дітей” ми писали тут:

• Про життя під час війни розповідатимуть діти в рамках проєкту “Чути дітей”

“Ми хотіли створити для дітей безпечний простір, в якому вони можуть розказати свої історії та переживання у час війни. Це дуже важливо. Бо насправді діти говорять розумні, глибокі речі, але не завжди кажуть це так, як ми можемо зрозуміти. Інколи їм важко підібрати слова та сформулювати це”. 

То чому батьки не чують дітей? Виявляється, найперша причина — брак часу для вдумливого і свідомого спілкування. 

“Коли ми запитали дітей, чи вони, в принципі, розмовляють з кимось про переживання війни, то виявилося, що ні…  Вони не розмовляють про це між собою з друзями чи у школах, й не дуже часто спілкуються про це вдома. А саме через спілкування, у різних формах, й починається зцілення, — каже Тетяна Смріга.

• Діти війни. Що треба знати кожному дорослому при розмові з дитиною, яка бачила війну
• «Діти думають, що граються, а насправді навчаються», — Людмила Сюзева про проєкти «Щасливих дітей»

Спілкування — це перший крок до взаєморозуміння 

Та проблема стоїть глибше, в цілому — у відносинах між батьками та дітьми. За статистикою, дорослі виділяють для включеного спілкування зі своїми дітьми півтори-дві години на тиждень. Включене спілкування мається на увазі таке, де батьки говорять з дітьми очі в очі, слухаючи і чуючи одне одного, а не просто говорять про побутові речі, на кшталт, зробленої домашки. Якби батьки намагалися більше часу приділяти спілкуванню з дітьми, то й пережити ці травми вдалося б краще.

• Діти Перемоги. 5 історій про велику допомогу від малих закарпатців

Підприємиця Тетяна Колесник — мама трьох дітей. Деякий час її діти, задля безпеки, перебували за кордоном, в той час, як вона залишалася в Ужгороді. Жінка каже, той факт, що вона не могла щодня бачити своїх дітей, вплинув на стосунки у сім’ї — вона стала більше цінувати спілкування з ними. 

—  Як почути своїх дітей? Це, як мінімум, спілкуватися з ними більше. Дати їм можливість висловлюватися, розкриватися. Іноді протягом буденного життя, коли в тебе багато проблем на роботі, в побуті тощо, ти не помічаєш дітей, все робиш просто по звичці. Але коли ти відмежовуєшся від того, деякий час проводиш з дітьми, день чи пів дня, ти бачиш їх зовсім по-іншому і навіть дивуєшся з того, що це твої діти, які вони круті і як багато вони знають, — ділиться Тетяна Колесник.

— Саме з моменту, коли вони говорять нарешті, коли вони відкриваються — й починається зцілення. Чим більше ми даємо дітям свободи у сльозах, сміху, переживаннях, тим краще буде для них, тим більше шансів, що це покоління не буде втраченим. Зараз важливо просто вислухати, приділити увагу найпростішим побутовим речам, бути тоді, коли дуже важко. Бути поруч і говорити: “Я з тобою! Я тебе захищаю!”, — завершує Тетяна Смріга. 

• Тетяна Смріга: як бути культурним менеджером в Ужгороді
• Освітній клуб “Ґомбичка”: унікальний експеримент для дошкільнят

Якщо вам подобається те, що робить команда Varosh — підтримайте нас донатом тут. З нас — кавіль з редакцією)

Галина Гичка, Varosh

Фото: Сергій Денисенко

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram

0