А ви говорите з дітьми про секс? А що ви кажете, коли дитина питає про свою появу? А як ви пояснюєте відмінності між дівчатами та хлопцями? А що робити, коли застали дитину за мастурбацією? А що таке сексуальність? А чи можливо розуміти сексуальність без сексуальної освіти?
Якщо ви хоча б раз ставили собі це питання, то вітаю – перший крок до усвідомлення проблеми браку сексуальної освіти зроблено. У мене цей трансформаційний шлях відбувся доволі плавно, за що подяка дружині та її підходу до навчання як мене, так і наших дітей. У нас двоє синів-першокласників і їхня сексуальна освіта розпочалася.
Це не означає, що дітям молодшого шкільного віку варто розказувати про “Камасутру” та про інтимні процеси між батьками. Та їм це і не цікаво. Але в такому віці точно постає питання: звідки ми взялися? Чи варто тут вигадувати лелек, капусту, покупку на базарі чи щось подібне? А чи краще розказати правду: спрощену, але правду. Ми з дружиною обрали останній варіант і розповіли про з’єднання двох клітинок: від тата і від мами (не вдаючись у подробиці процесу з’єднання). Розповіли про розвиток ембріона в животі у мами й про народження у пологовому. Все. Їх додаткові аспекти, про які всі так бояться говорити – не цікавлять. Принаймні поки.
Та чи правильно ми робимо і яким має бути сучасне сексуальне виховання вирішив дізнатися у психологині, експертки ТАТОhub.Ужгород, яка спеціалізується на проведенні тренінгів із сексуальної освіти Олени Пітух.
– Чому ти почала цікавитися саме цим напрямком?
– Це трапилося майже випадково. Я на початку Великої війни волонтерила у «Дельфіні» (ресторан, де годували вимушених переселенців перші місяці 2022 року – авт.) і там познайомилась із дівчиною-переселенкою, якій потрібна була допомога з дитиною, з асиміляцією тут на місці. Ми розговорилися і я дізналася, що вона відома тренерка із сексуальної освіти.
Вона – авторка посібників із сексуальної освіти для МОЗ, для шкіл, їздить з тренінгами по всій країні. Тоді я попросила провести заняття в Ужгороді. Туди прийшли мої близькі, друзі, моє оточення. Ось тоді я зрозуміла, наскільки це табуйована тема, наскільки це складно слухати для дорослих і як вправно та легко вона про це говорить. Тоді я й зрозуміла, що хочу бути дотичною до сексуального виховання у нашому місті.
Цікавий момент, що із 15 дорослих людей, які були на тому тренінгу, ніхто із дітьми на сексуальну тематику не говорив. А діти в них різного віку. Їхні батьки з ними не говорили на цю тему, і вони не говорили з дітьми «про це».
– Що взагалі включає сексуальна освіта?
– У нас чомусь люди гадають, що це – наука про секс. Ні, зовсім ні. Це, в першу чергу, освіта про зростання дітей і батьків, про їхній фізіологічний та психологічний розвиток, про те, як змінюється їхній організм з часом, про сексуальність, про безпеку, про гендерні стереотипи, які шкодять. Напевно, ще й про важливість винесення теми сексу та сексуальності за межі культуральної табуйованості.
Це – не про заклик, що всі мають займатися сексом, а про розуміння дитиною кордонів власного тіла, про її розвиток і що зміни – це нормально. Сексуальна освіта – це про вироблення безпечного контакту з батьками, щоб дитина мала безпеку від інших людей і таку ж безпеку гарантувала цим людям.
– У людей, з якими я спілкувався, є чітке уявлення, що розмови з дітьми говорити про навколо сексуальні теми, це – пояснення усіх фізіологічних процесів і мало не з демонстрацією. Це їх сильно лякає. Як насправді дітям варто пояснювати основи сексуальної просвіти?
– Для початку треба володіти матеріалом. Батьки мусять десь почерпнути інформацію, про яку розкажуть дітям. Для цього варто купити книгу про сексуальну освіту. Їх зараз дуже багато. Наприклад, «Малечі про інтимні речі», «Не в капусті, не лелека». Є такий сайт – Cиничка. Там зібрані усі найкращі зразки літератури для дітей та дорослих щодо виховання, дорослішання, пізнання себе і т.д. Нині в книжкових магазинах достатньо якісної літератури на тематику сексуальної освіти. Є батьки, які от просто не готові говорити з дітьми на окремі теми. Це проблема не дітей, а саме батьків. Тому їм би краще звернутися до сімейного психолога і розібратися, як подолати власні страхи, отримати там підтримку.
Сексуальну освіту варто починати з двох років, коли діти вчаться називати частини тіла.
Ніяких «цукерок» чи «печеньок» у трусиках нема. Ні в кого не виникає бажання замінювати слова «голова», «рука» чи «нога» на якісь «конфєтки». Тому варто сказати дітям, що у них є пеніс, є вульва. Бо коли дорослі уникають цих назв і замінюють їх – це уже створює табуйованість.
А ще варто зрозуміти, що дитяча допитливість – це нормально. Майже в усіх знайдеться історія про те, як у садочку діти показують один одному, що у них у трусиках. Їм у віці 4-5 років стає цікаво, чим же вони різняться. Це – не збочення. Це – допитливість.
– А як на такі випадки мають реагувати батьки та вихователі?
– Пояснювати. У першу чергу задовольняти цікавість в екологічний спосіб, тобто нікого не травмуючи. Саме тому є купа літератури, де написано, що і як найкраще пояснити своїй дитині. Однозначно не варто грубо присікати таку цікавість і тим паче наказувати. Бо це може бути занадто травматично і вплине на все сексуальне життя майбутнього дорослого. Відтак, така травмована людина, не зможе побудувати нормальні стосунки, не зможе зрозуміти власну сексуальність і матиме з цим купу проблем.
– А що робити, коли діти-школярі уже питають про секс?
– За статистикою зараз більшість дітей у початковій школі хоча б раз дивилися порнографію.
Варто усвідомлювати, що ваша дитина в школі не сама, що там точно є старші діти, які говорять про секс, яких він може цікавити. І ваша малеча, не шукаючи цю інформацію, натрапляє на порно. Порно створює викривлене уявлення сексуальних стосунків, сексуальності як такої. Для дитини це точно інформація, яка шокує, яку вона прагне з кимось обговорити. З кимось, з ким безпечно.
Якщо у сім’ї нормальне середовище і все, що стосується сексуальності – не табуйоване, то батьки можуть стати такими безпечними дорослими. В іншому випадку, ми не знаємо, хто і що пояснить вашій дитині. То може варто подолати власний страх і сором’язливість та все-таки говорити зі своїми дітьми на усі теми?
– А звідки взявся оцей страх не говорити про секс?
– Це спадщина Радянського Союзу, адже у СРСР «сексу не було». З нашими батьками про це не говорили, вони отримали якісь свої уявлення про сексуальне життя. Власний досвід та розуміння вони нам не передавали, бо тема – табуйована. Чомусь є таке відчуття у людей, якщо ми починаємо про секс говорити, порушувати питання сексуальної освіти, то – це автоматична легалізація вседозволеності. Але все – навпаки. Згадайте себе у підлітковому віці. Все, що не легалізовано, це все – найсмачніше. А якщо навпаки, тему сексуальності легалізувати, вона перестає бути табуйованою і не викликає такої цікавості у дітей.
Ще один аспект – це відсутність знань у дорослих, тому й пояснити нічого не можуть. Також впливає особистий негативний досвід: невдалий партнер, зрада, або не дай Боже, насилля, то відповідно сприйняття цієї людини уже викривлене і щоразу, коли дитина буде намагатися питати про фізіологію, про секс чи про зміни у власному тілі, отримуватиме якусь найбільш негативну інформацію.
– Як батькам варто говорити про секс із дітьми?
– Все залежить від віку. Меншим дітям, 4-5 років, цікаво дізнатися про власне тіло. Чим різняться хлопчики та дівчатка і т.д. Чим старша стає дитина, тим коло її питань розширюється. Для кожного віку є своя література. Ми в одному інтерв’ю всього не розберемо, тому батькам таки доведеться почитати книги.
До речі, є книги, які вимагають повного включення батьків. Спочатку вони прочитали, відтак поговорили із меншими дітьми. Для тих, хто вже вміє читати сам, то читають спочатку батьки, а потім віддають книгу дитині з пропозицією пояснити усі незрозумілі речі. Ви маєте давати дитині можливість запитувати, навіть якщо вона нею не скористається.
З підлітками варто набратися сміливості й сказати, я розумію, що ти все знаєш, але ти сядь і послухай мене. Так, мені не зручно, тобі не зручно, але нам варто поговорити про секс. Ми це переживемо. І якщо батькам здається, що дитина їх не чує, то це не так. Така розмова – це дозвіл дітям при необхідності підійти із цим питанням саме до батьків.
– Я розумію, що у нас не всі готові пеніс пенісом назвати, а як тоді батькам реагувати, коли застали свою дитину за мастурбацією?
– Точно не карати й не влаштовувати істерику. Я завжди батькам кажу: «Уявіть, що це вас застали за мастурбацією і так зреагували». Реакція у такий момент може сильно вплинути на все подальше життя вашої дитини. Ніхто не думає, що ця дитина буде дорослою і сексуальне життя буде величезним клаптем її життя. Даруй за тавтологію. Сексуальний аспект – це важлива частина самобутності, самоцінності. А тут батьки не стримались, перелякалися, накричали й це дуже сильно вплинуло надалі на їхню дитину, на її стосунки у сім’ї, на її сексуальне життя.
Якщо батьки прочитають хоча б одну книгу із сексуальної освіти чи прийдуть хоча б на одне заняття в ТАТОhub чи до інших фахівців, то зрозуміють, що мастурбація – це нормально.
Забороняючи дітям мастурбувати, батьки роблять лише гірше. Та сексуальна енергія накопичується і не має виходу. У результаті – булінг, агресія, травматизація, необдумані походи на всякі недобудови чи щось подібне. Ця сексуальна енергія нікуди не подінеться. А ми ще й забираємо усі засоби для її вивільнення. Так, я розумію, що у нашому регіоні, та й країні загалом, багато релігійних родин, де взагалі про секс не говорять, а про мастурбацію тим паче. Але релігія це одне, а фізіологія та наука – зовсім інше.
Тут варто дивитися на факти: якщо у дитини є куди самостійно подіти цю сексуальну енергію, то вік перших сексуальних стосунків – збільшується. Натомість зменшується сексуальний тиск у парах, коли діти починають зустрічатися в школі. Ніхто з партнерів «не дотискає» і не змушує до сексу. Діти тоді стають більш усвідомленими. Вони розуміють своє тіло і розуміють, що із сексуальною напругою можуть і самі розібратися.
– Коли я був школярем, то у нас був такий випадок: старшокласники вирішили пожартувати й кинули дівчинці з середньої школи до сумки запакований презерватив. Його знайшла мама. І почався скандал.
– Тут біда. У цій родині точно нема довірливих стосунків. Батьки у такому випадку розуміють, що дитина щось від них буде приховувати, тому й так реагують на контрацептив. Радіти треба, що у дитини є презерватив. Це ж у першу чергу безпека. Але реакція дорослих точно не здорова. Тоді тут знову повертаємося до питання сексуальної освіти. Бо якби батьки про це проговорили із дитиною й у них були б довірливі стосунки, то й скандалу не було б.
Я розумію, що батьки можуть боятися незапланованої ранньої вагітності. Але саме, щоб такого не було, варто дітям пояснювати про власне тіло й про безпеку. До речі, суспільний осуд щодо незапланованої вагітності, то це в першу чергу не про безпеку і турботу за цю майбутню маму, а про «сором батьків». Там про вагітного підлітка ніхто думає. Але розмова не про це.
– Хто має займатися сексуальною освітою дітей?
– У першу чергу батьки. І варто це робити поступово. Діти, які потрапляють у середовище інших дорослих, в школі чи садку, мають знати правило, що їхніх інтимних зон ніхто без дозволу батьків не може торкатися. Дитина має навчитися берегти своє тіло. Це – завдання батьків.
Треба донести, що секретів, які б стосувалися їх тіла, від батьків не може бути. Адже такою хитрістю часто користуються педофіли. Залучають дитину до секрету, і ніхто про це не має знати. Тут варто дитину навчити довіри до батьків і того, що ніхто не може чіпати їх тіло.
Також варто окреслити кордони дозволеного. Наприклад, моя старша донька, коли їй було 7 років, сказала дідусю й бабусі, щоб ті не займалися сексом, як залишаться у нас ночувати. Ви б бачили ці круглі очі дорослих людей. Ми потім поговорили з нею, що питання чим займаються дідусь із бабусею чи я з татом у нашій спальні – це наші питання. Це розмова не про неї, а про нас. Я сказала, що розумію, що її почали цікавити питання сексу і ми про це окремо поговорили: про тіло, про кордони і т. д.
Відтак була ситуація, коли в машині донька спитала про місячні. Я зрозуміла, що ми маємо на це виділити час. Ми купили кейс для щоденних засобів гігієни, роздивилися, що там є, як усе працює, як правильно користуватися прокладками, як стежити за гігієною під час менструацій.
Згодом я спитала чи готова вона, їй зараз 13, говорити про секс. Вона сказала, що ще ні. І я бачу, що вона не готова до такої розмови. Коли варто починати подавати більше інформації – дуже індивідуально. Все залежить від особистого розвитку дитини. Комусь секс стає цікавим уже в 10 років, а хтось не готовий говорити і у 13. Тут батькам видніше. Проте можна намагатися подавати інформацію дозовано, щоб це не було шоком для вас і дитини.
– Гаразд, але Ви говорите лише про батьків, а як же роль школи в сексуальній освіті?
– О, так. Роль школи – дуже вагома. Та ми з колегами обговорюючи відсутність якісної сексуальної освіти, дійшли висновку, що у школах цей предмет чи факультатив має викладати стороння людина. Не вчитель, для якого сексуальна освіта – додаткове навантаження у розкладі.
Важливо, щоб інструктором із сексуальної освіти була людина нейтральна. Яка прийшла у школу, а потім пішла з неї. Щоб діти себе вільніше почували. Тоді вони стають сміливішими, не бояться ставити питання, у них є довіра до спеціаліста з сексуальної освіти, який лише цим займається. Для нашого суспільства і так важко зняти тему табуйованості із сексу, а тут про це говоритиме вчитель, якого ти кожного дня бачиш у школі.
Я ж подібне бачу на тренінгах. Діти на них швидко адаптовуються і легко йдуть на контакт, не соромляться питати про нормальне і не нормальне, краще розуміють себе, своє тіло і коли отримують інформацію від спеціаліста, то відчувають себе у більшій безпеці. Треба враховувати, що це ще й інший контекст спілкування, коли до учнів приходить зовсім інша людина й каже: “Мене звати так-то, я прийшла, щоб поговорити про це і це. Я не працюю у вашій школі, ви можете не соромитись.” І все, потім вони цю людину не бачать, до наступного заняття.
Умовно, я прийшла і пішла, а їхній шкільний мікросвіт не змінився. Нічого не руйнується. А як може повпливати на їхнє самопочуття, якщо вчителька у школі розкаже якийсь нюанс з уроку іншим вчителям. І дитина, і ці вчителі будуть перетинатися. А тут важлива конфіденційність, яку береже сторонній спеціаліст.
Гадаю, ідеально було б, якби в Ужгороді було 4-5 спеціалістів, які б мали договір з управлінням освіти й вели такі уроки у різних школах міста. Або ж такі тренінги фінансувала якась міжнародна організація, а школи б пішли на зустріч. Чи це була б пряма співпраця із МОНом. Але точно у школах мають займатися сексуальною освітою дітей.
Важливо, щоб були й окремі тренінги для батьків. Чому на батьківські збори вони можуть прийти, а на тренінг із секс-освіти у школі – ні? Чесно, я досі не розумію, чому про наркоманію і вплив наркотиків у школі говорять, про СНІД, гепатити чи хвороби, які передаються статевими шляхами – говорять, а про безпечний секс, про кордони власного тіла і т.д. – не говорять. Згадайте тільки випадок у Воловці зі зґвалтуванням школярки. Це – про безпеку і про сексуальну освіту.
– А крім батьків і школи, ще хтось має займатися сексуальною освітою?
– Може бути ще педіатр. Якщо лікар чи лікарка, яким батьки довіряють, почне як мінімум називати статеві органи нормально, а не табуйовано, розкаже батькам про правила гігієни, про основи сексуальної освіти перших років життя, то всім буде простіше. Бо, умовно, називаючи пеніс пенісом лікар ніби дає дозвіл і батькам, і дітям не соромитися слова і всього, що з ним пов’язано.
Повірте, якщо батьки, школа та лікарі зроблять своє домашнє завдання, то нове покоління виросте значно психологічно здоровішим, сексуальних проблем у пар стане значно і менше й ми точно не побачимо чоловіка, який багровіє в аптеці, коли купляє презерватив чи тампони.
Роман Сов’як спеціально для Varosh
Фото надані співрозмовницею
