Я схудла на 60 кг. Точка фіксації пікової відмітки на вагах, за день до пологів. Ок, візьмемо за основу 50 кг, все-таки, пологи з багатоводдям – це мінус 10 кг.
Справедливо сказати – я випарувала з себе в простір одну дорослу людину.
Справедливо сказати – щоб скинути, спочатку потрібно було набрати.
Справедливо сказати можна багато чого. Чесно сказати – я не жалкую про цей досвід, бо тепер я і моя історія можуть стати комусь корисними.
Тіло починається з голови. Мені потрібно було 15 років прожити в стані «вагових качель», щоб розкрити суть цієї фрази. Все складно і просто водночас.
Моє перше велике усвідомлення – це відмотати себе до дитячого віку, до маленької Христини, яка була з тих дітей «така худа, що аж просвічується». Я відслідкувала, що порушення харчової поведінки відбулось в дитинстві. У мені було несвідомо закладене хибне уявлення про те, що турбота – це їжа.
Перший крок до зцілення – прийняти це, прийняти себе. Навчитись турбуватись про своє тіло через любов до себе.
Я почала аналізувати всі свої відчуття від їжі, яку я споживаю. Для мене авокадо стало не «модним» інгредієнтом у повсякденному раціоні, а джерелом енергії, кращого самопочуття.
Другий крок – ми є тим, що їмо. Сьогодні моя тарілка – це естетична, кольорова веселка. Я легко ВИБИРАЮ між салатом чи чипсами, УСВІДОМЛЮЮЧИ, що перше мені принесе користь, гарний настрій, а будь-яка некорисна їжа зробить мене лінивою, сонливою, непродуктивною, пробудить відчуття провини.
Великий інсайт. Залежність від їжі, як будь-яка інша залежність, це признатись собі в чесній розмові – ВІД ЧОГО Я ВТІКАЮ. Переїдання – це не природній імпульс для виживання, а кінцева фаза задовільнити джерело своїх тривог, невдоволень, образ, травм, негативних емоцій. Переїдання у зайвій вазі – це ще додаткове нашарування страху від перспективи великої роботи над собою, заповнення пустоти від НЕПЕРЕЖИТИХ ЕМОЦІЙ у пастці власного тіла.
Моє велике відкриття: моя вага прямопорційно зменшувалась зі зміцненням моєї внутрішньої опори самої на себе, з ростом рівня мого самоусвідомлення, умінням сказати «ні», розумінням себе. Що це означає? Я можу чітко сьогодні відповісти на питання: ХТО Я? КУДИ Я ЙДУ? ЯКІ МОЇ ЦІННОСТІ? ЯКЕ МОЄ ЖИТТЄВЕ ПРИЗНАЧЕННЯ?
Я розібрала себе, як унікальну суть, до найменших деталей і інтегрувала СЕБЕ У СВОЄ ЖИТТЯ. Життя, яке про мене, а не про когось іншого.
Мій шлях тривав 2 роки. Від першого дня народження малюка, до відмітки на терезах -60 кг, коли я наважилась говорити про свій власний досвід.
Я не лікар, не маг і не знайшла якоїсь чарівної таблетки для схуднення.
«Одного дня я прокинулась худою», – це була б ідеальна Діснеївська історія. Але моя – про маленькі кроки кожного дня. Це довгий шлях від дівчини, яка заплила жиром, до тієї, яка завжди горіла впевненістю в моїх очах. Я її бачила лише в погляді, в мріях і продовжую до неї йти.
Схуднення – це не самоціль. Ціль стала ясною після народження дитини. Найважливіший урок, який мені подарував мій син, у день, коли дізналась, що стану мамою саме хлопчика. Я вирішила, що я хочу, аби дитина бачила здорову і самодостатню людину, щоб я мала порив грати з ним у м’яч, досліджувати світ, навчила себе любити, щоб він міг мати міцне психологічне підґрунтя для подальшої еволюції поколінь.
Найчастіше люди, які стали свідками моїх змін, питають в мене: «Як ти це зробила?».
Основою стали внутрішні зміни. А далі – мозок, який прагне систематизації, на основі великого джерела інформації і оточення компетентних спеціалістів (тут промінчики любові і гордості моїм колегам у клініці «Асклепій» та «Естімед», особливо – Інзі Волошиній-Андрашко, Греті Донч, Мирославу Лаврюку та Яні Коваши) – перевів все в систему, в якій мені було комфортно. Але це вже нова історія.
Христина Яремкевич, спеціально для Varosh
