Павлові 25 років і він вже три роки живе в Чехії. До від'їзду вивчав геодезію на географічному факультеті УжНУ, працював у кав’ярні, катався на велосипеді, слухав музику та, як він каже, жив звичайним ужгородським життям.
Після переїзду до Праги, створив сайт Time Machine, на якому можна знайти 3D-модель Ужгорода та кількох інших міст. Також Павло колекціонує листівки старого Ужгорода. До слова, сьогодні хлопець навчається на маґістерській програмі "картографія та геоінформатика" факультету природничих наук Карлового Університету у Празі. Цей проект є складовою частиною його бакалаврської роботи.
– Коли ви заснували Time Machine? Що вас до цього спонукало?
– Відтворення старого обличчя рідного міста було моєю давньою мрією, виникало багато ідей. Неприємно було дивитись на те, що сьогодні роблять з містом його "меценати". Коли поїхав з Ужгорода, з’явилась певна ностальгія, згадую друзів, батьків, різні ужгородські штучки, котрих тут немає.
Спершу я просто змоделював кілька будинків, потім зрозумів, що з цього можна зробити щось цікаве в культурно-історичному ракурсі. Восени 2012 почався останній рік бакалаврської програми в університеті та прийшов час думати про тему дипломної роботи. Вирішив поєднати приємне з корисним та почав розглядати різні варіанти реалізації.
– Як давно з’явилася історична 3D-модель Ужгорода?
– Ну, історична 3D-модель Ужгорода – це голосно сказано, насправді це поки що лише декілька будинків довкола Театральної площі, але сподіваюсь знайти час та інших бажаючих, щоб продовжувати розпочату справу.
Перший будинок я почав моделювати близько року тому. Я не художник, тому, щоб не зациклюватись на усіх деталях будинків, я використав фототекстури зі старих фотографій та листівок. Дуже у цьому плані мені допоміг сайт зі збіркою Ростислава Татомира, за що йому велика вдячність. Ці моделі можна назвати листівками у "третьому розмірі".
– Чому обрали саме Чехословацьку добу?
– Я не зациклювався на Чехословацькій добі, оскільки це лише 20 років. Мене скоріше цікавив довоєнний вигляд Ужгорода, але не з конкретного відрізку часу.
– Розкажіть про свою бакалаврську, про що вона?
– Зміст моєї бакалаврської полягає у розкритті можливостей відображення історичних реконструкцій за допомогою сучасних веб-технологій. Я вирішив скористатись найдоступнішою для звичайного користувача технологією Google Earth API, за об’єкт обрав довоєнний Ужгород.
Згадана технологія дає можливість імпорту інтерфейсу Google Earth на власні інтернет-сторінки за допомогою коду JavaScript. На цю модель земної кулі можна прикріпляти будь-які об’єкти, чого не дозволяє звичайна програма Google Earth. Це дає величезні можливості для реалізації різних просторових фантазій. До самої моделі можна додавати інформаційні вікна з текстом, фотографіями та відео, що робить з неї інтерактивний підручник з історії міста.
– Хто є авторами моделей, що опубліковані на вашому порталі?
– Будинки в Ужгороді я моделював власноруч. Модель середньовічного Брна робили хлопці з фірми Archaia Brno, Люблін моделювало польське товариство Brama Grodzska, Добржіш моделювали старші студенти з мого факультету. У програмуванні веб-аплікації мені дуже допоміг ужгородець Ондраш Янута.
– Які у вас плани щодо розвитку проекту?
– Передусім хочу збільшити кількість моделей будівель, щоб утворився ансамбль вулиць. До осені також перекладу сторінку з листівками українською мовою. Працюю над створенням веб-презентації архіву моїх листівок за допомогою можливостей Google Maps API.
Маю непогану добірку книг про Ужгород з 30-х років, планую перекласти та опублікувати на сайті деякі цікаві факти про місто, такі як, наприклад, враження в’язнів ужгородської тюрми про нові туалети орієнтального типу, чи непогане відображення атмосфери ужгородських ринків, про маршрути автобусів та неграмотні вивіски на магазинах.
– Ваше друге захоплення – старі листівки Ужгорода. Як давно ви почали їх колекціонувати?
– Листівки я почав збирати близько року тому, спочатку задля бакалаврської роботи. Спершу купив одну, де зображений вид набережної, який ми більше ніколи не побачимо.
Прочитав текст на ній і зрозумів, що написане має певну історію. Історію однієї дитини, такого собі чеха Міречка. Одна стрілка на листівці вказувала на вікно будинку, де він живе, а друга – в сторону 1-ї школи, куди він щодня ходив. Там він навчався у пана майора Шрамка.
Для атмосферності цікавою є не тільки картинка, але і текст. Для прикладу наведу один з них:
"16.ХІІ.1931"
Спершу надсилаю сердечні вітання та милий вспомин про вас, також дякую за листа, котрий я отримав. Мене дуже здивувало весілля, але не знаю чиє воно? Що ж стосується відпустки, то не знаю чи приїду, та навіть й не хочеться, коли в мене тут радіо на 5 ламп, котре мені щоденно грає зранку до вечора. Ревматизм полегшився і я дуже не хочу знову застудитись. Різдво тут буде також вражаюче, чого ж мені тут може не вистачати? Ходжу кататись на лижах та ковзанах. Вірите мені, що я радше б тут залишився? У нас тут щосуботи прекрасні вечірки. Вечорами у нас кіно, на котрому я завжди присутній, або продаю там шоколад і солодощі. Бувайте здорові. Єнік.
На передній стороні листівки на річці біля першої школи можна розгледіти напис: На цій річці я катаюсь на ковзанах.
Деякі листівки взагалі перетворені їх автором у витвори мистецтва.
А деякі мають секретне любовне послання, сховане під маркою.
– Скільки екземплярів вже вдалося зібрати?
– Разом з листівками з радянського періоду вже близько ста.
– Чому ви переїхали до Чехії і чи надовго?
– Спершу туди переїхала на навчання на медицину моя дівчина Вероніка. Рік мені довелось прожити самому в Ужгороді, працюючи та готуючись до вступу на географію та картографію у Карлів Університет. Повертатись в Україну наразі не збираємось. Ужгород – ідеальне місце для тусовок, друзів, але, нажаль, не для професійного і особистісного розвитку двох молодих людей. Хіба що в старості.
– Чи часто приїздите до Ужгорода?
– Намагаємось приїздити три-чотири рази на рік – на свята та відпустки. Хотілося б частіше, але мабуть буде навпаки: Вероніка закінчила університет та працює лікарем, я поступив у магістратуру. Вже другий місяць, у співпраці з Історичним інститутом та кафедрою прикладної картографії та геоінформатики, моделюю павільйон Дайзенгофера, що до 30-х років минулого століття стояв на березі ріки у Празі. Працюю перекладачем. Вільного часу стає все менше, але думаю, що це на краще.
Varosh
Фото: Sandra Jascherica
