Колекціонер старих листівок з зображенням Ужгорода розповів нам, де він їх відшукає, чому почав цим займатися та як він ставиться до сьогоднішнього вигляду рідного міста.
– Коли Ви почали складати до купи листівки Ужгорода?
– Точного не пам’ятаю. Думаю, перші листівки з’явилися у 2002 році. У 2012 я створив сайт ungvar.vox.com.ua, де почав викладати їх для загального ознайомлення. Шкода було не поділитись такими унікальними і цікавими речами. А почалося все через мого тестя. Ігор Котлобулатов є поважним колекціонером львівських листівок. У нього з’являлися листівки і ужгородські, якими я не міг не зацікавитись. Тож, запалив мене до колекціонування саме він.
– Скільки листівок налічує Ваша особиста колекція?
– Станом на 2012 рік – 255 поштівок. Це стосується тільки листівок, виданих за період 1893-1945 роки. Саме той період, щодо їх поширення, вважаю найінтенсивнішим та найцікавішим. Ці роки також вказують на найбільш ранні та найбільш пізні екземпляри моєї збірки.
– Чому Ви за це взялися?
– З багатьох причин. По-перше, я графік за освітою. І гадаю, в кожного художника є подібний інтерес до гарних старих речей або фотокарток. На мою думку, з розвитком технологічної складової, людство дещо втрачає у плані естетичному. Через це багатьом подобаються старі автомобілі, давня архітектура, ужиткові речі.
По-друге, я завжди цікавився фотографією. А старі поштівки та архівні фотографії представляють дуже цікаві сюжети і види міста, котрих іноді вже не існує, або виглядають вони зовсім інакше.
До слова, мене досі дивує, що якість фотографії, якої досягали фотографи кінця 19-го століття, зараз є практично недосяжною. Якийсь парадокс. Так, фотографування стало доступнішим. Проте чіткість, яка відтворювалась за допомогою скляних пластин, зараз зустрічається вкрай рідко.
Ну і, звичайно ж, історичний аспект. Старі листівки – своєрідний довідник з історії міста минулих століть. Зрештою, я бачу, що це сьогодні дуже цікавить ужгородців. Ну погодьтесь, кого не розчулить міжвоєнний вигляд площі Театральної, котра була тоді в рази меншою. Або вигляд старого пішохідного моста, який тоді був транспортним. Або і його дерев’яного попередника, якого зруйнувало повінню у 1893 році. Або, де протікав Малий Уж? Чи якою була набережна до її впорядкування чехами. Хіба це не цікаво?
– Як часто буваєте в Ужгороді, де живете сьогодні?
– На жаль, сьогодні я приїжджаю не так часто, як хотілося б. Я народився і виріс в Ужгороді, але після закінчення Львівської академії мистецтв залишився у Львові. Там я здобув вищу освіту, знайшов роботу, одружився і виховую дітей. В Ужгороді живе моя мама, тут я маю багато друзів. І загалом, постійно підтримую тісні зв’язки з багатьма ужгородцями, слідкую за подіями і новинами вароша. Адже, все ж таки, це моє рідне місто. Часом так складається, що людина на відстані, маючи певну ностальгію до рідного міста, сприймає його іншими очима. Мандруючи іншими містами та країнами починаєш гостріше відчувати своєрідність та неповторність Ужгорода.
– Особисто для Вас Ужгород – це…
– Це унікальне, мультикультурне і дуже оригінальне місто. Європейське місто на перетині культур. Звичайно ж, багато міст України можуть похвалитись не меншою мультикультурністю. До прикладу, Львів колись мав дуже потужну єврейську та польську складову. Але і Ужгород, крім єврейської, несе в собі надбання угорської, російської, чеської, словацької, циганської та інших громад. Це ж страшенно цікаво, що в межах століття місто перебувало під владою стількох держав – Австро-Угорщини, Чехо-Словаччини, Угорщини, СРСР, України. І всі ці держави долучались до його розбудови.
Ще цікаво, всі ці історичні зміни чітко прослідковуються на старих поштівках. Взагалі, я вважаю поштові картки серйозним історичним джерелом і водночас дуже живим і навіть людяним свідком епохи. Адже, окрім сюжету, поштівка може нести інформацію про фотографа, видавництво, пошту, державу чи визначну подію. До прикладу, цікавими є надруки на марках у перехідні історичні періоди або навіть і звичайне особисте листування між людьми. Про що писали, куди і кому, якою мовою. Одним словом, надзвичайно пізнавальне хобі.
– Як Ви сприймаєте сьогоднішній вигляд Ужгорода, співставляючи його з тим історичним, що бачите на старих листівках?
– Актуальне питання. Багато років я професійно займаюсь графічним дизайном. І мені, звісно, дуже прикро, коли будівельники чи архітектори створюють у місті будівлі низької якості та сумнівної естетичної цінності, які дуже псують вигляд Ужгорода. Більше того, обурює, коли люди без чуття стилю псують вже існуючі вишукані взірці ужгородської архітектури, історичні фасади та унікальні брами.
Шкодую, що за радянських часів наше суспільство багато втратило у культурному сенсі, візуальній естетиці та збереженні добрих традицій. Особливо це видно, коли переглядаєш старі фото. Крім якісної і самобутньої архітектури там можна побачити якісні та навіть довершені взірці реклами, які гармонійно інтегровані в середовище, допасовані до архітектурного стилю. Не можу позбутись відчуття, що до 1945 року наше місто виглядало значно привабливіше, стильніше і справді по-європейськи. Погляньте самі.
– Чи плануєте зробити виставку листівок?
– Ідея заманлива. Якби трапилась пропозиція, то чому б і ні. Хоча цей задум, можливо, занадто амбітний через те, що в Ужгороді існує набагато серйозніший колекціонер. Олександр Волошин володіє значно більшою і унікальнішою колекцією поштівок Ужгорода та Закарпаття. Чисельність її, якщо не помиляюсь, обліковується тисячами. Хоча він колекціонує не тільки унікальні сюжети. У його колекції багато листівок, друкованих з одного негативу, проте виданих різними видавництвами. Вони можуть дещо різнитися кадруванням чи типом оформлення.
У кожному разі, це дуже ґрунтовний спосіб систематизації виданих карток. До слова, йому я особливо вдячний за постійне поповнення колекції. Дослідників такого рівня у нашому місті, я думаю, не багато. Хоча, хто знає, можливо останнім часом з’явились нові молоді колекціонери. Знаю, що колекціонують ужгородські листівки також і за кордоном – зокрема у Чехії та Угорщині. Адже для них Ужгород є частиною і їх історії.
– Поговорімо про авторські права: часто трапляється, що листівки з’являються на інших сайтах, на сторінках інших людей і т.д. І які, власне, авторські права на них можуть бути? Хто ними володіє?
– Не просте питання. До того ж, я не юрист, щоб фахово прояснити ситуацію. Мене особисто зачіпає використання моїх матеріалів без посилання на джерело: коли люди нехтують зазначенням походження чи автора колекції, або ж ресурси, звідки взято зображення. Таке собі дрібне шахрайство. Хоча в усьому світі це трактується, як крадіжка інтелектуальної власності та охороняється законом про суміжне авторське право. На жаль, у нас не кожен усвідомлює, що за звичайним зображенням, завантаженим з інтернету, часто стоїть чиясь кропітка праця чи ґрунтовне дослідження.
Цілком логічно, що права на електронні зображення моєї колекції належать мені. Адже, листівки мною знайдені, куплені, зібрані та систематизовані. Що ж стосується електронних зображень та їх публікації у мережі, то вони також опрацьовані мною. Це сканування, ретуш, оптимізація, дослідження (сюжету, походження, особи фотографа чи видавця і т.д.), описи, переклади, графічний дизайн веб-сторінки, HTML та CSS програмування.
Вказування джерела матеріалів – це загальновідома цивілізована практика. Своєрідна подяка, вияв поваги та долучення до популяризації ресурсу, з якого готові файли використано. А також це ще й популяризація цінних матеріалів з історії нашого гарного міста. Сам завжди зазначаю копірайти у першу чергу з поваги до зусиль людей, котрі такі цінні історичні надбання зберегли.
Проект сайту oldUngvar та Facebook спільнота Ужгородъ – Uzhorod – Ungvár – реалізовуються мною вже більше 10-ти років на одному лиш ентузіазмі та без найменшого фінансування. Це і доводить, що ділитися зображеннями мені насправді не шкода. Бо мене це все щиро цікавить і я з радістю ділюсь набутими матеріалами з зацікавленими ужгородцями. І щиро сподіваюсь, що проект популяризації старих листівок є цікавою, цінною і потрібною справою, а мої зусилля не є даремними. Отож, знайомтесь і долучайтесь до шанувальників ужгородської старовини. Ну і, будь ласка, не забувайте підписувати копірайти 🙂 І то не тільки на зображеннях з моєї колекції.
Фокус:
Татомир Ростислав, 37 років.
Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва (тепер Коледж мистецтв) та Львівську академію мистецтв (кафедра Промислової графіки).
Працює на посаді арт-директора і займається веб та інтерфейс дизайном.
Крім колекціонування захоплюється також традиційною музикою. Співзасновник відомого в фолькових колах гурту Бурдон burdon.lviv.ua, який популяризує нове бачення традиційної музики. Зокрема, балканської і карпатської. Такий собі акустичний фольк-бенд, який вже встиг записати 4 альбоми та помандрувати Східною, Центральною та Північною Європою, Азією та Північною Америкою.
Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua
Зображення листівок люб’язно надані Ростиславом Татомиром. Фотопортрет – Євгена Щирби
