Думки

Матері і сини, або вічні проблеми «батьків і дітей» у виставі «Це все вона»

24 Лютого 2020 315

Михайло Рошко розповідає про свої враження від вистави «Це все вона»:


Щойно з вистави «Це все вона» (режисер – Влада Бєлозоренко), котра відбулася на Малій сцені Закарпатського академічного облмуздрамтеатру. Враження не просто свіжі – ще гарячі, як щойно вийнятий з печі спечений хліб.

Не просто «зачепило»… Не відпускає… Емоції, хвилювання, захоплення, думки. Це – подарунок для ужгородців. Це те, для чого ми слухаємо музику, читаємо книжки, ходимо в театр. Щоб втамувати голод.

Є голод і спрага фізичний – і ми п’ємо і їмо. Є – інтелектуальний – тоді спілкуємось або з цікавими людьми – або – з авторами, читаючи «розумні» статті чи книжки. Є спрага за враженнями – і ми подорожуємо, відвідуємо різні міста, куточки природи. Але є голод і спрага за емоційно-інтелектуальним і духовним піднесенням. Хтось називає це «катарсисом» (за Арістотелем), хтось – Епифанія (як Джойс). Важливо не те, як називати, важливо переживати такий стан.

Заради тих миттєвостей, котрі ми сприймаємо «шостим чуттям», ми і ходимо у театр. Правда, часто ми за ним ідемо, але його не отримуємо. І таке буває. Іноді воно, на щастя, є, але як тоненький емоційний струмочок. Сьогодні це «шосте чуття» у глядачів на Малій сцені «било через край». У всьому винна вистава, котру нам привезли двоє акторів: наша землячка Римма Зюбіна і молодий актор Олег Коркушко.

Коротко про п’єсу… Так і хочеться згадати роман Дейвіда Лоуренса «Сини і коханці» – котрий сколихнув читачів саме проблемою стосунків матері і сина… І взагалі проблема «батьків і дітей» -– геть не нова. Але болюча. Завжди. У всіх поколіннях. Але так гостро, як зараз, здається, ця проблема ніколи не пекла. Сьогодні, коли «діти» вперше за історію людства не тільки «вчаться або не вчаться» у батьків, а коли вони в дечому досвідченіші і навіть вчать батьків (таких ще невправних у інтернеті, у соцмережах, у мобільних телефонах). Здається, світ перевернувся. І так важко сьогодні, коли особливо молодші покоління просто «загрузли» у віртуальному житті, буває до них достукатись.

Irina Stan

Фото: Ірина Стан

Саме про це п’єса: про складні, або, вірніше, геть нестерпні стосунки між матір’ю і сином-підлітком. Не просто відсутність порозуміння, а агресивне несприйняття і ображання матері з боку підлітка, який ненавидить весь цей світ. І матері непросто. Вона любить сина, але вже майже втратила надію добитися від нього взаємності. Усе почалося після смерті батька. У п’єсі не розкрито ситуації, що там саме було, в чому причина, яке коріння такого відчуження і навіть ненависті сина до матері. Ми просто бачимо уже сформовані складнощі у стосунках.

Але мати додумується до надзвичайного кроку: створює фейкову сторінку дівчини – «готки», неформалки, і починає від її імені спілкуватись із сином. І виявляється, що хлопець зовсім не емоційна потвора, не збоченець і не бездушний мутант, а нормальний, звичайний, повний емоцій і переживань, спраглий за почуттями, розумінням і любов’ю, ранимий підліток. А його видима агресивність і грубість, його «наїжаченість» до матері і світу навколо – від недосвідченості, підліткових образ і комплексів (у кого їх не буває, та ще й у не дуже благополучній сім’ї, де заробляє одна мати, де багато чого хлопцеві, мабуть, не вистачає, де і мати, убита горем від смерті чоловіка, втратила контакт із сином). І от новий креативний крок матері дозволяє їй таємно зрозуміти внутрішній світ свого сина. І краще зрозуміти себе, свої помилки і недопрацювання ще теж молодої і не дуже досвідченої матері.

Не буду розкривати, чим усе закінчується. Але і закінчується вистава дуже сильно. Викликає сильні емоції, змушує думати.

Як і усе справжнє мистецтво, твір не дає ніяких відповідей на складні запитання. Не «підсовує» готових рецептів батькам, як знаходити ключ до «складних підлітків». Не моралізує. П’єса просто наштовхує на справжні запитання. Над якими ми задумуємось.

На завершення п’єси публіка спочатку замовкла. Була тиша, шок, безодня емоцій усередині, переживання «катарсису», піднесення і сльози. А потім – вибух аплодисментів і криків браво, квіти.

Iryna Breza

Фото: Ірина Бреза

Окремо про гру.  Я дуже нетерпимий до фальші у грі акторів, у їх інтонаціях, у жестах і міміці, бо найменша фальш у грі акторів може зіпсувати навіть дуже сильну п’єсу.

Тут було не те що навпаки – бо п’єса дуже сучасна і дуже про наболіле, і дуже справжня. Тут було не типово – сильну п’єсу актори не те що не зіпсували – здається, їх акторська гра удесятерила силу вистави. Вони грали надзвичайно сильно. Така складана вистава для акторів, така непроста – і вони справились так бездоганно. Більше. Вони грали «божественно». За що їм і дякуємо. І нашій неперевершеній землячці Риммі Зюбіній, уже знаній і відомій акторці, гордості нашого краю, котрою ми захоплюємось і пишаємось. І Олегу Коркушко – грав бездоганно. Зіграти сучасного «складного» підлітка, замкнутого, злого, ображеного на світ і свою матір, зануреного у себе, у соцмережі та віртуальні ігри, і зіграти так, що потім ми переконуємось, який ранимий, тонкий та емоційно багатий внутрішній світ ховається у цьому малолітньому «грубіяні, цинікові і бунтівникові» – зіграти так, що скупий на прояви найменших емоцій, майже «холодний як риба» хлопець «починає світитись від напливу емоцій і почуттів» у кінці вистави (і це майже без найменших підказок автора у тексті п’єси) – це не просто вищий акторський пілотаж – це щось більше…

Михайло Рошко, спеціально для Varosh

5 #
# вистава # мала сцена # римма зюбіна # це все вона