Життя

Мала сцена: Гра на малій сцені – це інший контекст, підходи і техніка

27 Березня 2019 401

У квітні цього року Малій сцені Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв виповнюється 3 роки. Сьогодні у їхньому репертуарі 4 вистави. Одну з них (“Круті віражі”) минулого року актори зіграли на сцені французького театру. Зараз колектив працює над 5-oю виставою.

Ми поспілкувалися з трьома ініціаторами проекту: Михайлом Фіщенком, Степаном Барабашем та Рудольфом Дзуринцем.

Далі – пряма мова.


Кабінет № 103


Степан Барабаш: Ідея Малої сцени виношувалась давно. І вперше про задум створити її заговорили не ми. Один із колись головних режисерів нашого театру, Станіслав Мойсеєв, поставив одну виставу на цьому майданчику, але вона прожила недовго.

Михайло Фіщенко: З самого початку Мала сцена була для нас можливістю створити альтернативу історії репертуару до Великої сцени. Хотілося чогось нового, що сильно чіплятиме і змушуватиме мислити глядача, а не тільки розважатиме.

Рудольф Дзуринець: Починати було важко. Старші колеги не розуміли навіщо нам все це, дехто навіть відкрито говорив: “Не впадіть обличчям у болото”. Часто складалось враження, ніби ми робили це наперекір комусь.

Malascena2 Malascena3 Malascena4 Malascena5

Михайло Фіщенко: Тут не було нічого, окрім підлоги та стін. Нам допомагали багато небайдужих людей, за що ми дуже вдячні їм. Разом з акторами ми робили рейд по театру: повідшуковували забуті ліхтарі та декорації. Ми брали пульти у борг. Була ситуація, коли ми ледь не скасували виставу через відсутню техніку.

Рудольф Дзуринець: Робили все самостійно: були і столярами, і звукорежисерами, і декораторами. Мала сцена допомогла мені проявити себе. Взагалі я працюю у театрі 12 років. До цього постійно виходив у масовці – я стрибав сальто, ходив на руках. Михайло Фіщенко розгледів у мені потенціал.


Мала сцена vs Велика сцена


Михайло Фіщенко: Де легше грати – на Малій чи на Великій сцені? А як легше вишивати – хрестиком чи гладдю? Це різні контексти, підходи і техніки. На Великій сцені потрібно натискати на голосові педалі, є певні жести. А Малий театр наближає нас до техніки кіношної подачі звуку. Але глядачі дуже близько і є складнощі включення 4-ї стіни. На одній із останніх вистав пара дорослих людей, які слабо чули, постійно повторювали: “Що? Що він сказав?”.

Степан Барабаш: А на днях одна глядачка у першому ряду випивала шампанське.

Михайло Фіщенко: Невчасно відчинені двері можуть зіпсувати все, що актори робили до цього, щоб підвести до важливого моменту. Сприйняття уже не те. От у цьому складність. Виходить перед малою кількістю глядачів грати важче.

Коли їхали у Париж – всі мовчали. Навіть жарти не жартувались.

Malascena6 Malascena7 Malascena8 Malascena9

Михайло Фіщенко: Десь за півтора року до поїздки відбулась перша розмова з Веронікою Переверзєвою про те, що виставу “Круті віражі” потрібно везти до Парижу. Тоді можливість грати на французькій сцені ми сприйняли просто за приємний комплімент. Повірити у те, що ми поїдемо було складно. Після кількох повторних розмов зрозуміли – все серйозно. Підготовка зайняла чимало зусиль: переклад п’єси на французьку, пошук коштів, спонсорів, підготовка афіші і т.д. Але у нас вийшло.

Степан Барабаш: Коли їхали у Париж всі дуже хвилювались: жарти не жартувались. Нам сказали, що на виставу офіційно запрошений Ален Делон. Взагалі цю п’єсу на двох акторів французький драматург написав для Алена Делона та його доньки. У той період помер друг відомого актора, тому, на жаль, на виставі його не було. В цілому нас дуже добре сприйняли. Все було добродушно. На перших секундах вистави ти розслабляєшся. Це було щастя.

Malascena10 Malascena11 Malascena12 Malascena13

Рудольф Дзуринець: Під час підготовки до вистави ми познайомились із працівниками театру. Я був дуже здивований, коли дізнався, що один хлопець (працівник театру) відповідав за все – декорації, дзвінки, оголошення, він був машиністом сцени і ведучим вечора. I він з усім справлявся.

Михайло Фіщенко: Так, ми намагались максимально вивчити інфраструктуру театру. Всі залишились дуже задоволені поїздкою.


Хотілося б довести репертуар до цифри 12


Михайло Фіщенко: Мені дуже не подобається думка про те, що Ужгород – місто не театральне. Можливо, наш театр не завжди мав, що запропонувати Ужгороду. Театр – дуже демократична річ, все сприймається на “подобається/не подобається”. Інколи людина, прийшовши одни раз у театр, потрапляє не на найкращу виставу і потім ставить клеймо на весь театр. Сьогодні у репертуарі малої сцени 4 вистави. Кожна з них має своїх глядачів. Молодим найбільше подобається “Краще залишайся мертвим”, хтось закоханий у “Спадкоємця”. Це власне і було нашою метою – кожна вистава як окремий бренд, окремий стиль.

Зараз хотілося б довести репертуар до цифри 12 – парне число, яке можна грати 2 рази на тиждень.

Скоро нашому проекту виповнюється 3 роки. Хочемо встигнути вийти на сцену із 5-ою прем’єрою. Це вистава про молодь, яка покидає нашу країну, про рівень інтелігенції, який знецінили. Ми намагаємось говорити про те, що болить більшість суспільства. Теми, які важливі і актуальні для кожного.

Іванна Стець
Фото: Карл Смутко

0 #
# мала сцена # театр # ужгород