Думки

Чи готове Закарпаття приймати навалу туристів на новорічні свята?

30 Листопада 2019 1 036

Спостереження дилетанта Bandy Sholtes

Ви ж розумієте, як це у нас тут буває – або всі жаліються, що нема туристів, бо нема доріг, грамотної стратегії і терміново треба щось вирішувати. Або стається диво і – навіть без доріг і правильних рішень у високих кабінетах – на свята, на сакури чи на канікули в Закарпаття привалюють такі натовпи туристів, що всі за голови хапаються – боже, що робити, куди їх селити, чим годувати і що їм показувати? Вони що, не могли рівномірно себе розподілити і приїздити однаковими порціями цілий рік? А не оце от так зразу сотнями тисяч, як саранча?

А от не можуть, бо туристи теж люди, теж мають свої плани і теж хочуть фоткати красиву їжу і архітектуру. Ну і ніби мають право, бо везуть сюди гроші.

Одного разу саме так сталося на шкільні весняні канікули, які, здається, співпали з обома Пасхами. Ужгород був переповнений туристичними групами і групками, так званими індивідуальними туристами, лижниками, дітьми і дегустаторами усього, що можна їсти й пити.

До мене теж приїхали друзі і ми три дні ходили-гуляли по місту. Вони хотіли веселитися і вийшло так, що ми часто заходили в різні кафешки й бари. І знаєте, за кілька днів не раз повторилися ось такі от ситуації.

Підходимо до стійки у барі, не встигаємо навіть слова сказати, а нам вже авансом від бармена:

– В нас замовлення, ми не працюєм, що вам треба.


Ну ок, пішли геть.

У іншому місці жіночка заявила нам:

– Каву не варю, бо нема часу.

Ми поставилися з розумінням і пішли.

Ще в одному барі нам сказали:

– Всі місця зайняті, нічого нема. Якщо треба, то от, беріть сік самі, або чекайте.

Ну і от дивіться, що получаєцця. Сидить людина у себе в барі півроку. Продає три кави і два пива в день і жаліється на нуль відвідувачів. Як казали у Майкла Щура – бідкається і розводить руками. Але от одного дня бац – і місто нафаршироване туристами, як шафа сорочками.


Туристи захопили місто, вони ходять бандами по усім вулицям, площам і базарам, вони фоткають і змітають усе на своєму шляху. Вони з’їдають і випивають усе, що попадається під гарячу руку. У них дикий апетит на локальні кнедлики, кремзлики, вина, паленки і ерош пішти. Вони хочуть усе й одразу.

– Дайте нам все, що у вас є! – кричать вони вже від входу в ресторани.

І що? Ресторатори і власники скаржаться, що туристів занадто багато. Що вони не встигають їх обслуговувати. Що нема часу смажити відбивні і варити боґрачі. Що з ранку до вечора стільки роботи, що нíколи по телефону поговорити. І приходиться хамити настирливим туристам, тому що нервова система є у всіх. А туристи, як на зло, тичуть в обличчя офіціантам пачками купюр і просять їсти, пити, веселитися. Офіціанти відмахуються, як від мух, і кажуть, що в них нема часу.

Тобто вони півроку мріяли про туристів – ех, от би приїхала до мене група і замовила сто літрів боґрача, двісті літрів пива і бочку паленки. Як би це було прекрасно.

А раптом бац, чудо – завалює група, замовляє сто літрів боґрача, двісті літрів пива і бочку паленки. А їм кажуть:

– Нема. Тут до вас була вже одна група і все зжерла. Бо треба було не спати до обіду, а вже о восьмій ранку чітко формулювати замовлення.

Є така штука – бізнес на якомусь етапі починає рости і виростає з дитячих штанів. І власнику вже не вистачає сил і часу контролювати кожен нюанс і кожен сюрприз свого бізнесу. Не через те, що він не має до цього здібностей чи досвіду, не через те, що лінивий чи слабак. Просто у добі є 24 години і з цим нічого не поробиш. Тому потрібні нові люди, додаткові працівники. Але часто власник чи директор не хоче нових людей, хоче все сам – адже ніхто краще нього не зробить те, що треба.


Так, в цьому є свій шарм – small is beautiful. Але, як і з нестачею годин у добі, ми нічого не поробимо з циклічністю навали туристів на наш варош і на усе Закарпаття. В усякому разі, поки що.

Ну і взагалі – за останні десять років вже можна було вивчити циклічність туристичних нападів на область.

Тому варто подумати над допомогою самому собі. Найняти на цей тиждень туристичної саранчі студента, щоб допоміг крумплі чистити, столи витирати, хліб нарізати і бочки з пивом викочувати. Угу, звичайно, студенту прийдеться платити зарплату. Так вже склалася людська цивілізація, що за роботу треба платити.

Але якщо цілими днями тобі тичуть в обличчя кешем і картками, то і зарплату буде чим платити – адже туристи принесли гроші і залишать їх там, де їм комфортно і смачно. Просто треба дати їм те, чого вони хочуть.

А якщо власник тимчасово візьме студента, сусіда чи двоюрідного брата, то вони допоможуть витримати натиск туристів. І значить, прибуток буде, а гості вароша, обслужені швидко і якісно, порадять ваш заклад не тільки своїм друзям, а ще й покажуть у фейсбуках-інстаграмах. Ну а чим більше лайків – тим більше відвідувачів. Як казав Білл Ґейтс – якщо вашого бізнесу немає в інтернеті, у вас немає бізнесу.

Правда, якщо про ваш бізнес дізнається більше людей, то, можливо, під час наступної навали туристів прийдеться вже двох студентів наймати. А може й асортимент в меню збільшити чи навіть бізнес розширити.

Мабуть, результативніше не туристичних груп боятися і бідкатися, а спробувати вчитися на власних помилках і ловити вигоду від ситуації.


На щастя, до новорічних свят залишилось ще багато часу, і всі мають змогу підготуватися до випробування туристами.

Ну і на завершення ще одна цитата, на цей раз від Стіва Джобса: «Моя модель бізнесу – «Бітлз». Вони були чотирма хлопцями, які тримали під контролем негативні тенденції один одного. Вони врівноважували один одного і загальний результат був більшим за суму частин. Ось як я бачу бізнес: чудові речі в бізнесі ніколи не робляться однією людиною. Їх робить команда людей».

Bandy Sholtes, спеціально для Varosh

 

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

36 #
# закарпаття # зимовий сезон # Туризм # туристи