До мене у гості, як і до вас, не раз приїздили друзі з-за кордону. З Угорщини, Німеччини, Польщі, Англії, Швейцарії, США, Латвії, Словаччини і ще не пам’ятаю звідки.
Звичайно, згідно з правилами нашої гостинності, ми старалися їх порадувати й трохи здивувати і, як це у нас прийнято, робили все або майже все, щоб їм було весело, смачно, цікаво і комфортно. Показували їм місто, возили у гори, годували голубцями і кремзликами, лякали нашими дорогами і самогоном, знайомили з красунями, водили на дискотеки, розповідали про місцеві звичаї і локальну історію, перекладали анекдоти і смішні пригоди.
Само собою, були речі, які подобалися їм більше, а були, що менше. Наприклад, на одній вечірці нас з англійцями пригощали гуркою і вони спитали, що це таке. Коли я пояснив, деякі з них поблідли і всі, вибачившись, відмовилися це їсти. І зовсім не тому, що були вегетаріанцями – просто легені й серце з рисом, запаковані у кишки свині здалися їм занадто екзотичним блюдом. Ну, як для нас якісь смажені черв’ячки десь у Азії.
Або ті ж англійці накупили маленьких соків у тетрапаках (з написами українською «сік» і російською «сок») і повезли у подарунок друзям, бо для них було смішним, що на них написано сoк, а cock на англійському сленгу означає еее, щось таке, заради чого варто повезти сік у Англію.
Чи от словакам було прикольно зустрічати такі написи, як на секс-шопі «Він і Вона», що вони прочитали як Біг і Бога. Або занесло нас з ними в бар «Тарантіно», що для них звучало «Тапагтіго». Ну, а загалом ті словаки провели в Ужгороді два дні, ходячи з бару в бар, і вже з десятої ранку пили пиво, горілку і куштували різні місцеві смаколики. Причому майже усюди наші офіціанти та бармени переходили на словацьку і радо допомагали розібратися туристам у меню – пояснювали склад страв, як от «крумплі по-селянськи» чи «вареники з бринзою». Закінчили вони свій день у стриптиз-барі, де їм теж дуже сподобалось.
Подібних історій можу розповісти сотні, але ось до чого веду. Майже усі без винятку іноземці раділи і дивувалися тому, наскільки у нас все дешево. Ну, звісно, в порівнянні з їхніми цінами. Особливо на алкоголь та цигарки. Багато хто курив у нас не тому, що курить, а тому, що це дешево, гріх не скористатися.
Та що тут казати, якщо навіть киянам і одеситам наші ціни здаються майже смішними.
Так от, і коли в нас збираються конференції, турєвроцентри і з’являються тематичні матеріали у ЗМІ, де мова йде про те, як привабити в Закарпаття і в Україну наших та закордонних туристів, мені завжди хочеться підказати очевидну, як на мене, річ. Рекламувати нас треба починати з цін на пиво, горілку, вино і цигарки.
Знаю, такий підхід багатьом не сподобається. Як так, та невже в нас немає нічого кращого, цікавішого і гарнішого, ніж ці підакцизні товари? Звичайно є. Але повірте, у всіх країнах є багато цікавого і гарного. А туриста треба чимось заманити.
Для наглядного прикладу подивіться на Голландію. Ви думаєте, що мільйони туристів їздять туди тільки для того, щоб любуватися тюльпанами, архітектурою і музеями? Щоб скуштувати сотні видів голландського сиру? Так, і для цього теж. Але треба мати на увазі, що конопель і продуктів коноплі продають в Амстердамі на сто мільйонів євро в рік. Це не рахуючи інших міст Голландії. Наприклад, у 2017 році в Нідерландах побувало 17 мільйонів туристів. А це стільки ж, скільки у цій країні населення. Уявіть собі на секундочку сорок мільйонів іноземців у рік в Україні.
Звичайно, це важко підрахувати, але я впевнений, що не менше половини їдуть туди тому, що там легалізовані легкі наркотики. А коли вони вже приїхали, то і архітектуру заодно подивляться, музеї відвідають, в ресторанах посидять і сиру додому повезуть.
Схожим чином можна було б заманити туристів в Україну цінами на підакцизні товари. А коли вони вже приїдуть, то заодно і Карпати подивляться, і в Чорному морі скупаються, і в містах прогуляються, і борщ та вареники скуштують. Тут вже таке – кому що цікаво. Хтось любить нічне життя міст, хтось тишу лісу, а хтось лижі чи фестивалі.
Починати ж із чогось треба.
P.S. Ну і це я ще про стоматологічний туризм нічого не казав, а я вже особисто знайомий з трьома латишами, які приїздили в Ужгород на кілька тижнів, щоб капітально відремонтувати зуби. Вгадайте, що вони пили, коли святкували закінчення курсу лікування.
Bandy Sholtes, спеціально для Varosh
Колаж створений редакцію Varosh на основі фото Едгара Петі
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
