Бізнес

Повернутися в жіночність: як сестри з Краматорська запустили модний бренд та шиють одяг на будь-який смак

20 Вересня 2023 507

Анна і Світлана Цицори — рідні сестри, які напередодні війни відкрили магазин чоловічого одягу в центрі Краматорська. Та 17 березня разом з батьками і дітьми змушені були покинути домівки і бізнес і приїхали на Закарпаття. Думали, найдовше на місяць, але склалося так, що сестри, будучи водночас і партнерками по бізнесу, започаткували власний бренд — Y.O.U. your own universe — і тепер освоюють нові вершини краси і власної справи.

Анна: — За 2 місяці до початку війни ми відкрили в Краматорську магазин, орієнтований на чоловіків: чоловічі класичні костюми, сорочки. Ми їх не шили, а працювали з фабриками, купуючи в них уже готові костюми і в магазині їх продавали, разом з костюмами в нас були і сорочки. При потребі ми безкоштовно “підганяли” костюм до фігури покупця — такий був “бонус” для покупців. 

Dsc 4600

Я модельєрка-закрійниця за освітою, все життя шию, переважно жіночий одяг. І в певний момент у нас стояв вибір, що відкривати: ательє чи магазин? Вирішили магазин: мали вже досвід, якісь напрацювання і минуло 2 місяці, ми не встигли на повну увійти в ритм, як почалась війна.

— Але за місяці 4 до початку всі тільки й говорили про те, що може бути війна… Вас це не лякало?

— Ви знаєте, ми навіть не чули прямих попереджень про війну… Наші партнери питали нас, чи будемо ми працювати в разі “якихось змін” і ми переконливо казали, що звичайно! Ми не залишимо роботу… Ми не могли навіть уявити, ЩО таке може статися, щоб ми перестали працювати… У нас такий ентузіазм був, ми ж тільки відкрились, було повно планів, ми хотіли довести наш проєкт до бездоганності і взагалі не розуміли таких обережних питань.

Але почалась війна і нам довелося все залишити. 17 березня ми приїхали в Кібляри на Закарпатті. У нас тут родичі. Ми з батьками і дітьми їхали до них на 2 тижні, максимум на 3. Ми навіть не допускали, що доведеться залишитись на довше. Погостювали ми в них до літа, а потім почали думати, що вже і тісно в гостях, і варто би підшукати житло.

Dsc 4602

В Ужгород ми переїхали восени. Мій син пішов у школу, 5 клас, і десь у той же період ми познайомилися з дівчатами з “ВОНА хаб”. Вони самі на нас вийшли, там була волонтерка з Харкова і запропонувала гуманітарну допомогу. Потім вона стала кар’єрною радницею у “ВОНА хабі” і запросила нас туди. 

Ми прийшли і почали активно брати участь у різних курсах, тренінгах, навчаннях, які вони проводять. Паралельно я дома продовжувала шити, мені вдалося перевезти деяке своє обладнання — швейну машинку і оверлок. А всі наші костюми там залишились…

— А що зараз у Краматорську — той супермаркет цілий? А ваші домівки?

— Все ціле, просто магазин закритий, десь посипалось скло з вікон, але наш відділ не постраждав. Наш дім, слава Богу, теж цілий, єдине, що у батьківський будинок у город прилетіло, але хату не зачепило. 

— Плануєте повертатися?..

— Не знаємо поки що… Дім є дім, хотілося б вернутися, але якщо тут у нас справа піде добре, то ми тут затримаємося на довший час. Зараз усе зароджується і потім непрсто буде се згорнути.

Світлана: — Кона людина тягнеться додому, тим більше ми так спонтанно поїхали. Це не той випадок, коли ти свідомо переїжджаєш і щось свідомо залишаєш, а щось береш із собою і починаєш жити з чистого листа. І тут ми вже потрохи виходимо зі ступора і починаємо рухатися далі. 

— Які у вас ролі в роботі — хто якою частиною роботи займається?

— В нас партнерські відносини: Аня шиє, а я зараз навчаюсь на курсах СММ і після закінчення буду просувати наш бренд — Y.O.U. Я взяла на себе рекламу, пошук додаткових ідей. Робота в тандемі завжди вигідніша, ніж самостійна. В мене фінансова освіта, тому ми дуже гармонійно поєднуємось. Крім того, нікого надійнішого для розвитку спільної справи я для себе не бачу. З часом, звичайно, справа наша буде розширюватися, з’являться додаткові можливості і партнери, але наразі так. 

Я вчуся. Шити я вмію, розумію справу, не боюсь машинки, десь щось прошити, прогладити, щось вишити — це я вмію і роблю, коли потрібно, але здобуваю ще додаткові знання, щоб розвивати нашу справу.

Аня: — Нас запросили на виставку в Київ, на Схід-експо, від хаба ми туди поїхали, повезли свої зразки, всім усе сподобалось. Ми поїхали як фірма, яка постраждала від війни, хоч ми тепер трохи перекваліфікувалися: не продаємо чоловічий одяг, а шиємо — переважно на жінок. Отримали дві великі пропозиції по співпраці.

Cycory

А коли повернулися додому, то нам сказали, що є ґрант і щоб ми подавался. Ми написали бізнес-план, усе прописали, подалися, але не виграли його…  Але тепер, у вересні подалися на новий проєкт і виграли!

Наразі нам не вистачає обладнання: потрібна хороша праска, справжня парова станція така, потрібен професійний манекен. Десь місяць тому я переправила з дому ще  промислову швейну машину, тому тепер маємо дві машинки і оверлок. Крім того, потрібне приміщення для майстерні, бо ж тепер працюємо з дому. Шукаю активно нашу майбутню майстерню.  

— За весь час, що ви вже пройшли, що було найважче для кожної з вас?..

Світлана:Для мене найскладнішим було усвідомити, що потрібно все почати з початку… Це розуміння сиділо всередині дуже довго. Я дуже важко до цього ставилася і дуже довго не могла зрозуміти, що робити?.. Дуже довго я була в позиції очікування: весь час чекала, чекала повернення додому. І усвідомлення того, що а якщо я не повернусь? Якщо нічого не залишиться? А що, якщо все просто… зникне і все, то де фундамент? Де основа? Де брати сили? Гроші? 

Ось це було для мене найскладнішим. Ми в сім’ї це дуже сильно відчули… Але ми підтримували один одного весь час.

Dsc 4588

— Вже минув цей стан?

— Так, минув. 

Аня: — В мене воно трохи інакше було, я швидше адаптуюсь. В мене двоє дітей і мені потрібно про них дбати і мені потрібно тут і зараз заробляти гроші. Мені складно було організувати побут. Ну і ще цей депресивний момент був: переселенці, а якщо ми не повернемося, що потрібно робити?.. Як мінімізувати ці психологічні затрати — це був момент, який потребував особливого обдумування. 

— В Ужгороді ви шукали роботу? Чи працювали вдома?

— Шукала, і ми обидві працювали місяць на швейній фабриці, але, знаєте, коли ти вже якийсь час працював сам на себе, то потім на когось працювти дуже непросто. Крім того, я не просто швея… Та й на фабриці одноманітна робота: строчиш і строчиш без кінця. Це було складно, хотілося креативу, польоту фантазії, думки.

То ми звідти через деякий час звільнилися і я продовжувала дома шити на замовлення, індивідуальний пошив жіночого одягу.

Взимку Свєта наштовхнула мене спробувати пошити корсет — цікаво було спробувати щось нове. 

Korsety3

Світлана: — Так, це було в кінці осені, якийсь такий “підвішений” стан був, стан непевності, невпевненості, хотілося якоїсь визначеності: залишитись чи щось думати далі — у нас обох був такий настрій тоді. Я розуміла, що їй в жодному разі не можна було припиняти свою справу, вона професіонал, просто треба було щось цікаве знайти і в цьому напрямку рухатися… 

Чомусь подумала про корсети і почала цікавитись, чи вони тепер затребувані, чи є на них попит і запропонувала Ані спробувати пошити один.

Аня: — Самі корсети я ще не шила, ну у вечірніх сукнях, звичайно, вони могли бути, але самі по собі як одиниця гардеробу — ще не пробувала. Але це не проблема, я модельєрка-закрійниця, я маю досвід, вмію побудувати креслення прямо на людину.  Вирішила спробувати — десь почитала, щось подивилась, побудувала викрійку і пошила зразки. Пробну партію різних корсетів. 

Світлана: — І на кожний її відшитий корсет я дивилась, прикидувала на себе і казала: о, це буде мені! І цей мені! І цей теж мені дуже подобається! (сміється)

— І скільки у вас тепер корсетів?

— 11! (сміється) Потім ми відзняли фотосесію з тими корсетами і виклали частину в Instagram. 

— Як відбувається процес — людина побачила ваші роботи, ті ж корсети, скажімо, і що далі? Пише вам, купує тканину?

— Ні, я сама купую тканину, різні аксесуари за бажанням людини, бусинки чи інший декор і все. Людині тільки треба скинути свої мірки і я шию на неї бажаний одяг. Можу і сама підійти, якщо це в Ужгороді, уточнити деякі параметри. Я завжди іду назустріч клієнту. Якщо моє обладнання дозволяє, то я шию все, що хоче замовниця чи замовник.

Не люблю шити плаття, а дуже люблю — піджаки. От, напевно, а кожної швеї є такі моменти. Але був період, коли пішли потоком замовлення тільки на плаття: літні, вечірні, випускні — і я сиділа і шила. Весільне ще не шила, але можу, в цьому нема нічого складного… А піджак на підкладці, посадити його на фігуру — це вважається складним завданням. Я люблю це робити.

— Чи були під час роботи якісь нові ідеї типу корсетів?

— Звичайно! Навіть тепер, коли шию на замовлення, то хочеться якось допоснити образ. Думаю зробити осінню колекцію, щоб доповнити корсет: це може бути спідниця-піджак, чи штани-спідниця-піджак.

У нас же так усе й передбачалось і все закладено в нашому бренді —  “Y.O.U.” (Your own universe – Твій особистий Всесвіт) — щоб людина прийшла і все тут отримала: і спідницю, і штани, і корсет і плаття. Було навіть карнавальний костюм замовляли! 

Світлана: — Але у нас була ставка на жіночність, на легкість і красу. Тому що як не крути, але ринок сьогодні заповнений доволі буденними речами — стиль casual, спортивні костюми. А хочеться вернутися в жіночність і корсет уже сам по собі говорить про цю жіночність. Це унікальне доповнення до гардеробу — точно не так, як у всіх. Все одно в кожної жінки є своє уявлення про красу: де вона хоче квіточку, де розріз і т.д.

Cycory1

В нас індивідуальний підхід і ми стараємось допомогти дівчатам, жінкам розкритися, іноді самим зрозуміти, що ж вони хочуть.

Тому ми тепер виграли ґрант, підготуємося, закупимо тканину і вперед. Все тільки починається! 

Зоряна Попович, Varosh

Фото надані героїнями, головна світлина — Аркадія Шиншинова

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — FacebookInstagram та Тelegram.

 

0 #
# бізнес # бренд # корсети