Журналіст Михайло Фединишинець написав для нас матеріал про лінію шаржів у творчості Адальберта Ерделі, одного із основоположників Закарпатської школи живопису. Своїми шаржами він неначе розшифровував зовнішність людини. Далі – розповідає Михайло, який добряче знається і захоплюється цією темою.
Перегляньте до теми:
- 3000 карикатур у “Закарпатській правді”: Понад 20 років В’ячеслав Приходько створював комічні сюжети про життя області
- Її варто мати в домашній бібліотеці: книга “Графічне мистецтво Закарпаття. Друга половина ХХ століття” від Івана Небесника молодшого.
Мальований гумор Ерделі. Шаржі митця викликають витончене й виточене захоплення. Геніальністю Адальберта Ерделі можна захоплюватися безконечно. Можна й треба. Енергія та філософія його полотен і рисунків – невичерпна. З різних причин не хочу втомлюватися популяризувати творчу спадщину художника, а надто – його шаржову сторінку. Розлогу сторінку.
Художник умів миттєво розшифрувати зовнішність людини
Також не маю дяки хвалитися, але мушу: вперше таку неординарну грань маестро відкрив я – публікацією в газеті «Фест» восени 2000 року. Далі мене підтримав письменник Володимир Фединишинець, котрий у 2000-му видав брошуру «Невідомий Ерделі», оформивши її 24 шаржами. Згодом, у 2007 році, шаржі з моєї неординарної колекції, придбаної в Магдалини Ерделі, скрасили монографію «Адальберт Ерделі» мистецтвознавця Івана Небесника, а також альбом «Адальберт Ерделі», упорядником якого був художник Антон Ковач. І нарешті в 2017-му побачив світ альбом «Адальберт Ерделі. Шаржі» – з понад сотнею робіт майстра. Тоді видавчиня Олександра Гаркуша і я отримали міську премію ім. Петра Скунця.
Шаржі Едварда Козака.
З різних причин навіть альбом не умістив усіх шаржів Ерделі з моєї колекції. Тому позаторік у художньому салоні «Арт-Про» я організував виставку шаржів генія «Очі пророчі, або Гозоментем». До речі, за моїми поверховими підрахунками, понад 500 шаржів Ерделі є в Україні, Європі: Ужгород, Мукачево, Київ, Братислава, Прага. А достеменне число знає хіба що Бог. Конкретно: кількадесят шаржів є в художньому музеї ім. Йосипа Бокшая, а всі інші – у приватних колекціях Ужгорода, Мукачева, Києва, Праги й Братислави. Гну й до того, що наразі маю дяку пустити в світ ще жменьку маловідомих шаржів, рисунків Ерделі.
Що цікаво: свого часу митець пророче зауважував своїй дружині Магдалині, мовляв, коли помре, то кожне його полотно, кожен малюнок, ескіз, рукопис, папірець матимуть велику цінність, що люди ганятимуться за ними. Принаймні є постійний інтерес до його постаті в Україні, Закарпатті.
Шаржі Ерделі – це надзвичайно цікава, неординарна, ба навіть геніальна грань творчости митця. Вона надзвичайно мило її урізноманітнює, увиразнює, додаючи симпатичного шарму, кокетливої інтриги. Аксіома: високий і неперевершений мистецький смак Ерделі сформувала Західна Європа – навчання й робота в Будапешті, Мюнхені, Празі, Парижі, Римі. Переконаний, що десь там ховаються корені захоплення митця таким різновидом карикатури, як дружній шарж. Він мусив бачити чиїсь шаржі, карикатури, аналізувати їх. Приміром, бібліотека Ерделі мала й таку родзинку – альбом карикатур і шаржів видатного німецького живописця Ґеорґа Ґросса.
Магдалина Ерделі розповідала, що її чоловік постійно ходив із блокнотом у кишені піджака. Якщо випадково не мав записника, то малював шарж на будь-чому, що потрапляло під руку. Коли фінанси не співали романси, то подружжя полюбляло навідуватися до різних кафе й ресторанів. Ось там Ерделі і обирав серед присутніх колоритної зовнішності особу і, як казала вдова, «раз-два – і шарж був готовий».
Художник умів миттєво схоплювати риси обличчя, особливості постави, характеру приятеля, знайомця або незнайомця. І гротескно, дотепно, комічно зображувати їх, зберігаючи при цьому проникливу схожість із моделлю. Іноді Ерделі малював шаржі вдома, зафіксувавши в пам’яті ту чи іншу людину. Цікаво, що будучи закоханим у жіночу вроду, здебільшого малював шаржі на чоловіків.
Крайові ванґоґи забули про оригінальний жанр
Серед безлічі знайомих Ерделі було багато євреїв. Тому немало дружніх шаржів присвячено їм. Приміром, час від часу до Ерделі приїжджав із Праги художник Гутман. Кульгавий був, пив багато чорної кави, багато курив. Дивно, але був дуже бідним. Носив старе-старе затерте пальто, постійно ходив у жирному від їжі машлику. Тоді пані Маґдушка вирішила йому купити за свої гроші новий, довжиною в один метр. Радів, мов дитина. Ерделі це дуже сподобалося, він сів і в кліп ока створив шарж.
Неповторно своєрідним є шарж, на якому зображений власник ресторану «Коруна» – єврей Вільд із ключами в руках за спиною. Правда, такі ідентифіковані шаржі можна порахувати на пальцях двох рук. Ну, ще й двох ніг. Приміром, легко впізнаються окремі колеги, друзі художника – Йосип Бокшай, Федір Манайло, Дезидерій Задор, Василь Свида, Петро Сова.
Акцентувати би: серед шаржів – і завершені, і незавершені, і в блокнотах, і на серветках, і на окремих папірцях, і на листах, і на афішах. І з підписом, і без. І чехословацького періоду, і радянського. Виконані і вугільним олівцем, і простим, і ручкою.
До речі, у 2015 році в літературній агенції «Піраміда» вийшла чудова книга «Летіло 40 сорок», яку впорядкував видавець і письменник Василь Ґабор. Видання яскраво засвідчує, що жанри карикатури та шаржу були популярними у львівських гумористично-сатиричних журналах 20-30-х років «Зиз», «Комар», «Будяк» і «Жорна». Едвард Козак – геніальний галицький карикатурист і шаржист, котрому в сталінському 1939 році довелося емігрувати в Краків, згодом – до Німеччини, а в 1951-му – остаточно в США…
Як писав Адальберт Ерделі, життя настільки розмаїте, наскільки розмаїта людина. Його дружні шаржі полонять винятковою легкістю, вправністю, невимушеністю й невимученістю, потужною фантазією, фантастичним почуттям гумору, доброзичливою іронією, невгамовним оптимізмом. Ось там чудовий акцент на великій голові чоловіка, ось там – на носі, ось там – на вухах, ось там – на підборідді, ось там – на зачісці, головному уборі, ось там – на позі, усмішці, очах, погляді, порухові. А ось там – і на оголеній цицьці. Один шарж народжує усмішку, другий – сміх, третій – навіть регіт. А в сукупності – унікальний комічний ефект, витончені і виточені емоції, багатогранний позитив. Особливої уваги заслуговують групові шаржі: один малюнок грає-виграє двома-трьома-чотирма обличчями, а трапляється – навіть дев’ятьма.
Малюючи шаржі, Ерделі міг покращувати собі настрій, міг тікати від матеріальних нестатків, радянського остракізму, коли на нього вішалися ярлики космополіта, псевдоестета, незнавця анатомії людського тіла. Дуже ймовірно, що шаржі мали здатність налаштовувати художника на серйозний творчий лад, ставали своєрідним розгоном перед ґрунтовною живописною роботою.
Закарпатські ґоґени майже цілком забули про дружній шарж. Саме дружній шарж. Щоправда, ніхто, окрім Ерделі, свідомо шаржем ніколи й не захоплювався. На гадку пливуть хіба що окремі шаржі Василя Скакандія, В’ячеслава Приходька, Володимира Микити, Петра Шолтеса, але це – час показав! – випадкові спроби відродити жанр. Водночас сюди напрошується ремарка: на геніальний рівень підняв карикатуру незабутній Андрій Гойда. А інакше не помилюся, якщо назову фундатора крайової школи живопису Адальберта Ерделі й фундатором закарпатського шаржу. Причому неперевершеним як нині, так і в майбутньому.
Михайло Фединишинець, спеціально для Varosh
