Міша, Птиця, Честер, Женя та Аліса стали хедлайнерами фестивалю “Бельтайн” в Ужгородському замку. Харківський гурт “Рогата Жаба” приїхав на фест разом зі своїми фанами та влаштував справжнє етнофолькове свято на фестивальному майданчику. Вир танцю захоплював все більше й більше фестивальників, і вже за кілька хвилин весь майданчик танцював під “Рогате жабеня”.
Поспілкувалися з музикантами вже онлайн, бо в Ужгороді в них було дуже обмаль часу, та все ж розмова вдалася.
— Як гурт ми з’явились у 2019 році, — розповіла Varosh перкусіоністка Аня, вона ж Птиця. — Спочатку виступали англійською і під іншою назвою, але потім з’явилась перша пісня українською, не схожа на інші наші пісні — “Рогате Жабеня”. З того моменту нас повністю захопила тематика містичних лісів, шаманів, духів та химерних істот. Потім був перший карантин, під час якого ми пішли в простори експериментів з новим для нас напрямком, і повернулись у 2021 вже “Рогатою Жабою”.
Ми постійно експериментуємо в жанрі, який самі й створили, бо не знайшли того, що повністю відображає сутність нашої творчості. Створення пісень, у певному розумінні, є способом висловити свої емоції, чи занотувати цікаві думки у незвичній формі, тому тут рамок одного напрямку просто не може бути.
Рогата Жаба, так би мовити, головний дух нашого пантеону. Все, що відбувається в наших піснях — її сни, які ми переповідаємо у своїх піснях.
Міша — локомотив гурту, вокаліст, пише пісні й гітару, його улюблена справа — спостерігати за тим шабашем, що він випадково заснував.
Птиця (Аня) — перкусія, художник, менеджер, головний рогатий талісман гурту.
Женя — кахон та беквокал, а також оператор на наших кліпах, дуже тепла і позитивна людина.
Аліса — скрипка та беквокал, наша мудра ворониця, відповідальна та раціональна.
Честер — бас, а також з сивих часів займається зведенням та частковим аранжуванням наших пісень від своєї студії Freebird, допомагає пісням набути саме того звучання, що ми собі уявляли.
— Ви виступаєте з концертами під час війни — чи натрапляли на хейти з цього приводу? Як до цього ставитесь?
— Якщо чесно, досі не стикались. Окрім того, що від початку повномасштабного вторгнення ми поки що виступали тільки на благодійних заходах. Нас давно чекали десь крім Харкова, тому нашим приїздам були тільки раді, і чекають ще. Людям теж треба іноді відволікатися, якщо розуміти межу і витримувати баланс.
— Чи змінилася ваша музика з початком війни?
— Не сказали б, що сильно. Всі записані пісні були наразі написані ще до вторгнення, але знаходять нові сенси зараз. Перша пісня, що була написана після 24 лютого 2022, вже знаходиться на етапі обробки і незабаром має побачити світ.
Змінився скоріш підхід до творчості, бо окрім музики ми створюємо, наприклад, кліпи. Ми зіштовхнулися з купою обмежень, але саме те, як ми викручуємось, створює особливий шарм того, чим ми займаємось.
— Що вами рухає і мотивує виступати?
— Все просто: ми не можемо цього не робити. Для нас це як попити води. Кожного разу, як ми збираємось разом, починається шторм ідей щодо того, що ми створюватимемо далі.
І нашу мотивацію дуже підтримує фідбек, що ми отримуємо від слухачів. Емоції, які люди отримують на концерті, творчість, що була створена під враженням від нашої.
До того ж ми відчуваємо себе на своєму місці. Ми можемо виступати на благодійних заходах, наші пісні підтримують навіть людей на фронті, вона є засобом не з’їхати з глузду для нас теж.
— На Закарпатті вперше? Як вам фестиваль?
— Ужгород нас точно підкорив. Пощастило потрапити сюди дуже вчасно, бо ми застали саме цвітіння сакур і поспілкуватись з тими, хто його справді любить і плекає. А виступати в стінах старовинного замку було неймовірно.
На фестивалі нас зустріли дуже тепло і неймовірно смачно. Дуже шкодували, що не змогли застати всю програму, бо приїхали вже під сам виступ і навіть малювались одразу в потязі. Хотілося б повернутись ще раз — не тільки у рамках концерту, а просто прогулятись вуличками та помилуватись краєвидами.
— З вами разом на фестиваль приїхали кілька фанатів гурту?
— Цього ми точно не планували, але були приємно здивовані. Одна дівчина, що була на нашому концерті у Львові, подарувала нам чудових рогатих жабок, яких зробила власноруч. Окрім друзів, що приїхали разом з нами, приємно було побачити знайомі обличчя з інших концертів, але, як виявилось, в Ужгороді нас теж слухають, тому здебільшого це була купа нових знайомств.
— Знаю, що у Птиці нещодавно загинув батько на фронті. Чула про нього як про талановитого майстра, скульптора… Як наважились на виступ за таких умов?
— Мій батько, окрім талановитого майстра своєї справи, був дуже багатогранно творчою людиною. Окрім всього іншого, він виступав у складі харківського гурту “Алкоголь Укулеле”, і десь у 2017 році вони влаштували тур, в якому виступили зокрема й в Ужгороді. З того часу він постійно згадував це місто і хотів з нами його відвідати та все показати, особливо замок.
Коли буквально на наступний день після похорон нам написали з фестивалю і запропонували там виступити — це відчувалось як знак. Я вирішила, що будь там як, але маю там виступити.
Я вирішила залишитись ще на день, і ми з мамою та сестрою просто гуляли містом. В той момент нам навіть не була потрібна екскурсія, бо коли тато гуляв і розмовляв з нами по телефону, він описував те, що бачив. Ми знайшли ті вулички та дрібнички, про які чули, і відчували себе якось ближче до нього.
— Які плани у гурту на майбутнє?
— Зараз такі часи, коли складно планувати майбутнє. Записали нову пісню, зараз сидимо над сценарієм до кліпу. Хотілося б охопити більше міст, виступати на фестивалях, побачити країну, в майбутньому інші країни теж. Але точно будемо експериментувати далі, бо містичними стежками нашого жанру ще є, де розгулятись.
Зоряна Попович, Varosh
Фото Аркадія Шиншинова та Кетрін Кіш
Відео Олександра Харківського
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
