Life

“Зміни починаються з культури”. Сергій Летучий про “тихі вечірки”, мурали та культурну дипломатію

21 Жовтня 2022 376

Музикант, громадський діяч Сергій Летучий зі Старобільська, що на Луганщині, взяв на себе місію культурного єднання країни. У проєктах, які він організовує, єднаються Схід і Захід України, бібліотека і музика, долучаючи до всіх культурних процесів також і людей з інвалідністю. Засновник проєкту “Тиха вечірка” у Старобільську, який об’єднав 37 міст України, Сергій уперше приїхав в Ужгород у 2013 році як музикант. Тепер він вкотре в Ужгороді: квиток на 10-денну відпустку придбав заздалегідь на 25 лютого…

“Тихі вечірки”

“Ужгород для мене – як другий дім”, — каже чоловік. Разом з товаришем вони багато виступали на різних фестивалях у різних містах України, були і на “Червеному вині” в Мукачеві. Коли росіяни анесували Крим, вони організували тур “Єдина країна”, під час якого їздили і спілкувалися з людьми: 

— На заході розповідали, що на Сході є багато патріотів, там не бидло живе, вони розмовляють українською, ми розповідали про специфіку Сходу, — пригадує Сергій. — А коли поверталися додому, то розповідали, що у Львові нас не з’їли, на Закарпатті взагалі багатьма мовами спілкуються і це нас просто роз’єднують. Така в нас була місія — культурна дипломатія. 

Letuchyj11

Далі почав більше займатися організацією соціокультурних проєктів. На Сході з початком війни почалась депресія в суспільстві і я почав організовувати і фестивалі, і благодійні акції, розвивати культуру Сходу і Луганщини. Бо все починається з культури. Я вважаю, завдяки тим культурним діячам, які відкрили очі людям на русифікацію і на те, щоб в українців прокинулася національна свідомість, окупантів у нас не зустрічали квітами. На Сході важко, бо ми ближче до росії і на нас був сильний вплив. Я народився і жив до повномасштабної війни у Старобільську. Принципово не виїжджав, хоча мені як музиканту пропонували переїхати в Київ, там мені було б легше реалізуватися. Але зі Сходу виїжджає багато молоді і хтось повинен там залишитись, щоб розвивати культуру, і я, так можна сказати, на це своє життя і поставив. І бачу, що недаремно. 

— З чого почались “тихі вечірки”?

— У 2015-му до нас переїхала Луганська обласна бібліотека, приїхала директорка Інна Риб’янцева та її заступниця Світлана Анатоліївна. Вони забрали установчі документи, залишили там всі книги і переїхали до нас і все починали з нуля. Мені хотілось їм допомогти і я з часом почав там працювати, в бібліотеці. 

Навушники, сабвуфер і віброжилети

Мені прийшла ідея проводити вечірки: я чув про такий формат silent party — це коли грає діджей, ставиться ретранслятор, який транслює музику на 500 м, люди одягають навушники і танцюють. Але вся ця техніка коштує немалих грошей, і я подумав, що це можна спробувати зробити в прямому ефірі інтернет-радіо. Почав гуглити, хто таке вже робив, щоб начитатися і розуміти всі “підводні камені”. Виявилось, що такого ніхто раніше ще ніколи не робив — ніхто не проводив такі вечірки через інтернет-радіо. В такому разі до вечірки можна буде долучити не одне місто, а кілька! І в один день та один час на вечірці зможуть танцювати одночасно люди в кількох містах! 

Мене це так надихнуло, що буквально за 3 тижні домовилися із радіо SKOVORODA, і цю тиху вечірку ми з бібліотекою організували. Тоді, до речі, дуже допомогла ваша обласна бібліотека ім. Потушняка, я підключив до цієї акції всіх знайомих — Жадана, Козак System, інших музикантів. Українська бібліотечна асоціація дуже сильно включилася, її молодіжна секція. Тією першою вечіркою ми охопили 10 міст. У другій “тихій вечірці” ми об’єднали 25 міст, а в третій — уже 37.

Тією акцією ми потужно заявили про себе, що Луганська обласна бібліотека є, вона українська, вона в Старобільську і їй потрібні книги. І люди почали слати нам їх. Тепер наша бібліотека вже вдруге перемістилася: цього разу в Черкаси, і ми продовжуємо працювати з різних міст. 

Саме цей досвід тепер ми й хочемо передавати іншим: що бібліотека — це не тільки про книги, це освітній, культурний артпростір, де люди можуть розважатися і навчатися. А надмета “тихих вечірок” — просування української культури, тому що в паузах слово беруть музиканти, письменники, літературні діячі і коротенько говорять про ті речі, які зараз турбують кожного. 

Наші “тихі вечірки” ми робили водночас інклюзивними, тому що культура повинна бути такою. На третій вечірці на головній локації ставили сабвуфери: їх не було чути, але вони давали коливання, які відчували люди з порушенням слуху і також могли танцювати. Їх було багато, вони зібралися і танцювали. Була в нас і перекладачка на жестову мову, яка допомагала людям зорієнтуватися в події. Крім того, ми взяли в оренду 2 віброжилети, синхронізовані з музикою: людина одягала такий жилет і відчувала ритми музики.

Ми намагалися зробити акцію максимально інклюзивною, для всіх, наскільки це дозволяло фінансування. 

— Як ви потрапили до Ужгорода?

— Я збирався на 10 днів у відпустку, в гори, і за місяць купив квиток в Ужгород на 25 лютого… “Сватове — Ужгород”. У ті дні в мене кілька днів жив Дмитро Щебетюк, ідейний засновник “Доступно.ua”, з яким разом ми просували у Старобільську один інклюзивний проєкт.

“Головне, щоб згори не прилетіло, а якщо збоку, то нормально…”

24 вранці ми спокійно прокинулися, телефони в обох вимкнені, а коли увімкнули, то зрозуміли, що щось відбувається. А я звик до постійних провокацій і спочатку не надав значення повідомленням про війну. Розігрів сніданок, сумка в мене вже зібрана в гори… Але Дмитро запропонував, що підвезе мене на своєму авто в Київ, і там я підсяду в свій поїзд, бо тут дивні речі творяться. І тільки коли ми виїжджали зі Старобільська, то зрозуміли, що почалася повномасштабна війна. 

У Дмитра, як і в мене, 1 група інвалідності і він пересувається за допомогою крісла колісного. Я раніше 15 років теж був на такому кріслі колісному, тепер ходжу: з паличками і на невеликі відстані. То ми такі їдемо, “битий небитого”, але на власній автівці (сміється); їхали околицями, через Харків, який росіяни почали обстрілювати одним із перших, але в мене не було страху, я був якийсь зібраний… 

Їхали ми довго і приїхали в Київ за 5 хв до комендантської години. Я пішов на вокзал заздалегідь, на кілька годин раніше, і тут починається штурм Києва, 26 лютого. Поїзд переносять кілька разів, бої, читаю, йдуть уже біля вокзалу. Чути вибухи, автоматні черги навіть, а під ранок взагалі було гаряче. Цей звук “градів” досі не можу забути… Як сабвуфер… 

Ввечері тривога, пішов у сховище в метро, ескалатор працює — це чудово, не треба спускатися!.. Потім дивлюсь — скоро мій потяг, іду на вихід, а ескалатор не працює… Включити його не можуть, бо якщо він перегріється, то взагалі не буде працювати і всі люди постраждають. Довелося підійматися самотужки, мені допомогли рюкзак понести. Виходжу на перон, а поїзд знову перенесли, то я вже назад у сховище і не спускався. Люди бігли знову вниз, а я сидів собі і думав: головне, щоб не зверху прилетіло, бо привалить, а якщо збоку, то… нормально. Страху не було зовсім, мозок працював як по команді. Наша влада дуже добре спрацювала, на вокзалі не було тисняви, не було паніки.

Подали поїзд, я сів, квиток показав (сміється), але його ніхто й не питав. В купе моєму сиділо вже 7-ро людей, я попросив їх потіснитися і так доїхав. В Ужгороді одразу троє друзів запропонували мені житло, і один з Хмельницька, то з цим я проблем не мав. Це дуже приємно… 

Letuchyj7

Одразу ж почав волонтерити, бо я багатьох знаю і до мене багато зверталися. Допомагав знайомим евакуюватися. Зараз вже більше виступаю з культурною дипломатією, з концертами, спілкуюся з людьми. Виступали в Луцьку, Черкасах, Мукачеві, Ужгороді. Збираю гроші друзям, які на фронті. 

“Бетон Арт” і мурали

Один із моїх проєктів у Старобільську називався “Bet on Аrt” (“Ставка на мистецтво”), або ж Бетон-Арт (сміється), в рамках якого ми малювали мурали. Намалювали їх 10: всі пов’язані з легендами, культурою міста, відомими старобільчанами. Це щось схоже на мініскульптурки в Ужгороді, а в нас — невеличкі, 2х3 метри, мурали.  І люди, прогулюючись містом, дивуються: а чому тут Махно намальований, а чому Жадан, Ільф та Петров, і так ми розповідаємо про наше місто. 

І з відкриття кожного муралу ми робили мистецьку подію: домальовується мурал, грають музиканти, поети читають вірші, культурні діячі розповідають, кого ми малюємо і навіщо, і водночас діяла фотовиставка наших фотографів Луганської області. 

А тепер терористи зафарбовують наші мурали. 2 вже зафарбували: на вірш Сергія Жадана “Пливи, рибо, пливи”, а другий — Всеволода Гаршина “Жабка-мандрівниця”. Сказали, що замальовують “коллаборационистские высказывания киевской нацистской власти”…

Коли я приїхав в Ужгород, в мене виникла ідея відновити мурал в Ужгороді — той, що на вірш Жадана. Я написав грантовий проєкт і виграв його. Мурал погодилась намалювати Людмила Корж-Радько, академія мистецтв зацікавилась цим проєктом. Зараз шукаю стіну, є декілька варіантів, просто тут у вас куди не подивись — пам’ятка архітектури.

Написали в облдержадміністрацію з проханням надати дозвіл намалювати цей мурал на стіні Фахового коледжу мистецтв ім. А. Ерделі. Усно нам дозволили, чекаємо письмового погодження. Зараз займаємося закупівлею матеріалів і підготовкою до роботи.

Мені цікаво долучати не тільки місцевих. Хочеться, щоб і переселенці були залучені: музиканти, поети, культурні діячі. Я їх наразі шукаю, бо мені важливо зробити спільний проєкт, спільний культурний продукт, щоб митці інтегрувалися в суспільство. Я розумію, що житиму тут, доки моє місто не звільнять і туди можна буде повернутися, тому я відкритий до співпраці та знайомств.

Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, який реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Зоряна Попович, Varosh

Фото з архіву Сергія Летучого

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — FacebookInstagram та Тelegram.

0 #